Сімферополь – 83-річна Гульнара Мустафаєва живе в мікрорайоні Кам'янка Сімферопольського району, але родом вона з інших місць – із села Ескі Юрт Бахчисарайського району, що в перекладі з кримськотатарської «старе селище». Саме звідти її сім'я разом з усіма іншими односельцями була силою депортована в далеку Середню Азію.
У сім'ї Мустафаєвих було шестеро дітей, старшого брата Гульнари забрали в Німеччину, а батько був у «трудармії» (трудова повинність населення). В день депортації, 18 травня 1944 року, разом з дітьми була мати Гульнари та її бабуся.
«17 травня з вечора ходили домівками, всіх допізна записували, а вже 18-го вранці в двері постукали троє солдат. Нам дали 15 хвилин. Всі плакали, не знали, що робити. Поки заспокоїли братиків, нас приїхали вже забирати, ми не знали, що брати з собою», – згадує Гульнара Мустафаєва.
Один із солдатів, який прийшов у будинок Мустафаєвих, вирішив допомогти цій сім'ї.
«У нас вдома був сепаратор для молока, він стояв на кухні прикручений до столу. Цей солдат відкрутив його, засунув у мішок і дав мамі, сказавши, що це нам допоможе вижити. Так і сталося, якби не цей сепаратор, з нас би нікого й не залишилося. Спасибі цьому солдату, ми навіть не запитали, як його звуть», – розповідає співрозмовниця.
Після цього всіх кримських татар із села Ескі Юрт посадили в машини і відвезли на станцію в Бахчисараї, де почали вантажити у вагони.
«Ці вагони були такі страшні, брудні, і все одно нас туди заштовхували. Хтось кричав, хтось плакав, хтось шукав своїх дітей. Кожен день хтось помирав. Ховати не могли і тому загортали в ковдри, і залишали тіла на залізничних коліях».
Після болісних 18 днів у дорозі, голодні, завшивілі вигнанці приїхали на станцію Беговат (нині Бекабад) в Узбекистані. Звідти всіх кримських татар почали заселяти в бараки.
«Ми потрапили в радгосп з дивною назвою – Дальверзін №3», – розповідає жінка.
Усі кримські татари працювали на бавовні, за це в день отримували 250-300 грамів хліба. Коли повернувся батько Гульнари з «трудармії», він перевіз всю сім'ю в місто Самарканд. Там в 1950 році Гульнара вийшла заміж.
У рідний Крим Гульнара Мустафаєва повернулася тільки в 1991 році.
