Доступність посилання

ТОП новини

Ліцензійний конкурс. Пам'яті ТРК Бриз у Севастополі


Мирослав Мамчак

Присвячую своєму колишньому колективу ТРК ВМС ЗС України «Бриз».

Нашій телерадіокомпанії Військово-морських сил України «Бриз» Національна рада з питань телебачення і радіомовлення відмовила у продовженні ліцензії на право мовлення на FM частоті у Севастополі. Причина банальна – я на три дні запізнився з подачею статуту телерадіокомпанії, затвердженого особисто міністром оборони. Моєї вини там не було, міністр Юрій Єхануров знаходився у тривалому відрядженні, не буду ж я їздити за ним по Європі! Як повернувся, відразу й затвердив мого статуту. Я його представив Нацраді.

- Нічого, – сказали мені в ліцензійному відділі, – засідання ради відбудеться десь за два-три тижні. Думаємо, що вам ліцензію продовжать без проблем – у вас зауважень протягом ліцензійного часу не було. Чекайте виклику.

Проходить тижнів два. Мене не викликають. Відчуваю, внутрішній голос радить: їдь до Києва, щось там непевне за спиною коїться. Я їду. Засідання ради проводяться по четвергах. Київський поїзд запізнився рівно на годину. Заходжу в приймальну голови Нацради. Прямо у дверях зустрічаюся з її секретарем:

- О, а ти чого не на засіданні? Щойно твоє питання розглядали. В продовженні ліцензії тобі відмовили, на конкурс направили. Донецьким он продовжили, а був би ти на засіданні, можливо і рішення було б іншим.

- Так мене ж не викликали, сам приїхав.

- Ну, розвів руками секретар, не знаю. Я голосував за продовження вам ліцензії, але більшістю голосів… сам розумієш, рішення приймає більшість.

Оце так, думаю, внутрішній голос мене не підвів. Оце шукай правди і відстоюй державні, оборонні, називай як хочеш, інтереси в Криму у... центральній державній установі! В ліцензійному відділі дівчата, співчуваючи, сказали, що слід заново подавати документи на конкурс. На конкурсну комісію викличуть обов’язково.

Я доповів помічнику міністра про ситуацію з ліцензуванням, підготував і здав відповідні документи та й повернувся до Севастополя.

Згодом приходить виклик. В установлений час прибув до Нацради. Хто у мене конкурентами на конкурсі – не знаю. І дізнатися не можу, «тайна більша ніж воєнна...», ніхто говорити не хоче. Тож іду як у темну кімнату.

У коридорі перед залою для засідання зустрічаю старого знайомого, одного з директорів телеканалу «Інтер», який чимало мені допомагав раніше та ще взявся провадити шефство над фрегатом «Гетьман Сагайдачний».

- О, привіт, – подає руку. А чого це ти у формі, як на свято сюди приїхав, Мирославчику? Тут тобі не флот, тут твої зірки не спрацюють. Сюди треба, показує на дипломат, з повною торбою грошей їхати. Краще з зеленими. А ти по-парадному вирядився і думаєш когось з членів Нацради здивувати? Тут такі номери не проходять. Тут, треба тобі зрозуміти, демократія працює, а не твої військові статути.

У мене дзвонить телефон. Телефонує начальник відділу внутрішньої політики Севастопольської держадміністрації.

- Ти де, – питає, у Києві? Можеш на засідання Нацради не ходити, там уже все вирішено, куплено і заплачено. Вам частоти не дадуть, можеш повертатися. Зрозумів?

- Ну, це ми ще подивимося. Результат буде після бою, – відповів я і вимкнув свого мобільного.

- А що я тобі щойно тлумачив, сміється «інтеровець». – Кожний член Нацради хатинку біля Дніпра будує, їм коштів треба і треба багато, а ти морська держава, флот, зірки на погонах…

Нас запросили на засідання. Народу зібралося багато. На підвищенні сидять підковою вісім членів Нацради. Посередині голова Віталій Шевченко. За столами всі начальники відділів і служб Нацради, навколо них чоловік сорок представляють телерадіоорганізації з всієї України. Поряд зі мною сидить президент національної радіокомпанії, теж учасник конкурсу. Програє комерційним радіостанціям одну частоту за другою. Виграють якісь невідомі «Гармонь» та інші прихильники «могучого язика».

Підходить черга до і мого питання. І тут я дізнаюся про своїх конкурентів – оголошують хто подав заявки на конкурс на частоту нашого радіо «Бриз». Одну приватну радіо-організацію створила Севастопольська міська держадміністрація, іншу – Верховна рада АР Крим. Обидва їхні представники кладуть на стіл Нацради письмові обіцянки чесно виконувати замовлення міністерства оборони і вести мовлення… українською мовою! Мені відразу спливли у пам’яті слова одного чиновника з Нацради про те, що у Севастополі намагаються створити радіо «Спорт» і під таким брендом займатися політикою – а вільних частот вже немає.

- Це як розуміти, – заявляю я. Ці комерційні, приватні структури хочуть жити за рахунок бюджету міністерства оборони? А міністра оборони про таку послугу хтось запитав?

- Не мішайте працювати, – зупиняє мене голова Нацради. – Міністр оборони нам тут не міністр. Ось ви нажалілися Президенту України і я, мов хлопчисько, пів дня писав пояснювальні записки Балозі в Адміністрації Президента. Ну і що, і як це розуміти?

- Ну, – відповідаю, – Президент України в мене в друзях чи в командирах відділень не числиться. Ви просто покарали не ту телерадіоорганізацію. Однак, – продовжую, – мені щойно телефонували з держадміністрації Севастополя і попередили, що тут вже все куплено і переможець конкурсу визначений зарані. Ось я подивлюся на голосування і стане ясно, хто брав гроші, а хто – ні.

Треба було бачити лице голови Нацради! За їхнім столом почалися перешіптування. Чиновники за столами втягнули голови в плечі. Учасникам конкурсу стало зовсім весело, а присутні телеоператори в очікуванні сенсації включили камери.

Голова Нацради ставить питання про визначення переможця нашого конкурсу на голосування. З рахунком 6 : 2 конкурс виграв я. Проти голосували лише члени Нацради від Компартії і Партії регіонів.

- Ось так треба виступати, тиснучи мені руку після завершення засідання, сказав президенту національної радіокомпанії секретар Нацради. – А ти цифрові формати, супутники, новітні технології мовлення. Та ж усі знають, що у тебе грошей на все це нема.

Я повернувся до Севастополя. Привітав колектив з нашою спільною перемогою. Наступного дня до нас завітав заступник голови держадміністрації з гуманітарних питань професор-пушкініст. Я не вийшов його зустрічати.

- Ну як результат конкурсу? – відразу поцікавився у одного з військових журналістів.

- Частота осталася за нами, конкурс виграли ми, – почув у відповідь. – Не вийшло у вас.

- Та ми ось… хотіли, на випадок, якщо ви програєте конкурс, частоту залишити за містом, щоб вороги її не використали проти держави, – почав виправдовуватися.

Пройшов час. До влади в Україні прийшов той, що обіцяв «почути кожного». Мене звільнили з роботи і «по умолчанію» позбавили права працювати у місцевих і військових ЗМІ. У міністерстві оборони створили і перенаправили під «донецькі» традиції «військово-ідеологічну» роботу, а командування ВМС підпорядкувалося місцевій адміністрації. Радіо «Бриз» в ефірі стало обслуговувати вже не стільки флот, скільки забезпечувати «основні напрямки» військово-ідеологічної роботи та боротьбу місцевих регіоналів з «бандерофашизмом».

9 березня 2014 року, у день святкування 200-річчя Кобзаря, став останнім днем радіо «Бриз» – флотську радіостанцію захопили «зелені чоловічки» і так звана севастопольська «самооборона», грубо перервавши її ефір під час трансляції програми, присвяченої Тарасу Шевченку.

Флот телерадіокомпанію й не боронив – прийшли і забрали. Перед захопленням керівник студії ЧФ Росії сфотографував всі приміщення, щоб працівники не винесли технічні засоби. На частоті радіо «Бриз» тепер працює російське радіо «Весті ФМ». Так закінчила своє життя перша і, здається, остання військово-морська радіостанція України.

Мирослав Мамчак, капітан 1 рангу запасу, військовий журналіст, письменник, дослідник історії Українського флоту

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції


XS
SM
MD
LG