На Заході стурбовані брехнею Путіна щодо України – Ендрю Фоксолл

Наталя Голіцина

Останніми днями світ став свідком безпрецедентної мілітаризації риторики протистоянь сторін в українському конфлікті. Президент України Петро Порошенко заявив про готовність його країни до війни з Росією. Міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров допустив можливість точкових ударів по Україні. Посилюється критика Росії та її президента на адресу західних лідерів. Британський прем’єр-міністр Девід Камерон закликає до ізоляції Росії та Володимира Путіна.

Виступаючи в парламенті, прем’єр Британії Девід Кемерон заявив, що Росії слід знати, що США та Європейський союз не потерплять в Європі «замороженого конфлікту», і якщо це станеться, то відносини між Росією і Заходом зазнають докорінних змін. Судячи з прийому Володимира Путіна на саміті «Групи двадцяти» в Брісбені, ці зміни вже почалися. Схоже, Захід зробив висновки з політики умиротворення агресора, яка призвела до розв’язування Другої світової війни, і готовий посилити тиск на Росію, щоб запобігти фактичному розподілу нею сусідньої держави. Звідси і різка зміна риторики в спілкуванні західних лідерів з російським президентом, і їх намір перетворити Росію в міжнародного ізгоя у разі продовження дестабілізації ситуації в Україні.

Один з найбільших британських експертів з Росії, директор Центру російських досліджень Товариства Генрі Джексона, політолог Ендрю Фоксолл, коментує різку зміну тону в спілкуванні західних і російських лідерів.

– Цей тон змінився вже на початку року, коли розпочалася дестабілізація Росією Східної України і анексія Криму. У принципі, погіршення російських відносин із Заходом посилювалось останні 10–15 років, але вони особливо загострилися після загибелі малайзійського лайнера, збитого, швидше за все, проросійськими сепаратистами. Зараз і в Європі, і в США існує загальна думка, що Росія перетворилася на небезпечне і контрпродуктивне державне утворення, точніше, на небезпечного гравця в системі міжнародних відносин. Тому зміну тону і риторики західних лідерів щодо Росії слід розглядати саме в цьому контексті. Це реакція на російську агресію в Україну і на побоювання, які викликає Росія у східноєвропейських країн. Це також цілком щира реакція на відчуття, що виникло на Заході, що Росія прагне переглянути існуючу систему міжнародних відносин, що, на думку Заходу, підриває європейську систему безпеки і загрожує західним цінностям.

– Навіть британська дипломатія, яка була завжди зразком політкоректності та толерантності, демонструє безпрецедентно жорстку критику політики Росії та її президента. Девід Кемерон практично відкрито називає Володимира Путіна брехуном і закликає до його ізоляції...

– Бачите, за останні роки у російсько-британських відносинах відбулися сумні зміни, викликані вбивством у Лондоні Олександра Литвиненка, безпрецедентним цькуванням британського посла в Москві Тоні Брентона після шпигунського скандалу зі знайденим в московському парку «каменем», а також іншими подіями, які призвели до зміни традиційної дипломатичної мови та поведінки Форін-офісу. Зміна риторики Девіда Кемерона відносно Володимира Путіна і російської політики – лише один із симптомів серйозної стурбованістю Заходу можливими наслідками агресивної стратегії Росії. Не тільки Британія, але і всі країни Євросоюзу вкрай стурбовані тим, що, незважаючи на очевидні факти, президент Путін продовжує наполягати: «Росія не постачає озброєння сепаратистам на сході України, референдум у Криму має законну силу і не суперечить міжнародним нормам». Слідом за прем’єр-міністром Канади, який назвав Путіна брехуном, західні лідери розуміють, що російський президент бреше їм, і саме це викликає у них серйозне занепокоєння.

– Як Ви собі уявляєте стосунки Заходу і Росії за існування «замороженого конфлікту» на сході України і створеного там проросійського анклаву? І чи має намір Захід посилювати тиск на Росію?

– Якщо спробувати поглянути на наслідки ухвалених Заходом санкцій проти Росії, то неважко помітити, як це роблять в Україні, що нічого не змінилося в політиці Росії, що санкції не працюють. Але така точка зору, на мій погляд, абсолютно неправильна. Неправильна з двох причин: по-перше, економічні санкції розраховані на довгострокову перспективу. Історія свідчить, що ефект від таких санкцій мало позначається на економіці в короткостроковій перспективі, але що вони мають дуже негативний довгостроковий ефект. Так що зараз ще рано судити про ефективність чи неефективність цих санкцій. І по-друге, якби Захід не пішов на ці санкції, агресія Росії в Україні цілком могла б стати широкомасштабною та охопити не тільки схід, але й всю територію України. Особисто я впевнений в подальшому посиленні негативного впливу вже існуючих санкцій на російську економіку, навіть без їх розширення і посилення. Думаю, що російська агресія проти України відгукнеться серйозними втратами для самої Росії і коштуватиме їй набагато більше, ніж результат західних санкцій.

– Чи існує у Заходу якась стратегія стримування Путіна? І яку роль у цій стратегії може зіграти НАТО?

– Якщо за минулий рік українська криза продовжує залишатися загрозою європейській безпеці, то це означає одне: властива НАТО традиційна політика стримування, потенційна загроза його втручання у військовий конфлікт в цьому випадку не спрацьовують. Це говорить про те, що так поціновуваний східноєвропейськими країнами Північноатлантичний альянс потребує реформ. Це потребуватиме перегляду відносин НАТО з країнами Східної і Центральної Європи, частина з яких вже члени НАТО і Євросоюзу. А це, в свою чергу, має супроводжуватися ясним усвідомленням західним світом власної ідентичності, розумінням важливості для нього власних цінностей та норм, які він покликаний захищати в країнах, які їх дотримуються.

– Тим не менш, незважаючи на зростаючий антагонізм між Росією і Заходом, в деяких західних колах Путін знаходить підтримку. Як Ви це пояснюєте?

– В історичній ретроспективі Путін користувався деякою обмеженої підтримкою на Заході, яка триває донині. Але цю підтримку йому надають в основному лише певні маргінальні групи і спільноти. Путіну вдалося успішно консолідувати ці, часто опозиційні один одному і протилежні за ідеологічним спрямуванням, угруповання. Так, у Путіна є певна підтримка з боку європейських лівих, які солідаризуються з ним в критиці США, розширенні Європейського союзу, демократизації та лібералізації Заходом країн Близького Сходу та Африки після холодної війни. Йому також вдається рекрутувати прихильників і серед ультраправих, які солідарні з Путіним в критиці Європейського союзу і прагнуть повернути Європу до замкнутих національних кордонів; їм подобається путінська націоналістична риторика. У Путіна є підтримка і в американських ультраправих, особливо в правих християнських колах, які схвалюють політику російського президента, спрямовану проти гомосексуалістів і трансгендерних меншин. Їм також подобається піднесення православ’я, яке почалося в 2000 році при Путіні, і перетворення його в різновид державної ідеології. Так що підтримка Путіна на Заході виходить не з однієх, а з декількох різних за політичною орієнтацією спільнот.

– Чи реальний добровільний і легітимний відхід Путіна зі свого поста чи Росія приречена на його довічне президентство?

– Нині важко уявити ситуацію, коли Путін добровільно залише своє крісло чи змушений буде це зробити в результаті чесних, демократичних виборів. Справа в тому, що Путіну вдалося вибудувати таку авторитарну вертикаль влади, при якій йому неважко утримувати владу протягом будь-якого необхідного йому часу.

– Аналітики називають нинішню конфронтації Росії і Заходу новою холодною війною. Наскільки це виправдано?

– Не думаю, що це нова Холодна війна. Це твердження невиправдане з кількох причин. Насамперед у нинішньої Росії, на відміну від СРСР, немає настільки агресивного неприйняття західного капіталізму та ліберальної демократії. Крім того, зараз ми живемо не в біполярному, а в багатополярному світі. Аргументи, які наводяться прихильниками концепції «нової Холодної війни» при поясненні нинішньої політичної конфронтації Росії і Заходу, не здаються мені переконливими. Ці аргументи виглядають більш суперечливими, ніж інші пояснення цій ситуації.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода