Джанкой – Жительці села Октябрь Джанкойського району Еміне Османовій 87 років, але на пам'ять вона не скаржиться. А роки війни і депортацію вона пам'ятає до дрібниць.
У сім'ї Еміне Османової було шестеро дітей. Жили вони в селі Капсихор (нині – Морське) під Судаком. Саме звідти цю сім'ю, як і всіх кримських татар, жорстоко депортували в Середню Азію.
Глава сімейства на той час уже був знятий з військового обліку через вік і перебував вдома. У день депортації його забрали з собою військові, бо він знав російську мову. «Йому сказали: будеш перекладати своїм односельцям наші накази», – розповідає Еміне-ханум. Сама вона, як і решта дітей, почала плакати. А її мати, не знаючи, що брати з собою в дорогу, в паніці схопила мідний казан.
«Я не знаю, навіщо вона його взяла, просто брали все, що попадало під руку. Цей казан ми привезли з Узбекистану назад на Батьківщину. Он там він стоїть», – каже Еміне-ханум.
Всіх кримських татар зібрали в центрі села. Пізніше туди під'їхали вантажівки, в які люди почали завантажувати речі.
«Цих вантажівок було так багато, я не знаю, де вони їх взяли! Напевно, довелося війну зупинити, щоб знайти стільки машин. Радянські солдати, як могли, знущалися над нами в дорозі, викидали речі. Навіть були випадки вбивств кримських татар», – зі сльозами згадує літня жінка.
На залізничній станції всіх заштовхали в вагони для худоби. Люди були в паніці, ніхто не розумів, у чому справа
На залізничній станції всіх заштовхали в вагони для худоби. Люди були в паніці, ніхто не розумів, у чому справа. В дорозі не годували. Упродовж усього шляху люди страждали від голоду і вошей, багато вмирали.
«Дорогою мертвих викидали прямо на залізничні колії. Один дід під час зупинки поїзда спустився до річки попити води. В цей момент поїзд почав рухатися і поїхав. Більше ми його не бачили», – розповідає Еміне-ханум.
Через 20 діб після приїзду на чужину в місто Бекабад Ташкентської області всіх кримських татар з цього потягу розподілили у колгоспи. Спочатку Еміне Османова потрапила в колективне господарство №18.
«У цьому колгоспі за тиждень роботи померли дуже багато кримських татар, їжу не давали, люди вмирали від голоду. Потім тих, хто вижив, відправили збирати бавовну», – каже Еміне-ханум.
За 300 грамів хліба людям доводилося працювати без зупинки 11 годин. Багато кримських татар не витримували таких навантажень і вмирали прямо під час роботи. Еміне-ханум тоді втратила дуже багато рідних.
У 1954 році вона вийшла заміж і народила 5 дітей. У 1988 році повернулася в рідний Крим, але оселитися в рідних місцях не вдалося. А двоповерховий будинок її батька в Капсихорі досі стоїть без мешканців...
