Доступність посилання

ТОП новини

Архієпископ Климент: сьогодення в Криму − це результат безвідповідальної політики української влади


Архієпископ Климент

Дев’ять місяців окупації Криму − закриття храмів Української православної церкви Київського патріархату (Севастополь, Перевальне, Красноперекопськ, Керч), погрози священикам, які були змушені виїхати разом зі своїми родинами за межі Криму, згорілий вщент дачний будинок (приватна власність Архієпископа Климента) в селі Мраморне, намагання ФСБ Росії примусити священиків працювати на країну-загарбницю. До цього слід ще додати й законодавство, ухвалене парламентом України. Це все вже сталося.

Як же сьогодні живеться Київському патріархату на півострові і яку підтримку отримує він від української влади? Про це ми поговоримо з Архієпископом Сімферопольським і Кримським владикою Климентом.

– У перший день нового року в анексованому Криму завершиться так званий перехідний період. Які зміни це внесе в життя Київського патріархату?

– Насамперед, це загроза існуванню Київського патріархату як структури в Криму. Пов`язано це з перереєстрацією приходів, адже згідно з російським законодавством лише пройшовши процедуру реєстрації нам буде надана можливість працювати в правовому полі Росії. Звісно, Кримська єпархія не може піти на такий крок, бо це означатиме, що Київський патріархат визнав анексію Криму.

– Чи бачите Ви вихід із цієї ситуації?

– Зараз немає виходу. На мою думку, це питання має вирішуватися в площині мирних переговорів двох держав. Саме таким чином можна сьогодні забезпечити права та свободи кримчан.

– Українська влада за період окупації ухвалила три закони і зо три десятки нормативно-правових актів. Чи принесло це позитивні зміни, чи вирішило проблеми ваших парафіян?

Усі закони та інші документи не лише не полегшили життя кримчанам, а ще більше заплутали і без того складну ситуацію

– Є як позитивні зрушення, так і негативні. Окремі статті деяких законів, певна частина розпоряджень, постанов, наказів, що стосуються Криму і кримчан, на мій погляд, є антиконституційними. Адже вони позбавили нас, кримчан, прав як громадян України. Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», а також Постанова Національного Банку України «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим», зробили нас та організації, які зареєстровані на території півострова, нерезидентами. Більше того, закони суперечать один одному, адже згідно із законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ніхто не має права співпрацювати з окупаційною владою, а законом про вільну економічну зону навпаки – дозволяється. Україна має врешті-решт чітко визначитися, що і кому дозволяти чи не дозволяти. Якщо Крим є окупованою територією, тоді жодна організація не має права працювати на території півострова. Якщо ж дозволяє, тоді нехай українська влада чесно і відверто скаже, що вона відмовилася від Криму і тому ті, хто залишилися, повинні працювати у правовому полі Росії.

Також ухвалені закони не регламентують права ані тих, які залишилися на півострові, ані тих, хто виїхав. Тобто є закон, але немає чіткого розуміння, яким чином статті законів можна реалізувати і використати для того, щоб далі можна було працювати і жити керуючись ними. Тому ці всі закони та інші документи не лише не полегшили життя кримчанам, а ще більше заплутали і без того складну ситуацію.

Київський патріархат – форпост українства в Криму

– Які зараз настрої панують серед прихожан вашої церкви?

– Сьогодні люди спокійно ставляться до того, що відбулося, адже за дев’ять місяців у них вже виробився імунітет на агресію, яка спрямовується на них як на прихожан Київського патріархату, на Україну, а також на все, що її нагадує. Всі прекрасно розуміють, що сьогодні нам треба зберегтися як україномовній громаді. Більше того, кількість парафіян київського патріархату в Криму збільшилась. Це відбулося через дуже жорсткі обмеження, що впроваджуються «владою» Криму до всього українського. Адже ми позбавленні сьогодні телебачення, газет, відірвані від інформаційного простору України, згортається робота всіх культурологічних організацій, на поличках та в кіосках не знайдеш україномовної книжки, закриваються україномовні школи та класи. Сьогодні єдине реальне місце в Криму, де українці можуть відчувати себе українцями, спілкуватися українською мовою та почуватися більш-менш захищеними – територія Київського патріархату. Саме тут сьогодні й об’єднується українська громада.

– З якими проблемами люди звертаються до вас, що їх турбує?

– Головне питання, яке сьогодні бентежить, – це забезпечення прав тих, хто лишився на півострові. Ми вже неодноразово наголошували на тому, що відповідними інституціями України має бути розроблена пам’ятка, яка даватиме відповіді на проблемні питання, з якими стикаються кримчани. Зокрема, паспорт і все, що з ним пов’язано. Надзвичайно важливо вирішити питання реєстрації дітей, які народжуються в Криму і батьки яких хочуть отримати українське свідоцтво про народження. Вирішити проблеми перереєстрації майна, чи, скоріше, продовження реєстрації майна, яке було розпочате до анексії. Сьогодні, аби зареєструвати/перереєструвати нерухомість, треба їздити по трьох областях України – Херсонській, Миколаївській, Запорізькій. А якщо людина має декілька об’єктів, то їй доведеться подорожувати з області в область. І це при тому, що транспортне сполучення між Кримом та материком стає дедалі гіршим. Де ж обіцяний Урядом та Верховною Радою єдиний центр для кримчан у Херсоні, де люди могли б протягом одного дня вирішити всі свої питання. Я це розцінюю лише як те, що держава Україна не має чіткого плану діяльності щодо окупованої території.

– Люди розчаровані?

– Так. Причому розчарування з двох сторін, оскільки одні мріяли жити у «заможній» Росії, а інші вірили в те, що Україна їх не залишить.

Сьогодні єдине реальне місце в Криму, де українці можуть відчувати себе українцями, спілкуватися українською мовою та почуватися більш-менш захищеними – територія Київського патріархату. Саме тут сьогодні й об’єднується українська громада

До речі, коли Крим був українським, ми неодноразово звертали увагу на те, що в кримському суспільстві йде постійне тяжіння до Росії. І держава Україна тоді повинна була робити щось, щоб цей настрій пом’якшити. Нічого не робилося. Все, що мали на півострові українського, – це виключно зроблено неймовірними зусиллями української громади. Держава жодного разу нам не допомогла в Криму. І сьогоднішня ситуація – це результат бездіяльності центральних органів влади протягом 23 років Незалежності.

– Сьогодні небезпечно бути прихожанином церкви?

– Безумовно, так. Небезпека може виявлятися у провокаціях, залякуванні, позбавленні якихось прав, які має кожна людина в Росії. Відкритих прецендентів поки що немає, але я бачу по своїх парафіянах, що дехто перестав відвідувати церкву. Хоча вони не зреклися України, вони нас підтримували і підтримують далі. Але відкрито висловлювати свою позицію вони не можуть, бо це загрожує їхньому майбутньому перебуванню в Криму. Таких випадків у нас чимало. Тому позиція Київського патріархату така: ми не можемо ризикувати людьми, які до нас ставляться прихильно, тому далі підтримуємо відносини, але не афішуємо їх, аби вберегти від біди.

– Які рішення, на вашу думку, зараз повинна була б ухвалити українська влада, аби полегшити, зокрема, існування Київського патріархату в Криму?

– Зараз вже нічого. Ми вже давно і неодноразово зверталися до української влади з проханням допомогти нам побудувати на півострові церкву Київського патріархату, і сьогодні її існування додавало б впевненості, що її у нас ніхто не забере. Адже вона була б власністю Київського патріарху, побудована на гроші українців. А навіть якщо б і забрали, тоді це був би великий міжнародний скандал. На сьогоднішній день у нас можуть забрати все, бо основні споруди, які ми маємо, надані нам Автономною Республікою Крим у використання або в оренду.

Тому єдине, що можна зробити, це розпочати зараз фінансування будівництва церкви київського патріархату. Хтось може сказати мені, що я не при своєму розумі. Але ж кримські татари збираються зараз будувати соборну мечеть. З цього приводу президент Росії звертався до прем’єр-міністра Туреччини, аби той профінансувати цей проект. То, можливо, Володимиру Путіну треба звернутися до української влади з таким же проханням, аби надалі можна було уникнути конфліктів? А може, Україна самостійно все-таки зробить певні висновки і збудує Кафедральний Собор УПЦ КП у м. Сімферополі.

– Чи маєте ви можливість зустрічатися і вирішувати проблемні питання з так званою кримською владою та українськими посадовцями? І чи маєте позитивні результати таких зустрічей?

Новообрана влада просто абстрагується від кримського питання, і мова тут іде не лише про церкву

– Коли було загострення ситуації щодо церков у Криму, я звернувся до нинішнього керівництва півострова – Сергія Аксьонова, він відреагував практично на всі мої листи-звернення і по кожному були зроблені розпорядження. На жаль, ті, хто повинен був їх виконувати, нічого не роблять. Власне, це свідчить лише про те, що в Криму нічого не змінилося. Просто інша вивіска і бланки, на яких пишуть ті, які й за України нічого не робили.

Що ж стосується української влади, то бажаючих підтримати Київський патріархат у Криму не так вже й багато. Реальну допомогу зміг отримати від Міністерства культури як за міністра Євгена Ніщука, так і зараз, за віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка. А також юридично-інформаційну підтримку від Представництва Президента України в АР Крим і особисто керівника держустанови Наталі Попович. Решта, починаючи від Уряду і закінчуючи Адміністрацією Президента України, все пусте. Новообрана влада просто абстрагується від кримського питання, і мова тут іде не лише про церкву.

XS
SM
MD
LG