Доступність посилання

ТОП новини

«П'ята колона» і формування «путінізму»


Володимир Путін

Сімферополь – Президент Росії Володимир Путін уже багато разів довів, що він «академієв не кінчав». Буквально всі його промови й навіть такі відповідальні, як щорічні послання парламенту (і не тільки 2014), міжнародні «Валдайській зустрічі» (і не тільки останні 2014), рясніють доказами того, що російський президент не в ладах ні з історією держави, якою керує, ні з методикою державного управління та основами державної розбудови, ні з основами військово-стратегічного мистецтва, ні з історією релігій, ні з законами міжнаціональних відносин, більше того – ні з базовими принципами загальнолюдської моралі.

Приклади у всіх на слуху, але потрібне всього лише одне твердження глави ядерної держави, про те, що попереду наступаючих військ слід пускати жінок і дітей, щоб зрозуміти всю глибину морального та професійного падіння цієї людини. Ці «постулати і скріпи» піддаються глузуванню не лише за кордоном, але вже і в самій Росії. Немає нічого гіршого, ніж президент, з якого насміхаються громадяни його ж країни.

Росією, виявляється, можна управляти і без знань, і з низькими моральними якостями

Навіть у сучасній Росії, якби йшлося про посаду нижче, ну, наприклад, директора школи або голови якого-небудь департаменту у міністерстві, то при черговій атестації Володимир Путін з його знаннями був би звільнений за статтею за «професійну непридатність». А оскільки ядерна держава це не школа, Росією, виявляється, можна керувати і без знань, і з низькими моральними якостями, то ніяка опозиція не наважується ініціювати імпічмент, закон який навмисне виписаний так, щоб ніхто не наважився ним скористатися.

Загін «сексотів». Механізм формування

Опозиція в будь-якій державі існує завжди. Але перетворюється вона в «п'яту колону» тільки при особливих умовах. Покоління українців, період навчання та студентства яких припав на час найжорстокішої радянської окупації – кінець 60-х і 70-ті роки минулого століття, – пам'ятають цю ситуацію дуже чітко. Це був ренесанс сталінізму, який дав старт відстороненню від влади Хрущова, ліквідація «відлиги» і наступ брежнєвських «заморозків». У цей період засудили В'ячеслава Чорновола, посилили переслідування Мустафи Джемілєва, показово розгромили безліч «підпільних груп» серед студентства, які були, по суті, всього лише безневинними дискусійними гуртками за інтересами. У цей час репресували учасників Гельсінських груп.

Порятунку українцям не було ніде – навіть голову самої Компартії Петра Шелеста за абсолютно безневинну книгу «Україно наша Радянська!» звинуватили в націоналізмі і зняли з посади. Початок кампанії його шельмування поклали критичні статті, зовсім не рецензії, а радше доноси, в газеті «Радянська Україна» і в компартійному журналі «Комуніст України», після чого прізвище одного з їхніх авторів академіка Миколи Шамоти стали римувати з красивим російським словом – сволота.

Нехай вибачить читач за довгу прелюдію, але щоб зрозуміти витоки нинішніх бід України потрібно описати ту систему, яку нинішня молодь вже й не знає, але яка сформувала ту «п'яту колону», яка сьогодні голосує «за російську мову» і «за союз». Система була струнка і страшна. Вона полягала в тому, що над усім суспільством був достатній спрут радянської спецслужби, яку, шифруючись, люди називали «контора». Вона всупереч всім похвалам, насправді була найбільш безсовісною, і найбільш непрофесійною спецслужбою в світі.

«Контора» пронизала собою все. Крім боротьби із зовнішніми ворогами, вона була заточена на боротьбу з внутрішньою опозицією та інакомисленням. Можна говорити, що Україною правило, не ЦК КПУ і не декоративна Верховна Рада, а «контора», для якої українські органи законної влади були тільки «привідними пасами». Вона могла заблокувати ухвалення будь-якого рішення, вона вказувала, які рішення треба ухвалювати, і вона ж фільтрувала людей зовсім не за «ленінськими нормами кадрової роботи», а за своїми внутрішніми правилами окупації.

Про наявність цієї системи знали всі, вона функціонувала за своїми законами і майже не приховувалася, за винятком окремих якихось цілком делікатних випадків

У ВНЗ, наприклад, (як і на заводі, як і в будь-якому трудовому колективі) один з проректорів був представником спецслужби «під прикриттям». Йому за лінією «контори» підпорядковувалися спеціальні заступники деканів на кожному факультеті. Заступники деканів створювали свій, частково гласний, а частково негласний, «актив» серед викладачів. Вони ж вербували інформаторів в кожній студентській групі. Про наявність цієї системи знали всі, вона функціонувала за своїми законами і майже не приховувалася, за винятком окремих якихось цілком делікатних випадків. Потік інформації починався від доносителів із студентських груп, з бригад і цехів, з екіпажів кораблів і військових частин, потім він узагальнювався за курсами, факультетами, ВНЗ у загалом, і регулярно тисячі, десятки тисяч, таких донесень з усіх міст та областей України лягали на столи в сірому будинку на вулиці Володимирській.

Проректори від «контори» практично не виконували своїх функціональних обов'язків, бо головним для них була ефективне стеження за можливим інакомисленням. Тому легальні напрямки роботи, за які вони відповідали, дуже швидко хиріли, але ніхто їм не міг поставити цього в провину. Точно так само і заступники деканів. Студенти ж, ставши сексотами, практично припиняли навчатися, робили це тільки для проформи, займалися переважно тільки стеженням, але перед кожною сесією їх секретний список спускався зверху до викладачів, і вони ставили їм п'ятірки з усіх предметів.

«Сексоти» фактично не отримавши потрібних знань, практично завжди отримували червоні дипломи. Кажуть, потай і паралельно, найбільш впевнені з них, закінчували ще спеціальні школи або курси, на яких вчили підглядати, підслуховувати, вивідувати, влаштовувати провокації, інтригувати, словом учили всьому найнижчому, що є в людині, і що могло стати в нагоді у справах розвідки. Ще більш прудкі після ВНЗ йшли працювати в саму «контору», де закінчували спеціальні учебки, і з подвійною енергією насаджували ту ж систему у все нових регіонах і галузях.

Інша сторона цієї системи полягала в тому, що вона не дуже і приховувалася, хоча говорили про неї пошепки. Про її наявність знали практично у всіх ВНЗ України. Уже з першого курсу свідомі викладачі знаходили можливості по секрету переговорити з нормальними студентами, і в кожній групі «сексот» (секретний співробітник) «контори» досить швидко виявлявся. Його цуралися, з ним не дружили, він найчастіше ставав вигнанцем серед нормальних студентів. Але казус в тому, що начальство на службі, згідно з інструкціями, просувало не чесних і свідомих, а сексотів.

Співпраця з «конторою» була зведена в ранг умови для кар'єри. Так відбулася депрофесіоналізація всієї кадрової системи в Україні

Співпраця з «конторою» була зведена в ранг умови для кар'єри. Згідно з цією системою саме вони отримували усі найкращі вакансії при призначеннях, саме вони, таким чином, закривали дорогу до успішної кар'єри для талановитих і творчих, але чесних кадрів. Так відбулася депрофесіоналізація всієї кадрової системи в Україні. Всі поверхи її зайняла агресивна і посередня «конторська» «сірість».

Студентам же говорили, що ці люди «нас захищають». Від чого? Як? Дуже просто – вони, наприклад, якщо йшлося про Київ, не дозволяли студентам університету, медичного та політехнічного інститутів, інших ВНЗ покладати квіти до пам'ятника Тараса Шевченка 22 травня, вони влаштовували щороку в цей день цілі облави біля відомого пам'ятника.

Після ВНЗ «сексотів» теж чекала порівняно легка доля. Вступивши на цей шлях ще на студентській лаві, вони вже не могли випасти з системи до самої смерті. Їхньою професією ставала не спеціальність, здобута у ВНЗ, а систематичне виказування. Їх направляли на роботу тільки «під прикриттям» спеціальності, записаної в диплом, хоча багато з них в ній мало орієнтувалися і на виробництві доводилося перенавчатися. Вони, як правило, провалювали геть ту ділянку роботи, за які отримували легальну зарплату, але справа в тому, що вони жили на ту доплату в конверті від «контори», яка, як кажуть, часто була вищою, ніж їх «біла» зарплата. Професія, записана в дипломі, їм тепер фактично була не потрібна, швидко забувалася, але вони вдосконалювали навички, отримані на курсах – підглядали, підслуховували, падлючити, провокували, ловили на «живця», перекручували людські долі, ламали їх життя.

І сьогодні в Україні, як це не парадоксально, у пенсійній системі існує цілий розряд «секретних» пенсіонерів, яким за співпрацю з КДБ України (втім, як і з іншими «секретними» службами – розвідкою, слідчими відділами міліції і т.д.) йде спеціальна доплата до офіційної пенсії.

Усе суспільство, кожен його найменший осередок були під наглядом «контори»

Сховатися або якимось чином піти від цієї системи не можна було, хіба що на цвинтарі. Усе суспільство, кожен його найменший осередок був під наглядом «контори». У окремих людей, засліплених героїчними розповідями «про Штірліца», про «сексотів» склалося хибне і абсолютно помилкове враження. Наприклад, один товариш, представляючи свого знайомого, сказав про нього, що він «полковник спецслужби». Він, думав, що це блискуча атестація, але насправді це атестація фактично негативна – нічого не вміє, професію забув, зате з лишком володіє низькими людськими якостями. Будь-яку посаду провалить, зате апломбу і хвастощів – хоч відбавляй. Ні грамотно керувати, ні грамотно працювати за фахом такі люди не можуть. Зате такі кадри завжди ставали опорою будь-якої влади – варто було тому чи іншому президенту проголосити якусь лінію, як вони вже формували повальний «одобрямс». Звичайно, є невеликі й нечасті винятки, але це тільки ті винятки, які підтверджують загальне правило.

Формування «п'ятої колони»

Склад таких агентів мав два підрозділи. У самій Росії таким способом сформувався загін внутрішньої ідеологічної жандармерії, яка офіційно і неофіційно допомагала проводити в життя всі рішення тоталітарної комуністичної влади. Ось звідки сьогодні у Путіна, який розв'язав війну в Україні, майже 80 відсотків підтримки. Цю цифру можнавважати такою, що відображає об'єктивну реальність, вона показник потужності та активності агентурної мережі Луб'янки.

Але в національних республіках СРСР, і не тільки в Україні, вся ця багатоступенева агентура сформувалася як «п'ята колона», яка кожен день, кожну годину і кожну хвилину відстоювала інтереси метрополії і Москви. «П'ята колона» в Україні, наприклад, формувалася довго, старанно і багатопланово. І «контора» навіть у незалежній Україні, яка спочатку намагалася стати українською, незабаром була знову переорієнтована на Москву. І «старші брати», відряджені з Москви, днювали і ночували не тільки на Володимирській, але у всіх областях України, створюючи свою агентуру, підкуповуючи, вербуючи, обманюючи і погрожуючи.

Систему не зламав ні Кравчук, ні Кучма. І тільки при Ющенку була боязка спроба позбутися її – одним з наказів, здається при «першому» Наливайченку, він скасував практику використання «роботи під прикриттям», і вважалося, що заступники ректорів, директорів і деканів стали виконувати свої справжні функціональні обов'язки, а не керувати агентурою. Мабуть був і секретний указ про скасування прослуховування і стеження. Наприклад, з усіх відомчих АТС в ті місяці винесли спеціальні стійки з апаратурою прослуховування.

Першою головною ланкою «п'ятої колони» була саме «гвардія «контори», сформована десятиліттями, для якої не національні інтереси, а команда «центру» була орієнтиром

У Криму, наприклад, великою популярністю серед абонентів користувалася телефонна мережа, яка завезла обладнання з Німеччини. Причина була проста – це обладнання не мало так званих «поліцейських стійок», тобто апаратури прослуховування, і всі бізнесмени намагалися якнайшвидше встановити телефон, номер якого починався на «6». Диво – всі АТС порушували закон, а станція, яка поставила імпортне обладнання, – не порушує його! І було дуже дивно спостерігати зворотний процес при Януковичі. «П'ята колона» на зміну якості влади зреагувала моментально! Скажімо, у тому ж Криму, коли до влади замість «кримських» регіоналів прийшли «донецькі», на відомчі АТС в перший же день знову внесли «поліцейські стійки» і включили в роботу.

Тому першою головною ланкою «п'ятої колони» була саме «гвардія «контори», сформована десятиліттями, для якої не національні інтереси, а команда «центру» була орієнтиром. Вони були скрізь – у ВНЗ і школах, в редакціях ЗМІ, на виробництві, в установах культури, за місцем проживання. Доповнювали систему «п'ятої колони» численні загони російської православної церкви, а також всілякі проросійські касти, типу «казаків», а також випускники російських ВНЗ, які не знають ні мови, ні історії, ні звичаїв, але часто направлялися в Україну, найчастіше в Крим, з регіонів Росії.

Генезис «путінізму»

Радянська кадрова система була стрункою і по-своєму ефективною. Якщо, наприклад, якийсь сільськогосподарський район чи область потрібно було вивести в передові, на першу посаду в ньому призначили агронома чи сільськогосподарського інженера. Він був докою в цій сфері, концентрував на ній всю увагу часто за рахунок інших сфер, але через якийсь час виводив регіон з прориву. Якщо ж йшлося про промисловий регіон, на першу посаду призначали директора заводу або досвідченого інженера, і він таким же чином незабаром виконував завдання.

У 70-80-90 роки не було випадку, щоб на посаду першого керівника регіону був призначений кадровий працівник спецслужби. По-перше, він нічого не вмів, в економіці, як і в політиці, культурі та гуманітарній сфері був, як правило, не сильний. А те, чому він добре навчився – підглядати, підслуховувати, шпигувати, інтригувати, – в нормальному житті, як правило, було не потрібне. Це правило тим більш актуальне, якщо йдеться про главу держави....

Путін не пройшов типовий шлях становлення державного діяча, який проходили свого часу Вінстон Черчілль, Маргарет Тетчер, або європейські державні діячі, як Джон Мейджор або Ангела Меркель

Путін – продукт радянської «конторської» системи. Він не пройшов типовий шлях становлення державного діяча, який проходили свого часу Вінстон Черчилль, Маргарет Тетчер, або європейські державні діячі ХХ століття, як Джон Мейджор або Ангела Меркель. Він не керував жодною партією, він не керував якою-небудь економічною, або гуманітарною галуззю, він не керував якимось регіоном, він не керував великими продуктивними трудовими колективами. Для нього ці сфери – терра інкогніта. Зате йому добре відомі методи розвідки, державних інтриг, військових провокацій, кровопролитних спецоперацій.

І ця специфіка кривавим чином виявилася від найперших тижнів перебування Путіна при владі. І шлях на верх йому забезпечила «контора» не своїми організаторськими ресурсами, а специфічними методами. Розповідають, що Єльцин аж ніяк не був вільний у виборі наступника. Йому повідомили, що або він назве своїм наступником ленінградського «конторщика», або не отримає жодних гарантій, і він, і «сім'я» матимуть серйозні неприємності за скоєне. Старому, який вже увірував у свою безгрішність, і не чекав такого повороту справи, фактично удару з-за рогу, залишалося тільки погодитися, бо він знав, що ці люди не жартують. Була невелика надія, що Путін все ж чому-небудь навчився у Собчака і Єльцина, але вона швидко розвіялася, – не навчився.

Путін сьогодні поводиться, як старший опер, а не як державний діяч. Як кажуть, хто на що вчився
Микола Маломуж

Колишній голова української розвідки генерал Микола Маломуж сьогодні підтверджує цю думку: «я завжди говорив: не можна призначати президентом оперуповноваженого, навіть якщо він з розвідки. Путін сьогодні поводиться, як старший опер, а не як державний діяч. Як кажуть, хто на що вчився. Опускаю навіть чисто моральну сторону того, що відбувається. Але ж в зоні АТО люди гинуть, і яка різниця, яких вони поглядів? Он скільки розмов про бандерівців, фашистів. Хто і де їх у Києві бачив?».

Але сьогодні вже пізно. Путін не лише продукт найгіршої в світі спецслужби, але й джерело нового російського стилю влади – некомпетентного «путінізму» – способу управління, який не враховує інтереси і реальні потреби народу, своєї країни, світу. І «Кисельовські пропагандисти» не тих називають хунтою, в українському керівництві фактично немає колишніх військових. Справжня хунта, підібрана Путіним, править сьогодні Росією – всі найвищі посади в країні займають колишні військові та вихідці із спецслужб з чинами полковників і генералів. Чому вони вчилися? Як вони керують? У чому вони сильні? Природно, ні в економіці, ні в гуманітарній сфері. Природно, за допомогою тих методів, яким навчалися – спецоперації, війна, протистояння з усім світом. Це методи початку і середини минулого століття, сьогодні світ живе інакше, але навіть найсильніша ізоляція Росії й особисто Путіна в сфері світової політики не має на них впливу, вони не розуміють таких методів, вони вчилися іншому, вони розуміють тільки силу.

Шушкевич якось зауважив, що Путін «поганий юрист». Євген Марчук якось сказав, що на президента потрібно спеціально вчитися. Хіба навчався керувати державою колишній охоронець Собчака і Єльцина? Тому Путін на своїй посаді – повний профан, безпорадний дилетант.

Утім, експерти пишуть, що і в розвідці ще в радянські роки він не відрізнявся здібностями. За версією отруєного полонієм у Лондоні Литвиненка, після закінчення Червонопрапорного інституту ім. Андропова, де готують кадри для служби в розвідці, Путіна не взяли в перше головне управління КДБ СРСР, а відправили назад в Ленінградське УКДБ на нижчу посаду. Чому? Тому, кажуть експерти, що і в розвідці Путін не відрізнявся талантом. У Ленінграді, як відомо, він займався всього лише нейтралізацією та переслідуванням неформалів. Він і зараз думає, що ці навички – найголовніше в його роботі.

Чим займається Путін? Інтригами, підгляданням за сусідніми країнами, підслуховуванням, провокаціями, гібридної війною

Виходячи з реального становища країни, запитайте будь-якого російського агронома або інженера – чим має займатися президент Росії сьогодні? І він скаже – піднімати зруйноване господарство, будувати дороги, нові заводи, піднімати економіку, трансформувати аграрну сферу, виводити російську продукцію на світовий рівень якості, піднімати добробут росіян, покращувати постачання країни всіма ресурсами, подолати критичну залежність від продажу природних ресурсів – нафти, газу , лісу, захищати права і свободи громадян Росії. А чим займається Путін? Інтригами, підгляданням за сусідніми країнами, підслуховуванням, провокаціями, гібридною війною. І це президент?

Мета будь-якого кроку політика – вирішити ту чи іншу проблему, зробити життя своєї країни і свого народу кращим, домогтися прогресу. Немає жодної сфери, де рішення Путіна покращило б стан. Кому від рішень Путіна стало краще? Він анексував Крим і веде в Україні гібридну війну – і цим зробив гірше своєму народу, своїй державі, згубив масу своїх же людей, дезорганізував життя в Україні, кинув весь світ у військове протистояння і посилив недовіру у світовій політиці та світовій економіці. Країну спіткали економічні санкції, зруйнована фінансова, а через падіння цін на нафту й енергетична система Росії. Через непомірні витрати на Крим довелося скасувати масу проектів в своїй країні і соціальні виплати своїм же громадянам. Провокаціями в Україні та на кордонах Європейських держав він зробив світ значно більш небезпечним і нестійким.

Кожен крок такого президента робить гіршим становище країни, становище людей, становище світу навколо неї. Путін робить гірше всім, навіть самому собі

Замість миротворчих процесів і всупереч словам і очікуванням тільки наблизив війська НАТО до кордонів Росії, зробив протистояння в світі більш гострим і напруженим. Кожен крок такого президента робить гіршим становище країни, становище людей, становище світу навколо неї. Путін робить гірше всім, навіть самому собі. Варто було тільки поспостерігати, яким ізгоєм він виглядав на зустрічі G20, з якою довелося ганебно втекти. Парадокс «путінізму».

Практично всі президенти Росії воювали, це не секрет. Війна це спосіб існування Росії частково ще й тому, що багато сильних і здорових чоловіків не можуть реалізувати себе ніде в країні, окрім як на війні. Але раніше російські військові йшли в бій або на спецоперації, не знімаючи розпізнавальних знаків, і не приховуючи своєї приналежності до «великої» держави. І тільки моральний рівень Путіна привів до того, що російські офіцери та сержанти йшли на виконання завдання як злодії, без розпізнавальних знаків і приховуючи свою приналежність. Росія завжди зустрічала своїх військових як героїв, і тільки моральне обличчя Путіна дозволяє ховати у повній таємниці, заривати в могили під номерами і приховувати їх кладовища навіть від родичів. Кому Путін зробив у Росії краще?

Путін буде наступати не танками, а «п'ятою колоною
Міхеїл Саакашвілі

Застосувавши тактику гібридної війни, Путін розраховував на ту «п'яту колону», яку описаним вище способом виплекала КДБ. Він знав, що її моральний рівень відповідає його уявленням про те, чим має займатися Росія сьогодні. Тому кожен українець сьогодні зобов’язаний зрозуміти: саме така «п'ята колона» всередині України – головний ворог вільної і незалежної України. Ось звідки у нас виявилося стільки зрадників у міліції, серед військових, серед державних службовців, в місцевому самоврядуванні, та й серед журналістів.

Як сказав Міхеїл Саакашвілі, «Путін буде наступати не танками, а «п'ятою колоною». Вірніше, танки будуть йти вже позаду п'ятої колони. Зробити «п'яту колону» неможливою і не ефективною для Путіна – це завдання для України сьогодні цілком реальне, і в цьому запорука того, що зимовий або ж весняний наступ, на який сподівається Путін, буде зірваний, і агресор не досягне своєї мети.

Михайло Крилатов, кримський оглядач.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG