Доступність посилання

ТОП новини

Російські граблі для України?


Сергій Костинський

Російський реваншизм дзвоном вдарив в українське суспільство, викликаючи у відповідь реваншистський гул. Стратегія конфлікту з 90-х – «За Севастополь відповісте», може отримати дзеркальне продовження з української сторони – «Відповісте за Крим».

Але кому судилося відповісти за Крим і Севастополь? «Козлами відпущення» для обох сторін, мабуть, стануть самі кримчани. Під час анексії ніхто не цікавився, чи хочуть вони пристати до російського берега. І зараз їхня думка теж нічого не означає для тих, хто вимагає повної блокади півострова.

Чим закінчиться подібна політика? Україна втратить довіру і лояльність кримчан. Емоційна точка неповернення буде пройдена...

Російсько-українська міфологія

ПРОРОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА. Публічні вимоги перевиховати «кримських ватників», змусити їх усвідомити згубність свого вибору вкладаються в просту логіку, що не вимагає критичного аналізу: «кримчани – зрадники».

Таку ж просту і зручну для некритичного споживання, як будь-яка міфологема російського телебачення: «українці – бандерівці», «Правий сектор» – вбивці вагітних жінок і немовлят».

Коли стверджується, що всі «кримчани – зрадники», працює все та сама логіка російських ЗМІ. Які стверджують, що кримчани хотіли в Росію і самі вибрали цей шлях.

Насправді анексія Криму сталася внаслідок змови частини корумпованої української політичної еліти, що відповідала за Крим, з керівництвом Російської Федерації

Набагато складніше прийняти той факт, що насправді анексія Криму сталася внаслідок змови частини корумпованої української політичної еліти, що відповідала за Крим, з керівництвом Російської Федерації.

Сьогодні все менше людей згадує, що до так званого референдуму жителі півострова не проводили повсюдних масових сепаратистських мітингів. За Росію не стояли сотні тисяч людей з триколорами. І шини з криками «Любо!» перед органами державної влади ніхто місяцями не палив.

Так, більшість кримчан не зрозуміли і не прийняли Майдан 2.0. Але це нерозуміння цілком укладається в логіку домінуючого в Криму російськомовного обивателя.

Він хоче жити в Україні. Але при цьому як вогню боїться будь-яких національних проектів, потенційно здатних ущемити його в правах. Падіння політичної системи, в якій домінувала Партія регіонів з її меседжем про гарантії прав російськомовного населення, стало каталізатором протестних настроїв. Але аж ніяк не сепаратизму.

Тому що пережили безпросвітний сепаратистський період «мєшковщини» у першій половині 90-х. Тому що з кінця 2000-х збереження кримської автономії у складі України обирала більшість її жителів.

Що стосується неприйняття частиною кримчан подій, пов'язаних з розвитком в країні громадянської самосвідомості, – це не їхня особиста проблема. Це проблема самої української держави та її еліти, які ще не сформулювали перед російськомовними привабливу модель майбутнього у проекті «українська політична нація».

З чого потрібно починати формулювати цю модель? З гарантії прав усіх стейкхолдерів нації, незалежно від їхнього етнічного походження, мовних та релігійних уподобань.

Це прозвучить крамольною, але варто згадати, що гарантія захисту російськомовного населення, втіленням якої був Президент Янукович, і озвучений ним європейський вибір України, на якийсь момент об'єднали всю країну. Можливо, має сенс взяти з цієї конструкції раціональні зерна.

БІЛЬШОВИСТСЬКА ЛОГІКА. Коли стверджується, що всі кримчани – «ватники» або «зрадники», працює узагальнююча більшовицької логіки. За помилку одного розплачується вся сім'я, за помилку сотень – цілий соціальний прошарок, а за помилку кількох тисяч – народи.

Згідно з цією логікою, весь кримськотатарський народ був звинувачений у зраді СРСР під час «Великої Вітчизняної війни», і в 44-му році у повному складі депортований до Середньої Азії і Сибіру.

Псевдореферендум – не причина анексії Криму, а її наслідок

Псевдореферендум – не причина анексії Криму, а її наслідок. Частина кримчан, в межах 32% виборців, дійсно взяла участь у плебісциті. Але як – нікому не відомо. Немає спостерігачів, немає закону – немає істини. Відомі випадки, коли «виборці» брали участь у «референдум» за російськими паспортами або тільки для того, щоб висловити свою антиросійську позицію.

Але за ці умовні «32%» не повинні відповідати інші умовні «68%» кримчан. Безглуздо зараховувати їх до «лику зрадників» і, тим самим, продовжувати традиції більшовизму. Ті традиції огульного очорнення, від яких у Криму свого часу вже постраждали і досі страждають кримтатари.

ІДЕОЛОГІЧНИЙ ОСТРАКІЗМ. Поставивши на збірному образі кримчан штамп «зрадники» і «ватники», українці виставляють своїх же співвітчизників ворогами. Багато лідерів думок і вітчизняні медіа свідомо чи несвідомо витісняють всіх жителів півострова на той бік барикади, яку займають окупанти.

На їхню думку, цілком виправдано говорити про те, що «кримчани без світла, але з Путіним», «кримчани хотіли приєднатися до іншої Росії», «ватники-кримчани», «кримчан обдурили», «кримчани не зрозуміли, за що голосували» , «кримчани: Україна, пробач нам», тим самим провокуючи потоки інформаційної агресії відносно жителів півострова.

Має місце не тільки ідеологічна сегрегація кримчан і жителів материка. Спостерігається узагальнення та ідеологізація культурних і політичних відмінностей, зокрема і надуманих

Має місце не тільки ідеологічна сегрегація кримчан і жителів материка. Спостерігається узагальнення та ідеологізація культурних і політичних відмінностей, зокрема і надуманих. Тим самим, українське суспільство поступово спалює мости для повернення населення півострова в український політичний простір.

Але невже в будь-якому регіоні України не знайдеться своїх 10-30% населення, які не захотіли б повернутися в Радянський Союз? Отримувати російські пенсії та зарплати докризових часів. Які, при зручному збігу обставин, не підтримали б анексію своєї області, керуючись пам'яттю про славні 60-70 рр.? Відповідь, думаю, очевидна.

Російсько-український реваншизм

HARD POWER. В Україні набирають сили популізм і реваншистські настрої, ідентичні настроям з російського боку.

Помститися ненависному «сусідові» виявляється важливішим за пошук м'яких шляхів виходу зі сформованого глухого кута. Жорсткі вимоги: «Київ, вимкни світло!», «Закрий кран!», «Перекрий дорогу!», – стають дзеркальною інтерпретацією нестямних криків з того боку кордону: «Путін, введи війська!».

Ірраціональність українця, приниженого анексією і військовою агресією на околиці Донбасу, претендує на те, щоб стати змістом державної політики щодо окупованого Криму. Так само як ірраціональність росіянина, приниженого проєвропейськими і пронатовськими настроями українського населення, вже стала суттю російської зовнішньої політики.

Прихильникам простих рішень невтямки, що український реваншизм лише підігріває в Криму проросійські настрої

Однак прихильникам простих рішень невтямки, що український реваншизм лише підігріває в Криму проросійські настрої. Так само як російський реваншизм провокує в Україні зростання підтримки європейської інтеграції та зближення з НАТО. Тиск завжди провокує спротив.

«НЕ ЗАВАЖАЙТЕ РАДІТИ!». Окремі українські патріоти в Криму навіть готові «взяти вогонь на себе». Аби відчути торжество, пов'язане з демонстрацією могутності рідної держави в «царстві вати». Вони не проти потрясти рубильником перед обличчям ідеологічного опонента, так само як росіяни весь рік трясуть перед своїми «ворогами», які тіпаються в істериці від сміху, «Іскандерами».

Однак помста хороша лише в тому випадку, якщо відбувається один раз, при цьому бездоганно досягає мети. У випадку з перекриттям води, чергами, блекаутами і блокуванням прямого транспортного сполучення з українським материком, «помста» затягується і не приносить очікуваного результату.

Жертвами репресивних методів української держави стають самі українські патріоти та їхні родини. А «вата» як була, так і залишається «ватою». Її віра у велике призначення Росії й надія на Володимира Путіна набувають все більш важкої й концентрованої форми. Тому що нічого іншого оборонна свідомість, схильна до популізму російської пропаганди, «народити» не в змозі. Знову ж таки, йдеться лише про частину кримського суспільства, аналоги якої можна знайти в будь-якій області України.

Не виключено, що в якийсь момент стомлені соціальним дискомфортом патріоти і Росії, й України, здивовані від того, наскільки благополучно себе почуває в окупованому Криму великий материковий бізнес, будуть в однаковій мірі звинувачувати українську державу в своїх тривалих соціально-економічних проблемах. Благо, прецедент для цього, у вигляді здачі Криму «без єдиного пострілу», вже існує.

Тому дуже важливо, щоб невмілими жорсткими діями відносно окупованої території Україна не перетягнула на себе весь негатив, який створюють і без того економічна ситуація, яка постійно погіршується в Росії, і її неготовність взяти на себе вирішення всіх проблем півострова.

Важливо, щоб українське суспільство не спалило мости, які з'єднують його з кримським співтовариством, під приводом того, що «триває війна». Війна триває. Але це війна 21 століття, яка розгортається не за володіння територією, а за вплив на уми населення

Не менш важливо, щоб українське суспільство не спалило мости, які з'єднують його з кримським співтовариством, під приводом того, що «триває війна». Війна триває. Але це війна 21 століття, яка розгортається не за володіння територією, а за вплив на уми населення.

Не слід плекати ілюзій, Крим – не унікальний і не маргінальний у нинішніх обставинах. Він – не центр сепаратизму, а зона нещадних інформаційних баталій. Так само як і Донбас – НЕ плацдарм, а епіцентр руйнівного «русского мира». Ситуація, в якій опинився півострів, – це тривіальна ситуація жертви. Ситуація крайнього, якому на голову звалився черговий «чорний лебідь».

Тому все, що кримчанам сьогодні потрібно від співвітчизників з материка, – аж ніяк не повальне засудження. А навпаки, трохи розуміння, співчуття і братньої підтримки.

Крим був, є і буде частиною України. Тільки усвідомлення цього дозволить подолати ідеологічні та політичні перешкоди, які ми самі встановлюємо на шляху повернення наших співвітчизників назад додому.

Сергій Костинський, експерт Кримського інституту стратегічних досліджень

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG