Затьмарення Росії, або Чому ніхто не піде на визнання Криму

Валентин Баришников

У 2014 році Росія в результаті конфлікту з Україною, який призвів до міжнародних санкцій та економічної кризи, опинилася в протистоянні із Заходом, що нагадує холодну війну.

Олександр Гарін, дослідник глобальних соціально-політичних процесів, почесний професор Центру стратегічних досліджень імені Джорджа Маршалла в Німеччині, вважає, втім, що аналогія з холодною війною не зовсім точна, оскільки це не є протиборством двох радикально полярних моделей життя і економіки:

– Скоріше, це не холодна війна, а якесь дивне несинхронне поєднання Росії 19-го століття і Заходу 21-го століття. Тобто, з точки зору Заходу, те, що Росія робить, – це якесь падіння в дурість, затьмарення, пропозиція повернутися назад до розподілу світу, коли сильні ділили світ за інтересами, а слабких не питали. Чистий європейський досвід, досвід протистояння націоналізму Першої та Другої світової війни вже привів до того, що з цим радикально покінчили. І ми знаємо історію створення єдиної європейської моделі розвитку: основа тепер полягає в тому, що ми не завойовуємо ринки збуту, для того щоб забезпечити зліт своєї економіки, а ми конкуруємо на рівних, великі й маленькі. А Росія пропонує інше. Це виглядає абсурдом, звідси цей порівняно м'який тон західних політиків, Обами, Меркель, інших, такий посил щодо Росії, що, мовляв, ми розуміємо, що позиція кремлівського керівництва – це якесь затьмарення, ми не хочемо сваритися народами, ми не хочемо впадати у протистояння націоналізмів. Це не протистояння утопій... У Росії – розвинений капіталізм в одному кооперативі, в одній Родині, так сказати, але це капіталізм з приватною власністю. У цьому сенсі Заходу пропонується ось такий баланс сил, повторення Меттерніха, але в 21-му столітті. А Захід від нього відмовляється. І далі єдина західна стратегія полягає в тому, щоб відмовити Росії в здійсненні цієї моделі, в її успіху. У певному сенсі це схоже на протистояння з «Ісламською державою», теж радикальною середньовічною утопією. Перемогти там дуже важко, а от не дати мати успіх можна.

Прогнозуючи подальший розвиток подій в Росії, Гарін зауважує, що зазвичай вибори є традиційним приводом для різкого повороту в політиці:

– Як прибрати начальника, який завів країну в глухий кут? Тому що, звичайно, раціо Путіна полягає в тому, що він боїться «помаранчевих» революцій, вертикаль вже непорушна, верхівка піраміди утвердилася, контролює все інше. Внутрішні війська посилені. Якщо не буде якогось голодного бунту, чого, в загалом, не передбачається, буде затягування поясів, але голодного бунту, здається, не буде, дурниць занадто великих Росія не зробить – в сенсі втягування у війну, реальну війну, тобто у відкриті дії армії в Україні. Що в таких випадках відбувається, коли система настільки зцементована, що внутрішній спротив неможливий? Революційні умови – за Леніним, верхи не хочуть, а низи не можуть – можуть настати приблизно до 2017-18 років, коли буде можливість проводити вибори. Тому що, якщо верхи не хочуть тримати, то є багато можливостей трішечки відкрутити гайки і дати можливість виборам пройти більш чесно, таким чином зіштовхнути патрона-штрафника. З іншого боку, чи є вибори в ситуації, коли народу стало зрозуміло, що ця архаїчна система везіння навколо харизматичного лідера перестала працювати, лідер перестав бути фартовим. У старовинному Китаї час від часу наступав період невдач, громадянських воєн, голоду, зовнішніх війн, і у свідомості населення це сприймалося так, що божество неба відмовляє правлячій династії в мандаті на правління. Значить, треба знайти іншу династію. Наступав період смути, і шукали іншу династію. Ось ця психологія, а ми говоримо зараз про таку примітивну архаїчну психологію, впроваджувалася в російську свідомість. Так що, коли із запізненням, з лагом, ціни в магазинах зруйнують у населення ідею, що йому щастить з цим патроном, ірраціонально, містично щастить, то виникне ситуація, при якій шахрайські вибори – як це було в першу «помаранчеву» революцію в Україні – можуть дійсно перевести до таких от повальних повстань і повторення 1991 року в Росії.

До цих виборів, на думку Гаріна, сутність того, що відбувається в Росії і навколо неї, – в педагогіці:

– 2014 рік в певному сенсі слова створив нам майже літературну ситуацію, і Господь Бог ніби пише п'єсу – єдність часу, дії і місця, де добро і зло дуже яскраво окреслені, і Росія, на жаль, в особі правлячої верхівки грає роль зла, яке паразитує завжди на добрі. Зліт настрою народу такого ось «одним махом усіх побивахом», «ні на кого не треба дивитися», «ніяких правил не існує» – це те, що переживала Німеччина в 30-і роки. Німеччина відтоді навчилася, і мені здається, ця педагогіка і є стан російського процесу. Основній масі населення, залученій в цей педагогічний процес, треба зрозуміти, що сучасний світ інший, незважаючи на те, що їй пояснюють, що світ, Захід як цинізм, мовляв, Америка робить все те ж саме, краде у всіх при першій можливості, тобто правлять інтереси примітивного економізму. Незважаючи на все це, те, що сучасний світ інший, доведеться визнавати на досвіді. Підвищення цін, інфляція, зникнення накопичень, призупинення виробництв – все це має привести до такої педагогіки. А це процес, який розтягується. Бо має свої ілюзії, як казав Михайло Дмитрієв, «американські гірки», – ось виплатять корпорації російські свої борги, банки виплатять західні борги, і стане трішки краще, рубль стабілізується, але стратегічно це безнадійна ситуація, природно, і при цьому потрібно забути про розвиток сучасної промисловості. Очевидно, що Путін б'є на популізм усіма своїми фізіологічними жартами, б'є на масу, на найменший спільний знаменник. Ось цей найменший спільний знаменник має теж пережити педагогічний процес, побачити, що так не можна жити, так собі погано. І видно з настроїв, вже «Кримнаш» злегка слабшає. Спочатку здавалося, що «Кримнаш» – це ось придбали щось, а зараз виходить, що придбати, увійти у володіння – це не означає володіти власністю юридично. Жоден банк крадене не приймає. Ось так міжнародне співтовариство крадене не приймає. А з боку міжнародного співтовариства Путін примудрився своєю політикою консолідувати його і виявити пріоритети. Колись радянська риторика була якась, ленінська, що капіталісти принесуть мотузку від жадібності своєї, щоб самих же їх повісити, корисливі ідіоти. Ось в перший момент здавалося, що ринок Росії настільки важливий для всіх країн, що наплювати їм на всі цінності буде. Але все-таки цінності виявили свою ієрархію, і видно, що Захід в цьому сенсі не відступить. Ніхто Крим не визнає, ніхто не піде на те, щоб ділити слабких між сильними. Ніхто не збирається повертатися на початок 20-го, в кінець 19-го століття.

Радіо Свобода