Весь минулий рік Кремль залишався незмінним у своєму ставленні до півострова як до ключового елементу «відродження великої країни». Всім відома формула сакральності Криму, оприлюднена Володимиром Путіним у грудневому посланні до парламенту, яка остаточно встановила золотий стандарт риторики для неофітів російської державності.
Наприкінці року нашим східним сусідам раз і назавжди пояснили, де ідеологічно правильно ставити кому у фразі «любити не можна критикувати». І це тут же загнало розмови про сенс приєднання Криму кудись глибоко в кухонні нетрі.
Але реальність набагато складніша за постанови партійних з'їздів. В дійсності і Росія, і режим Володимира Путіна ставляться до півострова по-різному.
Для одних Крим перетворився на небажану «дитину», яка надовго позбавила «сім'ю» економічних перспектив.
Інші вважають анексію автономії вимушеним кроком Москви в боротьбі за сфери впливу, позначеними ще в період «холодної війни».
Для третіх (особливо співчутливих) півострів залишається символом безстрашності російського президента і потужності Росії, яка протистоїть світовому імперіалізму.
Перших, звичайно, прибуває, але зі сприйняттям Криму все ж варто розібратися докладніше.
«Крим» для Путіна
В кінці 2014 року стало зрозуміло, що Кремль сприймає півострів не як внутрішній регіон, а як культурно-військовий центр, що має досить чіткі обриси, які проходять точно серпантинною дорогою з Севастополя в Ялту.
За минулий рік Володимир Путін приїжджав до Криму двічі. Вперше – 9 травня, коли автономія вже повністю контролювалася російською владою. Цей візит Путін присвятив повністю Севастополю. Вдруге, 13-14 серпня, російський гарант встиг заїхати в ще одне місце сили – Ялту. Там Володимир Путін виступив перед представниками парламентських фракцій, які спішно імітували «насичений політичний сезон» – перші місцеві вибори в новоспеченій російській республіці.
Обидва ці візити об'єднує один цікавий факт: і в перший, і в другий раз господар Кремля проігнорував столицю автономії – Сімферополь. Що досить дивно, адже саме тут проходили основні події так званої «кримської весни» і ухвалювалися доленосні рішення парламенту.
У свідомості російської влади ментальна карта півострова будується на трьох китах: мілітаристській сутності «краю партизанської слави», Севастополі як сакральній прабатьківщині всього «руського міру» та ввічливому ігноруванні більшої частини автономії
Пояснень цьому може бути всього два: або для путінського режиму Севастополь є збірним образом півострова як великодержавної перлини, відправною точкою, що відкриває південне узбережжя для російських чиновників, або Сімферополь просто потрапив у немилість.
Швидше за все, справа в тому, що кримська столиця – єдине місто автономії, де існував більш-менш помітний рух Євромайдану. Тут же відбулося лютневе протистояння під стінами місцевого парламенту, яке довело, що на півострові живе не одна тисяча проукраїнськи налаштованих людей.
Очевидна наявність різних таборів в місті, боязнь можливих провокацій і відсутність інтересу громадськості до точної хронології переходу Криму до складу Росії заслужили Сімферополю погану славу, підкресливши важливість надлояльного Севастополя.
Таким чином, у свідомості російської влади ментальна карта півострова будується на трьох китах: мілітаристській сутності «краю партизанської слави», Севастополі як сакральній прабатьківщині всього «руського міру» і ввічливому ігноруванні більшої частини автономії.
«Крим» для росіян
Ніби то курорт, ніби то історія, ніби то проблема... Очевидно, що за 2014 рік сприймання Криму росіянами зазнало істотних змін. Первісний ентузіазм і справді потужний військово-патріотичний підйом, старанно підживлюваний державними ЗМІ, поступово вщухають через санкції та валютну кризу.
Звичайно, нинішні фінансові проблеми Російської Федараціі не можна зводити винятково до кримського питання (і війни на південному сході України як одного з його наслідків). Але причини недавньої валютної лихоманки і загального економічного спаду, звичайно, зрозумілі. Їх усього дві: падіння світових цін на нафту (незалежна від позиції Росії змінна) і санкції, введені за плювання на норми міжнародного права.
У перші кілька місяців після анексії Криму російська валюта не змінювалася. Тому не так сильно впадала в очі втеча капіталу, яка розпочалася, а значить, не було серйозних передумов для сумнівів у правильності державного курсу.
У той час росіяни пишалися величчю своєї країни і відновленням історичної справедливості. Тоді Крим масово сприймався як заново відкритий регіон. Про це свідчили і величезні автомобільні черги на поромній переправі у високий сезон, і пік електорального рейтингу Володимира Путіна, який встановив абсолютний рекорд у серпні (87% підтримки серед тих, хто визначився з вибором).
Однак «медовий місяць» тривав лише до кризи, яка почалася восени: одна справа пишатися ілюзорними геополітичними перспективами країни, а ось віддавати за ці мрії кожен другий рубль зі своєї кишені – зовсім інше.
Реальне збіднення протверезило росіян. Прийшов чітке (хоч і хворобливе) розуміння того, що без наслідків питання Криму зам'яти не вдасться.
Довге життя в режимі двозначності рано чи пізно закінчується, тому вже найближчим часом (рік-два) слід очікувати кардинальної зміни ставлення до Криму
Якщо в кінці року навіть олігархи, наближені до Володимира Путіна (той же Геннадій Тимченко), офіційно відмовлялися від участі у розвитку інфраструктури півострова та реалізації проекту Керченського мосту, мотивуючи це «невиправданими ризиками» (відсутністю грошей, які можна свідомо вкласти в проект, який не окупається і технічно важко реалізується), то що вже говорити про пересічних росіян?
Поки це питання згадується побіжно, враховуючи, наскільки важливим є «місце хрещення князя Володимира» для Путіна. Але довге життя в режимі двозначності рано чи пізно закінчується, тому вже найближчим часом (рік-два) слід чекати кардинальної зміни ставлення до Криму.
Інакше кажучи, з національного надбання та об'єкта народної гордості автономія перетворюється на сверблячу проблему площею 27 тисяч квадратних кілометрів, які несучу бідність, дестабілізацію і невпевненість у завтрашньому дні.
«Крим», власне, не для кримчан
І в ситуації, що склалася найважче доведеться самому Криму, який опинився в стані «зовнішньої» блокади з боку України і на порозі «внутрішньої» блокади в Росії, яка поки не може вирішити питання сухопутного з'єднання з півостровом.
Якщо нічого не зміниться, регіон потихеньку перетвориться на одну велику військову базу під вивіскою «санітарно-курортної» здравниці, що живе на дотації профспілок, державних підприємств і прямих бюджетних вливань.
Як скоро Росія зізнається самій собі, що саме таким вона і бачить Крим?
Андрій Самброс, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
