Член Меджлісу Ільмі Умеров: «Вони – самозванці...»

Мумін Шакіров

Ми розпочинаємо серію публікацій про те, як змінилося життя в Криму через 10 місяців після анексії півострова Росією. Кореспондент Радио Свобода зустрівся з кримськими підприємцями, відставними чиновниками, з кримськими татарами і з'ясував, яким вони бачать майбутнє Криму.

Наш перший герой – член Меджлісу кримськотатарського народу і соратник правозахисника Мустафи Джемілєва, колишній голова Бахчисарайського району Ільмі Умеров, який влітку минулого року подав у відставку, так і не визнавши нову кримську владу.

– Що стало для вас точкою кипіння? В який момент ви вирішили залишити посаду голови району і піти в нікуди?

– Коли оголосили дату виборів у Держраду і місцеві ради, їх запланували на вересень 2014 року. Продовжувати залишатися на держслужбі, коли ця влада легітимізується, я не вважав за потрібне. Якщо до виборів депутати Автономної Республіки Крим обиралися за законами України, уряд був призначений Верховною Радою, з натяжкою можна було продовжувати з ними співіснувати і працювати. Я розумів, пройдуть вибори, буде нова структура влади і нова адміністрація. Але головною перешкодою була не сама собою робота, а прийняття присяги держслужбовця російської держави. Я не міг собі цього дозволити.

– Хіба у держчиновників є присяга, як у військових?

– У держслужбовців є. Міліція, ФСБ, прокуратура, працівники всяких адміністрацій про це прекрасно знають.

– Чому не пішли раніше, після 16 березня, коли пройшов референдум про входження Криму до складу Росії за версією Кремля? Ситуація змінилася, російські війська взяли під контроль майже весь півострів, виконавча влада перейшла під контроль Москви.

– Думав, усе це швидко припиниться. Я дев'ять років пропрацював головою Бахчисарайського району. Наївно припускав, що під впливом міжнародної громадськості, про санкції тоді не думав, що достатньо, якщо два-три світові лідери скажуть: «Володимире Володимировичу, ти не правий», можливо, Росія дасть задній хід.

– Ви допрацювали до серпня 2014 року, цілих чотири місяці в контакті з новим режимом. Що запам'яталося?

– Вразило те, як проходили наради. Було відчуття, що України просто в природі не існує, немає такої країни. Крим звідкись з неба звалився, його приєднали до Російської Федерації, зараз сюди потечуть річки з медовими берегами, грошові потоки. І безсоромно оголошували величезні суми – мільярди, трильйони рублів, які поповнять бюджет Криму. Міст збудують, аеродроми модернізують, сільське господарство піднімуть, не життя, а казка.

– Ви в це вірили?

– Не вірив. Я давав інтерв'ю, в яких говорив, наприклад, що Керченський міст не збудують. Цей міст в Україні називали – «виборний міст». Його під час президентських і парламентських виборів різні депутатські групи або якісь політичні партії завжди використовували, мовляв, прийдемо і збудуємо цю переправу, у нас буде зв'язок з Росією і таке інше, щоб звабити кримський електорат. Що стосується сільського господарства, виявилося, досить перекрити воду з материкової України, і все, що було обіцяно, в пух і в прах розлетілося. Зовсім недавно Україна двічі вимкнула на 10-12 годин у Криму електроенергію, думаю з виховною метою було сказано: «Ви, тобто росіяни, говорите нам про те, що Крим може існувати без материкової України запросто, а от спробуйте. Вимкнули на 10-12 годин – колапс у Криму стався». Але враховуючи, що тут є населення, яке Україна вважає своїм, десь з 29 грудня і досі жодного разу світло не вимикали ніде. Україна з розумінням ставиться до цих проблем і не хоче, щоб народ зазнавав якихось утисків.

– Я чув, що в деяких будинках гасло світло, люди кричали «Слава Україні!» Чули про це?

– Сам такий.

– І все-таки чиновником за нової влади ви попрацювали.

– Перебуваючи на посаді вже при уряді Аксьонова, не скажу, що став російським чиновником. Був оголошений перехідний період до 1 січня 2015 року. З моральних міркувань до Нового року міг допрацювати. Але коли оголосили про вересневі вибори, розпочалася до них підготовка, я дав кілька інтерв'ю, в яких, повірте, не обтяжував себе критикою за діяльність або бездіяльність, компетентність або некомпетентність нової влади – я їх просто не визнавав. Перебуваючи в прямому підпорядкуванні голові уряду Сергія Аксьонова, говорив, що не визнаю Держраду, не визнаю уряд. Вони – самозванці.

– Аксьонов не надіслав до вас сюди, в Бахчисарай, «загін самооборони»?

– Не надіслав. Навіть навпаки, коли прийшов до нього із заявою, він мені сказав: «Ільмі Рустемович, якщо ви трошки будете тримати язика за зубами, то у нас до вас ніяких претензій немає. Можете продовжувати працювати». Я кажу: «Невже ви не розумієте, що я з інших міркувань подаю у відставку. Не тому що мені важко працювати, я не можу впоратися або ще щось. Не хочу стати державним службовцем Росії, не визнаю юрисдикцію Російської Федерації в Криму»

– Вам доводилося стикатися зі співробітниками російських спецслужб?

– Я був головою району і контактував з місцевим феесбешниками. Він був з Красноярського краю, досі працює, абсолютно не знає проблем Криму, кримського менталітету. Коли ми з ним вперше спілкувалися, чекіст був шокований звичайними моїми міркуваннями, що я не визнаю юрисдикцію Росії, не визнаю уряд Аксьонова, не визнаю рішення, які ухвалює так звана Держрада. Адже депутати обиралися як Верховна Рада і раптом назвалися Держрадою. Після вересневих виборів 2014 року це ще куди не йшло, а вони після референдуму вже себе почали Держрадою називати. Після відставки ми з ним двічі зустрічалися. До його честі хочу сказати, що ніяких спроб мене вмовити, змінити думку або якихось погроз з його боку не було.

– Для вас був шок, коли українські військові масово зрадили присягу й пішли служити в російські силові структури?

– Було передбачувано. 80 відсотків військовослужбовців зрадили Україну і прийняли нову присягу, стільки ж працівників прокуратури, всі співробітники міліції та СБУ (Служба безпеки України). Це в моєму Бахчисарайському районі. Лише окремі люди, яких знаю особисто, відмовилися служити Росії і поїхали працювати на материк.

– Чи траплялися вам серед цих людей ті, хто сумнівається, які підходили до вас і говорили – зрозумійте, Ільмі Рустемович, життя непросте.

– Чув, і не один раз. Відвертості почалися в той період, коли ще йшла підготовка до референдуму. Начальник міліції, український держслужбовець, український міліціонер приходив до мене і радився. Він знає мою позицію, знає, я ось-ось маю піти, але ще незрозуміло – чи надовго ці прийшли.

– Промацує вас?

– Просив підтримки. Я зараз заприсягну, а потім раптом щось станеться, повернеться Україна. Чи можете ви мене підтримати, щоб я ще раз повернувся, знову прийняв українську присягу. Такі розмови у нас відбувалися, і не один раз. ​

– Чим вони закінчувалися?

– По-різному. В якихось ситуаціях я просто посилав і говорив, що з такими, як ти, я б ніколи не працював, якби від мене це залежало. Деяким говорив, знаю твої особисті та людські якості, готовий підтримати в якійсь ситуації, якщо зможу. Кожен випадок – це індивідуальність. В одному випадку ви готові підтримати, в іншому випадку – бачити не хочете ні зараз, ні потім, ні вчора. Але все це в минулому. Вони благополучно присягнули Росії, залишилися начальниками, правда, тепер, не міліції, а поліції, я її не прийняв, пішов з роботи. Висновок один, таким людям не може довіряти ні українська держава, ні нинішня російська. Це століттями склалася народна мудрість: – зрадив один раз – зрадить ще.

– Правда, що в їхніх досьє пишуть «схильний до зради, до зрадництва», перебіжчиків ще називають образливо «зрадниками»?

– Своїми очима не бачив, але багато про це говорять, що в поліції, у відділі кадрів кожному, хто зрадив присягу, зробили такий запис.

– Ви отримали російський паспорт. Це було важке для вас рішення?

– Важке рішення, не хотів отримувати. У мене є захворювання, через інвалідність передбачалося оформлення пенсії. У цей період в Криму вже була юрисдикція Російської держави – необхідно отримати паспорт або треба виїжджати за межі Криму і там оформляти пенсію, наприклад, у Херсонській області. У мене захворювання – паркінсонізм. Не можу кожен місяць їздити за пенсією на материк і займатися паперовою тяганиною. Побутові причини мене змусили отримати цей не дуже бажаний документ.

– Український паспорт лежить у шухляді?

– Тільки ним і користуюся, навіть коли їжджу територією Росії, був кілька разів у Казані, в Москві тільки з українським документом. Коли виїжджаю на материкову частину України, теж беру український паспорт. Російський я використовував тільки для оформлення пенсії.

– Чи розкололося кримськотатарське населення Криму після анексії?

– Розколу як такого немає. Навпаки, відбулося більш сильне єднання, попри те, що деякі кримські татари не отримали паспорти з принципових міркувань. Перед ними схиляюся. У той же час, не підтримую тих, хто виїхав. Залишати батьківщину можна тільки в тому випадку, коли є загроза життю. Коли є загроза бізнесу або якісь менш значущі причини, не варто їхати. Краще тут пристосовуватися, продовжувати боротися на своїй території, перетерпіти. У той же час, не засуджую тих, хто отримував паспорти заради того, щоб переоформити бізнес, і продовжує тут існувати якимось чином, працювати, нехай це не держслужба, якась інша робота; лікарі, вчителі, ще хтось. Вони повинні жити тут, на батьківщині. ​

– Ви зараз ніде не працюєте, на пенсії. Що збираєтеся робити?

– Попрацював би, але не для Росії, знайшов би собі якесь застосування. Зараз не хочу цього робити. Це принципова позиція. Більше того, мені пропонували посади за межами Криму, на території материкової України, відмовився, не став виїжджати.

– В уряді Аксьонова працюють чиновники, які представляють кримськотатарське населення. Ваше ставлення до цих людей?

– Ці люди повели себе негарно і неправильно. Серед них є навіть кілька членів Меджлісу кримськотатарського народу. Ми у всі часи, ще за української влади, давали рекомендації Меджлісу на високі посади. Кілька людей, всупереч думці Курултаю, пішли на ті чи інші посади, наприклад, заступник голови Держради Ремзі Ільясов, голова Комітету у справах національності Заур Смирнов, заступник міського голови в Сімферополі Руслан Якубов, в деяких районах є чиновники, наприклад, в Сімферопольському районі в районній адміністрації заступником пішов член Меджлісу. Переважна більшість кримських татар їх вважають людьми, які зрадили національну ідею, кримських татар і пішли працювати в окупаційну владу.

– Їм що, не подають руки, відвертаються від них? Віце-спікер Держради Ремзі Ільясов – не просто виходець з Меджлісу, він більше десяти років був заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу, тобто заступником у Мустафи Джемілєва. Що таких людей штовхає, скажімо так, на колабораціонізм?

– Амбіції. Коли на Курултаї обирали голову, після того як Мустафа Джемілєв склав повноваження, Ремзі Ільясов з невеликою перевагою програв Рефату Чубарову. Мабуть, він не зміг перенести поразку, і тепер якось по-своєму вирішив взяти реванш.

– Чи можна назвати Меджліс сьогодні організацією, в якої немає ресурсу впливу. Він деморалізований?

– Два лідери Меджлісу вислані за межі Криму. Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров п'ять років не мають права в'їзду в Росію, в Крим не пускають. Хоча більшість з нас вважають Крим територією України. Коли два лідери відсутні, елемент розгубленості присутній. Сказати, що ми деморалізовані, – не зовсім вірно. Засідання Меджлісу відбуваються, заяви ухвалюються регулярно. Раніше ми часто вдавалися до всяких активних дій – проводили мітинги, якісь інші заходи, щоб звернути увагу на ту чи іншу проблему. Останнім часом публічні акції припинилися у зв'язку з тим, що посилилися репресії щодо активістів. Коли Мустафу Джемілєва не пустили до Криму, кілька тисяч кримських татар зібралося на так званому кордоні біля міста Армянськ. Багатьох оштрафували на досить великі суми. Для того щоб не підставляти людей, ми останнім часом не залучаємо їх на активні заходи.

– Чи можна говорити, що татари зробили все, що могли? Або ще є якийсь потенціал спротиву?

– Потенціал завжди є. Є соціальні мережі, тобто ЗМІ, є громадська думка, яку треба якимось чином підтримувати. Ніколи не можна говорити, що вже все зробили. На момент проведення референдуму, проведення виборів ми свою позицію позначили – ці заходи ігнорували. Ми вважаємо, що референдум проводився незаконно. Раз референдум проводився незаконно, значить, всі наступні ухваленні рішення, зокрема й рішення про приєднання республіки Крим до складу Росії, теж є незаконними. Але закінчитися це все має станом статус-кво. Більше того, напевно, мають бути якісь контрибуції – не просто повернення Криму і частини Луганської та Донецької областей до складу України, а ще й компенсація за завдані збитки Україні.

– У Криму є різні думки. Ті, хто налаштований проти Росії, мріють, щоб Москва звідси пішла. Але не всі хочуть знову повернутися під юрисдикцію Києва, триває війна на Донбасі, економічний стан – плачевний. Уявімо собі, що Росія пішла. Що далі?

– Я стою на позиції – нам потрібно повернутися під юрисдикцію України. Можна на цю тему поміркувати. Між Україною, яка була до анексії Криму та до вторгнення Росії, і Україною зараз – велика різниця. Треба розуміти, що в Україні найбільшою проблемою всі 23 роки незалежності країни або так званої незалежності був вплив Росії. Завжди! І російський, і проросійський електорат існував завжди. Наприклад, коли Янукович на президентських виборах програв Ющенку з дуже невеликою перевагою і через кілька років виграв у Тимошенко – це говорить про те, що вплив Росії на Україну був дуже великим. Зараз після цієї війни і після анексії Криму, думаю, багато українців, які займають проукраїнську позицію, поводитимуться більш активно. Це буде інша держава, держава європейського способу мислення і, взагалі, буде в складі Євросоюзу.

– Ви говорите про те, чого поки що немає, і є сумніви, що будуть такі зміни. Ви не можете не помітити, що ніяких кардинальних економічних реформ не проводиться.

– У країні, в якій іде жорстока війна і чиниться серйозний вплив сусідньої держави, важко очікувати якихось реальних економічних реформ.

– Який вплив Мустафи Джемілєва на ситуацію в Криму? Що від нього можна очікувати?

– Мустафа Джемілєв – це лідер кримськотатарського народу, незважаючи на те, що він склав повноваження голови Меджлісу через вік, через здоров'я, але він залишається незаперечним авторитетом у кримськотатарського народу.

– А що ви від нього чекаєте? Він депутат Верховної Ради? У вас є з ним прямий контакт?

– Телефоном. Говоримо про все, зокрема й про політику, от як з вами, навіть не думаємо про те, що хтось слухає або ще щось. Просто деякі його рекомендації в Криму на якомусь етапі були нездійсненними. Він свого часу говорив, що нам потрібно постаратися не отримувати російські паспорти, займати більш радикальну позицію з усіх питань, які стосуються присутності Російської Федерації, тобто не визнавати.

– Не послухали його?

– За великим рахунком, не послухали. Є реальні речі, які диктує повсякденне життя. Він змирився, звичайно, але дуже часто прослизає, що ось ви мене не слухаєте. Ми йому намагаємося пояснювати реальну ситуацію тут. З одного боку, ми маємо залишатися в Криму, з іншого, ми повинні приймати окупаційну владу. В міру своїх можливостей ми її не приймаємо. Але є деякі речі, які обійти не виходить. І в цих питаннях нам часто доводиться пояснювати це своєму лідеру, чому в нас велика частина населення чинить саме так. І неможливо це організувати, щоб все відбувалося так, як думає Мустафа Джемілєв, хоча за великим рахунком, він правий.

– Він хотів би, щоб всі 300 тисяч кримських татар не отримали російські паспорти. Це була його директивна вказівка?

– Якби ви його знали особисто, ви б таке питання не поставили. Він людина, яка вказівок не дає. Це була його думка. Так, не отримували б російські паспорти і не брали б участь у політичному житті нового Криму. Це його позиція незмінна.

– Звичайно, кримські татари його не послухали, людям треба жити, дітей влаштовувати в школу, в дитячий садок, працювати і годувати сім'ю.

– За великим рахунком, це не протиріччя, це елементи пристосування до нових реалій. Ці теми кожен день обговорюються. У нас є виборний представницький орган, який ухвалює відповідні заяви. Ми знаємо, що переважна частина населення цю структуру підтримує – це Меджліс кримськотатарського народу. І якби не було достатнього впливу Меджлісу на народ, не було б необхідності у нової влади створювати нові структури, які мають підмінити Меджліс. Одна з них – рух «Єдність Криму», заснований колишнім членом української «Партії регіонів» Сейтумером Німетуллаєвим, інша – громадський рух «Крим» Ремзі Ільясова. До громадського руху «Крим» увійшли практично всі, хто не прислухався до Меджлісу в питанні ігнорування виборів. Там депутати різних рівнів – сільської ради, міських рад, Держради, чиновники різного масштабу. Можна сказати, всі, хто працює в держструктурах. Їх просто звозять в один зал, роблять велику картинку – ось 300-400 осіб збираються в одному залі. Насправді, ми їх всіх знаємо в обличчя. А для іншої публіки, зокрема, для Кремля, хороша картинка виходить.

– А для кримських татар?

– Для кримських татар – як червона ганчірка. Але думаю, що більше 90 відсотків розуміють, що це гра.

– Але вони ж бачать, що ці структури підтримують владу. Через них можна робити кар'єру, є якісь соціальні сходинки.

– Є ті, хто на це клюють. Не можу точно сказати, яка кількість, але я думаю, не більше десяти відсотків.

– Московська влада виграє на цьому етапі?

– У залученні кримськотатарського електорату не вигравала. Вона програє – те, що запланували, поки не виходить. У них пішла гра по-іншому. Тепер Ремзі Ільясов каже, що він не виходить з Меджлісу, що він його член, потрібно провести новий Курултай, що лідера Меджлісу на місці немає, він перебуває за межами. Йдеться про Чубарова. Що потрібно вибрати нового голову або, в крайньому випадку, йому, Ремзі Ільясову, дати статус заступника і зробити його виконувачем обов'язків. Вкидаються такі кісточки, які народ поки не приймає. Кожне це вкидання супроводжується якимось соціальним вибухом проти Ремзі Ільясова.

– Влада контактує з Меджлісом?

– Не контактує. Влада спілкується з однією структурою – «Крим». Іноді, за необхідності, за попередньою домовленістю, керівники Меджлісу зустрічаються з кимось, хоч з керівниками Держради, хоч з керівником Ради міністрів. Такі контакти відбуваються, але з конкретних питань – десь порушення прав, десь необхідно вирішити якесь конкретне питання. Сказати, що немає ніяких контактів – це буде неправда.

– Що хочуть кримські татари від цієї влади? Хочуть на рівних брати участь у політичному житті Криму чи отримати якісь опції для корінного населення в структурах Держради, виконавчої влади?

– Повторюю, ми взагалі не хотіли б, щоб ці структури були при владі в республіці. У Криму має бути українська юрисдикція. Ми нічого не хочемо від цієї влади. Тим більше вона не чиста на руку. Референдум був 16 березня 2014 року, а 11 березня за участі президента Татарстану Рустама Мініханова Верховна Рада Автономної Республіки Крим (вона ще тоді так називалася) ухвалила дуже цікавий документ. У ньому говорилося про представництво кримських татар у кількості 20 відсотків депутатського складу приблизно в усіх структурах влади. Якби пішли цим шляхом, напевно, в Криму було б все нормально. Але пішли навпаки. Провели референдум, ухвалили рішення про приєднання до Російської Федерації.

– І забули про свої зобов'язання.

– Ці зобов'язання тепер вже ніякої ролі не грають, тому що ми в цій структурі брати участь не повинні.

– Пан Ремзі Ільясов та його прихильники беруть участь.

– Такі люди були в усі часи. Згадайте історію національного руху в радянські часи, були люди, які писали листи, підписували їх із засудженням активістів національного руху, із засудженням того, що люди прагнули повернутися до Криму. Завжди серед кримських татар знаходили так званих «хороших» татар, яких використовували проти національного руху. Зараз настала черга Ремзі Ільясова і таких, як він.

– Рустам Мініханов, очільник Татарстану, має якийсь вплив на кримськотатарське населення в Криму?

– Впливу на кримськотатарське населення в Криму він і раніше не мав. У нас тісних контактів не було. Був короткий період, коли Путін доручив Мініханову трошки опікуватися Кримом, для того щоб більш безболісно привести Крим у повному складі, зокрема і кримських татар до Росії. У Мініханова начебто, до референдуму, щось виходило, ми це усвідомлювали, навіть говорили про це. Потім у нас було багато поїздок. Я був головою Бахчисарайського району. Татарстан опікувався Бахчисарайським районом у цей, умовно кажучи, перехідний період. Але потім Путін зауважив, що кримські татари погано впливають на казанських татар, і швиденько віддалив Мініханова і Татарстан від проблем Криму в цілому. Тільки Бахчисарайський район, де компактно живуть кримські татари, у них залишився як регіон опікування. І все. Думка про те, що кримські татари погано впливають на казанських татар, має під собою грунт. Коли ми їздили окремо делегацією Меджлісу, Мініханов приймав нас на вищому рівні. У нас була протокольна офіційна зустріч. Після цього відносини якось стали дещо прохолодніші.

– Чи правильно я зрозумів, що Путін побоявся, що ваше спілкування з Мініхановим швидше підірве ситуацію в Татарстані, ніж заспокоїть ситуацію в Криму?

– Я думаю, що саме так і сталося. В одній із розмов Мініханов сказав фразу: «Ми змушені спілкуватися і з Путіним, і з його командою, з його людьми. Ми для того, щоб народу розчищати шлях у розвитку, йдемо на якісь поступки. І ви повинні так само поводитися». Це був основний його аргумент у спробах впливати на нас. Він більше в Крим не приїжджав. Доручень Путін йому, мабуть, після цього вже ніяких не дає. Більше робить ставку на таких, як Рамзан Кадиров.

– Рамзан Кадиров має якийсь вплив на кримську ситуацію?

– На кримську ситуацію він впливу не має.

– На що ви розраховуєте? Що може змінити настрій людей?

– Обіцяних зарплат немає, ціни значно зросли. Думаю, що для обивателів це найсерйозніша оцінка ситуації. Якщо купівельна спроможність твоєї зарплати значно знизилася, це стосується не тільки кримських татар, а й усього населення Криму. Був активний період, люди повісили триколори в машину. Десь за пару тижнів до Нового року потихеньку, дивлюся, прапорці зникли. Ціни ростуть, світло вимикають. Із заробітними платами почалися проблеми, автобусне сполучення з материком закрили, потяги ходити перестали. Це ще не відкритий протест, але десь на підсвідомому, на емоційному рівні вже якісь процеси починаються в Криму теж. Сказати, що невдоволення масове, поки ще зарано. Але перші ознаки з цим новорічним салютом я для себе відчув.

– Що ви маєте на увазі?

– Я був вражений в новорічну ніч, коли в Бахчисараї салютів о першій ночі, тобто за київським часом це опівночі, було не менше, ніж о 12 за московським часом. І це сталося там, де живу я, в багатоповерхівках, де переважне населення – росіяни й українці. У приватному секторі, де населення навпіл, було набагато більше салютів за київським часом, ніж за московським. Це був своєрідний протест. Так народжується оптимізм.

Оригінал публікації –​ на сайті Радио Свобода