Доступність посилання

ТОП новини

Сергій Костинський: «Дорогу покажеш?» Українська влада та окупований Крим


Сергій Костинський

Стрімкі ривки з боку в бік, регулярні запевнення в любові й німе запитання: «Ти мене поважаєш?» викликають масу неприємних сумнівів. Перше і головне – чи доберемося ми з нашим «шефом» до неблизької мети – деокупації кримського півострова.

«Таксист», до слова, теж до кінця ні в чому не впевнений: «Якщо Господь Бог нам допоможе, ще за нас усіх ми повернемо контроль над Кримом. Якщо ні, то це зроблять наші діти чи онуки».

Ця ситуація свідчить про одне – надії на кваліфікацію й мотивацію недолугого «рульового» виявилися злегка завищеними. Він вимагає того, щоб йому терпляче й наполегливо показували дорогу.

Подвійне інформаційне дно

Часом складно здогадатися, що саме хотів сказати той чи інший чиновник щодо «кримського питання». Ще складніше співвіднести публічні заяви різних офіційних осіб.

Наприкінці минулого року жителі півострова були приголомшені двозначною заявою президента країни Петра Порошенка: «Для тих кримчан, які отримали російське громадянство, у нас будуть інші підходи, я вам обіцяю».

Як однозначно інтерпретувати слова першої особи? Влада виявить більшу делікатність у захисті прав кримчан, змушених оформляти фейкове громадянство Російської Федерації? Або вживатиме стосовно них репресивні заходи?

Після заяви президента було попередження голови МЗС Павла Клімкіна про те, що «незабаром будуть застосовуватися санкції до тих, хто має по два і більше паспорти».

Знову ж таки, з чим ми маємо справу? З посиленням міграційної політики на материку або із залякуванням жителів півострова?

Якщо кримчан планується все ж «карати» за паспорт Російської Федерації, то як ця позиція узгоджується зі словами екс-міністра КМУ Остапа Семерака: «Не бійтеся, беріть їх папірці. Ви для нас залишаєтеся громадянами України та ніякого покарання вам за це не буде».

Аналітикам і спічрайтерам українських чиновників пора б почати узгоджувати підходи і деталізувати публічні позиції щодо «кримського питання». В іншому випадку, будь-яку офіційну позицію жителі півострова, зокрема й переселенці, будуть заздалегідь трактувати як недружню і таку, що свідомо має прихований негативний підтекст.

Репутаційна яма

Не тільки заяви, а й рішення щодо Криму носять часто не тільки несистемний, але навіть бездумний характер, який дозволяє критично оцінювати рівень професіоналізму нинішньої влади.

Чого варта Постанова НБУ №699, згідно з якою всі кримчани поголовно були визнані «нерезидентами» на території своєї країни. Під тиском громадськості в неї все ж були внесені корективи, які реабілітують внутрішньо переміщених осіб. Однак, якщо це можна було спочатку передбачити, чому була допущена настільки безглузда помилка?

«Ми виплатимо кожному громадянину України всі пенсії й соціальні виплати. Залишіться українцями з українськими паспортами», – попросив кримчан прем'єр-міністр Арсеній Яценюк у березні.

Що пішло вслід за цими словами? Міністерство соціальної політики запропонувало кримчанам виїжджати за «українськими» пенсіями та соціальними виплатами в Херсонську область.

А в кінці року держава перекрила пряме транспортне сполучення з Кримом, відкривши дорогу «сірим» автобусним перевезенням. Вартість таких перевезень зробила безглуздою будь-яку «соціальну» поїздку на материк.

Що тепер робити кримчанам, які довірилися прем'єру? Складне питання, тому що уряд перестав «говорити» з кримчанами, перестав шукати вихід зі сформованої ситуації.

Голова Міністерства юстиції Павло Петренко протягом усього попереднього року також не рекомендував жителям окупованого півострова оформляти російський паспорт.

Однак на підтримку цього заклику міністерство так нічого і не зробило. Хоча цілком було б достатньо актуалізувати перед міжнародними інститутами необхідність надання Москвою спеціального статусу тим кримчанам, хто не має наміру оформляти російське громадянство. Або навпаки, планують від нього відмовитися.

Відірвані від реальності заяви, бездіяльність або дії, що порушують права жителів Криму – громадян України, поступово підривають репутацію нинішньої української влади серед жителів півострова і переселенців.

На думку Олександра Турчинова, повернення Криму стане можливим «тільки при активній підтримці цього процесу більшістю населення півострова». З подібним «алгоритмом» деокупації рівень підтримки не те що нинішньої влади, а й української держави, в цілому, буде семимильними кроками прагнути до нуля.

Бюрократична «сірість»

Парламент і уряд ухвалюють рішення найчастіше кулуарно, непрозоро, поза громадською дискусією, без попередніх консультацій з експертами і «кримськими» установами влади. Крім того, ці рішення не анонсуються – влада приголомшує ними кримчан з кожним разом все частіше і сильніше.

Так, «утемну», в серпні минулого року був ухвалений Закон №1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

Закон обмежив у правах рядових жителів півострова, в першу чергу тих, хто пов'язаний з українським материком, але при цьому дозволив постачати Крим товарами на умовах окупаційної адміністрації і брати участь у наповненні кримського бюджету. Тобто, розв'язав руки великому вітчизняному бізнесу, який має в Криму свої інтереси.

Без попередження та відповідного пояснення була ухвалена вищезазначена Постанова НБУ №699, що дискримінує жителів півострова.

Без консультацій та анонсування, напередодні новорічних свят, Міністерство інфраструктури скасувало пряме залізничне і автобусне сполучення між материком і островом. У той день ні міністерство, ні підприємство «Укразалiзніця» навіть не були готові до спілкування з пресою.

Останнім таким рішенням став контракт між українською держкомпанією «Укрінтеренерго» і російською «Інтер РАО», в рамках якої українська сторона де-юре визнала Крим «федеральним округом» Російської Федерації.

Згідно з контрактом, українська сторона також погодилася прийняти умови співпраці, в рамках яких окуповані території виступили інструментом неприкритого шантажу з боку Росії.

Потрібно відзначити, що уряд часто не прислухається не тільки до голосу громадських організацій та експертних центрів, але навіть інститутів національного самоврядування та державної влади, які представляють на материку кримський півострів.

Півострів залишається розмінною монетою в «донбаській темі», важелем при переговорах про енергопостачання з Росією, капіталом у дискусії із західними партнерами. Але не більше. Самодостатньою темою він поки ще не став і, можливо, не стане ще дуже довго

Влада фактично сама робить все, щоб діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, введеного минулої весни в правове поле України, та Уповноваженого Президента з питань кримськотатарського народу перетворилася на просту формальність.

На це вказують, наприклад, і останні призначення президента на посади голів районних державних адміністрацій в Херсонській області.

Жодна кадрова позиція цього регіону так і не була узгоджена ні з одним з «кримських» органів влади. Хоча Херсонщина розглядається як базовий регіон компактного розселення внутрішньо переміщених осіб з Криму, насамперед – представників кримськотатарського народу.

Можна заздалегідь говорити про те, що подібна кадрова політика закладає фундамент для конфлікту між адміністрацією та населенням області, з одного боку, і кримчанами-переселенцями, з іншого.

Декларативність багатьох дій нинішньої влади проявляється і в питанні створення Державної служби з питань АР Крим та м. Севастополя. Зареєстрована в липні, Держслужба досі так і не почала працювати.

Хоча, як показує досвід, створення подібної структури є першочерговим інституційним заходом, спрямованим на організацію комплексного процесу повернення та реінтеграції окупованих територій.

Аналогічні структури повноцінно працюють в Молдові (Бюро з реінтеграції) та Грузії (Міністерство з питань примирення та громадянської рівноправності).

Далі – більше. У бюджеті на 2015 рік на Держслужбу з питань Криму виділено коштів навіть менше, ніж на Державну інспекцію з контролю за цінами – 2,7 млн грн. Де майже 1,8 млн грн заплановані на заробітну плату, тобто, в середньому, по 2,5-3 тис. грн на передбачуваного висококваліфікованого фахівця. При цьому ні копійки не передбачено на адміністративні витрати – оренду будівлі та оплату комунальних послуг.

Чим більше і частіше президент говорить кримськотатарською мовою, тим більше створюється підозра, що це максимум, на який сьогодні здатна чинна влада.

Можна очікувати, що до мусульманського свята Ораза байрам українські чиновники вже не тільки вивчать нові кримськотатарські слова, а й навчаться танцювати Хайтарму. Щоб хоч якось публічно продемонструвати свою турботу про кримців і кримчан.

Стратегічний хаос

«Якби не людський фактор – я б повністю заборонив рух вантажів і людей через «кордон» у Крим до того моменту, поки звідти не підуть росіяни. Але там знаходяться наші побратими кримськотатарські», – говорить прем'єр.

У цьому пасажі Арсеній Яценюк каже чотири важливі речі. Перша. Виявляється, бенефіціаром поставок вантажів у Крим є кримськотатарський народ, а не великий український бізнес.

Друга. Прем'єр протиставляє кримців – кримчанам. Тобто, робить те, чим раніше займалися російські шовіністи та функціонери Партії регіонів.

Третє. Кримчани зручно асоціюються у прем'єра з недружньою стороною, що, як видно, створює ідеологічний привід для впровадження жорстких заходів щодо півострова.

Четверте. Влада готова підігравати росіянам, всіма способами обриваючи комунікації Криму з українським материком. Повна блокада бачиться очільнику уряду верхом стратегічного мислення. Хоча неважко передбачити, що з часом саме адепти жорстких дій першими зажадають залишити Крим Росії під приводом «померла – так померла».

Заява прем'єра не тільки оголює повний хаос в головах чиновників, але і їх зацікавленість у тому, щоб цей хаос ще довгий час залишався змістом державної політики.

Відсутність єдиної комплексної стратегії деокупації та реінтеграції кримського півострова вказує на те, що Крим грає для української влади вторинну, підпорядковану роль.

Півострів залишається розмінною монетою в «донбаській темі», важелем при переговорах про енергопостачання з Росією, капіталом в дискусії із західними партнерами. Але не більше. Самодостатньою темою він поки ще не став і, можливо, не стане ще дуже довго.

Показовий приклад. На початку року фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» опитав 65 представників центральних органів виконавчої та законодавчої влади, а також місцевого самоврядування. Серед іншого чиновників попросили виділити п'ять напрямків аналітичної діяльності, які вони вважають для себе найбільш актуальними.

У ТОП-5 таких напрямків, серед яких була названа між інших «ситуація на Донбасі і прогнози перспектив її розвитку», «кримська тема» не потрапила. Українські чиновники не вважали для себе досить актуальним аналіз ситуації і вироблення рішень щодо Криму.

P.S. Balls to the wall

Що робити, щоб змінити подібну ситуацію? Варіантів небагато. Кримчанам доведеться перетворюватися з роз'єднаного співтовариства в повноцінне мережеве, що координує свої активності, лобі. Артикулювати загальні, консенсусні позиції щодо вирішення критичних «кримських» проблем. Забезпечувати комплексний суспільний і медійний тиск на владу. Шукати союзників, залучати до своєї роботи, залучатися до їх проектів.

Про індивідуальні амбіції громадським активістам і політикам доведеться на якийсь час забути. «Кримська тема», як кар'єрний та іміджевий ресурс, сходить нанівець. На поточному етапі вона об'єктивно вимагає рекапіталізації – через малі, але регулярні перемоги на кримському фронті.

Сергій Костинський, кримський політичний експерт

У тексті використовуються авторські терміни

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG