Рубрика «Погляд»
Гроші люблять тишу, а бізнес ненавидить зміни. Ця універсальна формула застосовна до будь-якої держави, регіону чи нації. Криму ж довелося на собі відчути весь жах знаменитого китайського прокляття «щоб ти жив у час змін». І це не могло не позначитися на місцевому бізнесі.
Після фактичного введення російського законодавства підприємці півострова опинилися в новій правовій реальності. Процес адаптації до неї був дуже болючим і супроводжувався припиненням роботи багатьох компаній і приватних осіб.
Так, за інформацією президента Торгово-промислової палати Криму Олександра Басова, за останній рік кількість індивідуальних підприємців, зареєстрованих на півострові, скоротилася майже в 5 разів (зі 120 до 25 тисяч). Аналогічна ситуація склалася і з юридичними особами.
Причини різкого зниження підприємницької активності лежать на поверхні: це цілий букет проблем, з якими кримські бізнесмени не змогли впоратися, а тому вирішили або зовсім припинити свою діяльність і стати найманими працівниками, або дочекатися покращення ділового клімату.
Звідки ноги ростуть
Головним чинником, що вплинув на стан кримського бізнесу, став відхід з регіону українських компаній.
Багато торгових марок і навіть офіційні дилери міжнародних фірм, що являють собою великі виробництва та відомі бренди, часто оформлялися в автономії не як філії, а як індивідуальні підприємці або групи приватних бізнесменів, які насправді працюють в одній справі.
Мета цієї схеми – заощадити на податках та уникнути підвищеної уваги контрольних установ. Робота ґрунтувалася або на певному варіанті франчайзингу (від юридичних послуг до продажу цукерок зі значною націнкою), або на наданні офіційному регіональному дилеру знижки, яка складає його заробіток – маржу.
Коли ж через відсутність адекватної логістики та нормального транспортного сполучення майже всі українські компанії пішли з автономії, масив таких підприємців, зрозуміло, скоротився.
Нова російська влада Криму очікувала, що більшість приватників знайдуть постачальників в Росії, перереєструються та продовжать роботу. Але цього не сталося
Нова російська влада Криму очікувала, що більшість приватників знайдуть постачальників в Росії, перереєструються та продовжать роботу. Але цього не сталося з абсолютно природних ринкових причин.
Перша – горезвісна транспортна проблема півострова. Швидкість ведення справ в українському і російському Криму – це, як кажуть, дві великі різниці. Якщо з Києва чи Львова поставки йшли 1-2 дні, дозволяючи бізнесу поповнювати запаси тільки тоді, коли продукція починала закінчуватися, то з найближчого Краснодарського краю їх доводиться чекати мінімум 3-4 доби (в залежності від погоди, завантаженості поромної переправи та безлічі інших чинників). Про Москву, Санкт-Петербург та інші далекі міста взагалі не йдеться: стандартні терміни коливаються від 7 до 14 днів.
Виходить, що більш-менш масштабний місцевий бізнес має тримати в штаті окремих логістів, які будуть наперед прораховувати необхідні запаси продукції й терміни постачання, мінімізувати форс-мажори і заспокоювати клієнтів, живучи на ударних дозах корвалолу.
Окрім того, вартість транспортної доставки на півострів (вантажним автомобілем або літаком – і те, і інше обходиться недешево) серйозно позначається на ціні товару. За деякими оцінками частка транспортних витрат може складати до 35% собівартості продукції, привезеної до Криму. Очевидно, що в таких умовах російські товари не можуть конкурувати з тими ж українськими продуктами харчування, які досі безперешкодно потрапляють на полиці магазинів.
Але однією логістикою труднощі ведення бізнесу на півострові не обмежуються.
Для України 2,2 мільйони кримчан – це досить велика бізнес-ніша. Для Росії ж такий ринок навіть без урахування санкцій не виглядає особливо привабливим
Друга добре відома проблема – масштаби ринку. Для України 2,2 мільйони кримчан – це досить велика бізнес-ніша. Для Росії ж такий ринок навіть без урахування санкцій не виглядає особливо привабливим, адже йдеться про дотаційну республіку, населення якої має невисоку купівельну спроможність порівняно з іншими регіонами Російської Федерації.
Від підприємців півострова нерідко можна почути, що стати офіційним дилером російської компанії в Криму дуже складно, адже тут практично ні в одній комерційній сфері неможливо досягти необхідного рівня обороту підприємства, вимірюваного навіть не десятками, а сотнями тисяч доларів.
По місцевому бізнесу істотно вдарило авральне припинення перехідного періоду, продиктоване політичними амбіціями
Ще по місцевому бізнесу істотно вдарило авральне припинення перехідного періоду, продиктоване не практичною необхідністю, а політичними амбіціями.
Спочатку перехідний період мав бути більш ліберальним і закінчитися 1 січня 2016 року. Планувалося, що приблизно стільки ж на півострові проіснує бівалютна система. Насправді все вийшло набагато різкіше: гривня ходила тільки до 1 червня 2014 року, а перехідний період, незважаючи на принципову позицію місцевого бізнесу та клопотання голови російського Криму Сергія Аксьонова, вирішили закінчити 1 січня 2015 року.
Справа в тому, що після цього український рівень оподаткування на півострові змінився на загальнофедеральний. І, як повідомив голова Спілки підприємців Сімферополя Борис Лур'є, сума податкових відрахувань для кримських підприємців зросла в чотири рази.
Окрім того, слід врахувати жорсткість роботи російських податкових органів та різних контрольних інстанцій, які в разі виявлення помилок або порушень можуть поставити хрест на будь-якому підприємстві. Так, президент Кримської асоціації сільського зеленого туризму Олександр Слєпокуров підкреслює, що за законодавством Росії для закриття компанії достатньо всього одного штрафу за шкоду екології.
Цей величезний спектр проблем змушує бізнес і експертне співтовариство автономії шукати нові стратегії виживання. Але практично всі вони зводяться до прагнення домогтися для Криму правил, відмінних від загальноросійських. Простіше кажучи, підприємці півострова хочуть пригальмувати процес інтеграції в єдине правове поле Російської Федерації.
Рецепти і перспективи
Якщо тверезо поглянути на перспективи приватного бізнесу автономії, стає зрозуміло, що вони далеко не райдужні.
Звичайно, Крим продовжить возити з України продукти харчування та інші товари народного споживання, в усякому разі, поки Росія не закінчить будівництво Керченського мосту. Транспортна прив'язка до Києва дозволить справно працювати роздрібним магазинам і підтримувати життєдіяльність кримчан, які обмінюють свої дотаційні прибутки на українську продукцію.
Але що робитимуть споживачі та бізнесмени півострова, якщо завтра Україна ухвалить політичне рішення і заборонить поставку тих же продуктів харчування (що здається цілком реальним і активно обговорюється в російській пресі)?
Поки відповіді на це питання немає. Але, враховуючи вимоги підприємців, зареєстрованих у Торгово-промисловій палаті Криму, до влади (пільгові умови мінімум на 2 роки, мораторій на штрафи від контрольних органів на рік, а краще – поки уряд не добудує Керченський міст), зрозуміло, що регіональний бізнес все ще не може отямитися після формального завершення перехідного періоду. І він вже точно не готовий до нових випробувань дорогою з України до Росії.
Андрій Самброс, кримський політолог, спеціально для Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
