Доступність посилання

ТОП новини

Андрій Самброс: Ялтинський пам'ятник як машина часу


Ялта. 5 лютого. Спікер Держдуми РФ Сергій Наришкін на церемонії відкриття пам'ятника Рузвельту, Сталіну й Черчилю скульптора З.Церетелі в Лівадійському палаці

Рубрика «Погляд»

5 лютого в рамках програми наукової конференції «Ялта-45: минуле, сьогодення і майбутнє» в Лівадії відкрили пам'ятник главам держав-членів антигітлерівської коаліції, що відтворює знамениту спільну фотографію Вінстона Черчилля, Франкліна Рузвельта та Йосипа Сталіна.

За словами Сергія Наришкіна, спікера нижньої палати Держдуми (і за сумісництвом голови Російського історичного товариства), монумент є даниною пам'яті події, яка поклала початок створенню системи глобальної безпеки в післявоєнному світі. При цьому російський парламентарій підкреслив, що скульптурна композиція – це ще й попередження спекулянтама, які намагаються перекрутити історію Другої світової війни і подальшого влаштування планети.

У тому ж ключі висловився і другий спікер заходу – політолог Вадим Петров, який сказав, що зараз Європа хоче змінити ставлення до подій 70-річної давності, щоб обілити колабораціоністів.

Така позиція учасників конференції та вищих посадових осіб РФ – продукт колективного мислення російської влади, відображення її ціннісних налаштувань і очікувань від іноземних партнерів.

Стає зрозуміло, що політичний годинник Кремля нарешті перестав відставати і тепер справно показує правильний час. Правда, лише двічі на добу.

Зупинися мить, ти прекрасна!

Було багато розмов про те, що Росія замкнулася у своєму переживанні минулого. Що-небудь додати тут важко.

Світ з двома полюсами, «поганими» і «гарними» хлопцями, – ця спрощена модель політичного сприймання реальності організовує свідомість російського політикуму

Але майже всі оглядачі уникали питання про психологічні причини постійної актуалізації теми Другої світової, які неможливо звести лише до пошуку спільної ідеї, здатної згуртувати народ навколо боротьби з «фашистами» та «імперіалістичними посіпаками».

Пристрасть функціонерів режиму Володимира Путіна до обігрування епохи великої війни закономірна, адже в той час СРСР справді грав із західним блоком держав (Великобританією і США – старим і новим гегемонами) на рівних.

Світ з двома полюсами, «поганими» і «гарними» хлопцями, – ця спрощена модель політичного сприймання реальності організовує свідомість російського політикуму. Вона проста, зрозуміла і легко береться на віру. Тому влада Російської Федерації і не панікує через введення санкцій: будь-які обмеження сприймаються режимом як ціна незворотного процесу відновлення повноцінного державного суверенітету. Ніяких торгів з цього питання не може вестися в принципі.

Спроба повернення до біполярного світопорядку в одній окремо взятій країні виглядає досить дивно, враховуючи, що такого формату міжнародних відносин не існує вже мінімум 25 років – з моменту остаточного краху СРСР.

Але історичний ревізіонізм результатів розпаду Радянського Союзу (з експромт-кампанією щодо повернення Криму) може спровокувати безліч збройних конфліктів, за підсумками яких доведеться збирати нову конференцію, правда, вже не в Ялті, а дай бог, щоб десь поруч (наприклад, в Мінську).

Паризька система світопорядку припинила своє фактичне існування, коли гітлерівська Німеччина почала ревізію історії, звернувшись до ще більш старого – віденського формату міжнародних відносин

Адже до ялтинської системи міжнародних відносин, розробленої переможцями Другої світової війни, яких від нового глобального зіткнення стримувала гонка озброєнь і витіснення конфліктів на політичну периферію – до країн третього світу, існував паризький формат, встановлений за результатами Першої світової.

Нагадаємо, що паризька система світопорядку припинила своє фактичне існування, коли гітлерівська Німеччина почала ревізію історії й спробувала повернути колишню імперську міць, звернувшись до ще більш старого – віденського формату міжнародних відносин.

Віденська система, сформована в 1815 році (після закінчення наполеонівських воєн), зміцнила позиції абсолютистських режимів Європи та привела до створення Священного Союзу, який мав гарантувати непорушність європейських монархій.

Упродовж століть цей історичний сюжет повторюється із завидною точністю. Все починається з конфлікту інтересів переможців та переможених в останній війні (гарячій або холодній – не важливо), який ґрунтується на бажанні переможених повернути втрачені території і вплив.

Приклади: прагнення Наполеона відродити могутність і відновити межі французької держави, яка переживала агонію після великої революції 1791; боротьба імператора Вільгельма II за колонії старих європейських монархій заради розвитку молодої Німеччини до старту Першої світової; аншлюс Австрії та подальше збирання «споконвічно німецьких» земель Гітлером перед Другою світовою і т.п.

У діях Росії немає нічого унікального. Кремль виконує обидві умови, що передують серйозній війні, – починає збирати «споконвічні землі» і підкреслює правомірність встановленої 70 років тому системи міжнародних відносин, ніби бажаючи повернутися в той час

Згодом слідує (як мінімум) загальноєвропейська війна, а вже після неї відбувається нова міжнародна конференція, що встановлює правила і арбітрів формального світопорядку (Священний Союз європейських держав, Лігу Націй, ООН, які зазвичай безпорадні у вирішенні масштабних конфліктів).

Як видно з вищенаведеної схеми, у діях Росії немає нічого унікального. Кремль виконує обидві умови, що передують серйозній війні, – починає збирати «споконвічні землі» і підкреслює правомірність встановленої 70 років тому системи міжнародних відносин, ніби бажаючи повернутися в той час.

Проблема лише в тому, що за 7 десятиліть світ змінився до невпізнання. Європа єдина, у Росії більше немає там кровних союзників (які, принаймні, володіють реальною силою). Та й держава, від імені якої Йосип Сталін брав участь до Ялтинській конференції, припинила своє існування.

Але, незважаючи на це, Кремль продовжує неухильно виконувати заїжджений історичний сценарій, який ще не приводив європейську цивілізацію ні до чого хорошого.

І треба віддати Москві належне: за кількістю спроб повернути час назад з нею навряд чи хтось може змагатися.

Спекулянти історії

Але навіть якщо опустити всі історичні паралелі і поглянути на встановлення пам'ятника Йосипу Сталіну в сучасному Криму поза міжнародним контекстом, цей крок все одно виглядає необдуманим, враховуючи важку історію депортації кримських татар та представників інших національностей, виселених з півострова за наказом «батька народів».

10 років тому цю архітектурну композицію вже намагалися спорудити на її нинішньому місці. Але тоді проти заходу, який міг образити національні почуття частини кримчан, постала українська влада.

Для Європи та США час плине безперервно: ялтинська система міжнародних відносин віджила своє в 1991 році, і світ став багатополярним

Росія ж не просто встановила монумент, але зробила це показово і з розмахом. І справа тут, звичайно, не тільки в реалізації прав національної більшості півострова. Спорудженням пам'ятника лідерам антигітлерівської коаліції Москва нарочито підкреслює російський статус регіону та історичну важливість подій, в яких брали участь найпотужніші політики західного світу. Мовляв, тоді ж ви сиділи в російському Криму і ділили з нами планету, а що змінилося зараз?

Це питання звернене до Європи і США, які готують черговий пакет санкцій. Але західним політикам важко на нього відповісти, та й взагалі зрозуміти логіку міркування колишніх союзників. Для Європи та США час плине безперервно: ялтинська система міжнародних відносин віджила своє в 1991 році, і світ став багатополярним.

Однак Росія не хоче помічати чверть століття, яку вона пропустила, відновлюючи власну державність і зміцнюючи позиції регіонального лідера Східної Європи. Саме тому Москва намагається повернутися до стандартів ялтинського світопорядку найбільш негативним сценарієм, ставлячи під загрозу майбутнє мільйонів людей, як під час великих європейських воєн.

Але все це марно. Адже Захід уже давно живе в XXI столітті, й Росія за всього бжання не зможе його повернути в середину XX-го.

Андрій Самброс, кримський політолог, спеціально для Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG