Рубрика «Погляд»
Російський оглядач Андрій Ілларіонов вважає, що єдиний позитивний результат Мінських домовленностей – це можливе припинення вогню. З решти питань Володимир Путін, на думку колишнього радника президента Росії, досягнув практичного всього, що хотів, і не взяв на себе ніяких зобов’язань. При цьому українські зоов’язання тепер ще підкріплені зоов’язаннями Німеччини й Франції, пише Ілларіонов у спільній статті з російським політологом Андрієм Піонтковським. Їх також настрожує оголошена дата перемир’я – 15 лютого. Ілларіонов і Піонтковський не виключають, що наступні дні російське керівництво може використати для провокацій, зокрема в районі Дебальцева, за зразком «коридорів для виходу» українських військових під Ілловайськом у 2014 році. Коли ж почалася і коли закінчиться ця війна – розмірковує Андрій Ілларіонов, відомий критик Кремля, у статті, яку Радіо Свобода друкує з його дозволу.
Андрій Ілларіонов
Путін розпочав війну проти України із мовної агресії
У кожної війни є дата її початку та дата її завершення.
Початком війни зазвичай вважають або день оголошення війни, або день початку безпосередніх військових дій, або те й інше, якщо обидві події відбулися одного і того ж дня.
Перша світова війна була розпочата 28 липня 1914 року, в день, коли Австро-Угорщина оголосила війну Сербії та почала бомбардування Белграда.
Друга світова війна була розпочата 1 вересня 1939 року, в день, коли німецькі і словацькі війська вторглися до Польщі, а Адольф Гітлер у промові в Рейхстазі висунув до неї претензії і оголосив про бомбардування польських міст.
Початком Холодної (вар.: Третьої світової) війни стало 12 березня 1947 року, коли Г. Трумен виголосив у Конгресі США промову, названу потім Доктриною Трумена.
1. Коли була розпочата ця війна?
Ця війна була розпочата не 24 серпня 2014 року, коли батальйонно-тактичні групи регулярних російських військ перетнули міжнародно визнаний російсько-український кордон і вторглися на територію України.
Вона була розпочата не в ніч з 6 на 7 квітня 2014 року, коли диверсійні групи спецназу ГРУ почали захоплення адміністративних будівель у містах Східного Донбасу.
Вона була розпочата не в ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, коли група російського спецназу захопила будівлю Верховної Ради в Сімферополі.
Вона не була розпочата і 20 лютого 2014 року, в дату, викарбувану Міністерством оборони Росії як початок військової операції щодо захоплення півострова на медалі «За повернення Криму».
Путінська війна проти України, яка з кожним днем ризикує перетворитися на набагато масштабнішу війну в Європі та світі, була розпочата 27 липня 2013 року.
2. Мета цієї війни
Цього дня Володимир Путін оголосив про де-факто початок війни проти України, виступивши в Києві на конференції «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України». У цій промові він уперше публічно назвав російський, український і білоруський народи єдиним народом і оприлюднив мету того, що він скромно назвав майбутньою роботою: об’єднання Росії та України в рамках однієї держави:
«... Як зазначено у вашому порядку денному і основних тезах, – значення цивілізаційного вибору України. Повинен відразу обмовитися, що це не просто цивілізаційний вибір України. Адже на тому місці, де ми перебуваємо, як я вже сьогодні говорив, на дніпровській купелі, на київській купелі був зроблений вибір для всієї Святої Русі. Тут був зроблений вибір для всіх нас. Наші з вами предки, які жили на цих територіях, зробили цей вибір для всього нашого народу. «Для всього нашого народу», – я говорю так, маючи на увазі, що, безумовно, ми розуміємо сьогоднішні реалії, є і український народ, і білоруський, і інші є народи, і ми з повагою до всієї цієї спадщини ставимося, але в основі лежать, безумовно, наші спільні духовні цінності, які роблять нас єдиним народом...
Хрещення Русі стало тією самою великою подією, яка на століття визначила духовний і культурний розвиток Росії та України. Ми не маємо права забувати це братство, зобов’язані зберігати традиції наших предків. Вони разом збудували унікальну систему православних цінностей, зміцнилися у своїй вірі.
Звичайно, в України, власне кажучи, так само, як і у Росії, непроста доля. Я маю на увазі Середньовіччя, коли Україна була складовою частиною то одного, то іншого європейського центру, переходила то до однієї держави, то до іншої. Але думка про єдність заходу і сходу Русі, яка почалася тут, ще раз повторю, у київській і дніпровської купелі, завжди була присутня як на сході, так і на заході, де проживав наш народ. Із возз’єднанням сходу і заходу життя населення і так званої еліти України докорінно змінилося і змінилося, безумовно, на краще, це знають всі. Уродженці Києва та Львова, починаючи з ХVIII століття. стали господарями становища на науковому, літературному, церковному терені Росії...
Безліч малоросіян перебувало на дипломатичній, вищій державній службі в Росії, за кордоном і в центральних органах. Після возз’єднання з Росією в XVII-XVIII століттях Україна розвивається бурхливими темпами. Я нагадаю вам, вона стала головною житницею Росії. Наприкінці ХIХ століття Донецький басейн перетворився на один із головних гірничодобувних і металургійних центрів Росії, а Одеса стала одним з головних морських портів Російської імперії...
... наше спільне історичне минуле, воно є нашою перевагою, основою для будівництва нових інтеграційних зв’язків. У нас з вами, дякувати Богу, сьогодні єдина транспортна система, єдина енергетична система, електроенергетика, у нас глибока кооперація між цілою низкою найважливіших галузей економіки, без якої ефективно розвиватися відповідні підприємства, цілі галузі економіки не в змозі. Сьогодні відбувається дуже напружена конкурентна боротьба на світових ринках за ці ринки. І впевнений, що переважна більшість присутніх тут розуміє, що, тільки об’єднуючи зусилля, ми можемо бути конкурентоспроможними і виграти в цій досить жорсткій конкурентній боротьбі. Водночас у нас є всі підстави вважати, що ми можемо і повинні це зробити.
Ви знаєте, що на пострадянському просторі відбуваються різні процеси, пов’язані з інтеграцією... Питання тільки в тому, як ми домовимося про спільну роботу на абсолютно рівноправних, чесних, зрозумілих і прозорих умовах.
Я знаю, яку велику роботу ви проводите у напрямку пошуку найбільш оптимальних шляхів співпраці між Росією і Україною. Хочу вам за це сердечно подякувати і побажати вам успіхів».
3. Лінгвістична агресія проти України, заперечення української державності з боку Володимира Путіна
У тому ж виступі поряд із формулюванням стратегічної мети війни Путін зробив прямий, що виключає будь-яку двозначність, випад проти суверенної України, де-факто відмовивши їй у наявності у неї державності. Путін застосував щодо назви сусідньої країни (Україна) не прийменник «в», який традиційно використовується в російській мові щодо незалежних держав, а прийменник «на», який зазвичай використовується щодо територій, які не мають ознак державності:
«До кінця ХIХ століття чавуну вироблялося на Україні вдвічі більше, ніж на Уралі».
(Нині вибір носіями російської мови вживання форми «на Україні» є не лише порушенням літературної норми російської мови, яка вимагає використання прийменника «в» з назвою суверенної держави, але і несвідомою (чи усвідомленою) лінгвістичною відмовою від визнання існування такої держави в сучасній Україні. Докладніше про це див. у: Чому слід говорити «в Україні»?).
На перший погляд, така заміна у використанні прийменників – з «в» на «на» – може видатися незначною деталлю, яка не заслуговує спеціальної уваги. Однак це не так. Влодимир Путін виключно серйозно ставиться до такого роду «деталей». Протягом усього часу свого перебування на вищих державних постах у Росії (до 27 липня 2013 року) Путін у своїй офіційній промові використовував виключно правильну граматичну форму російськогої мови – «в Україні»:
19 грудня 2007 року, інтерв’ю журналу «Таймс»:
«Чомусь Сполучені Штати вирішили, що в Україні є частина політичної еліти...»
«Ось що зробили Сполучені Штати в Україні...»
4 березня 2013 року, зустріч із Віктором Януковичем:
«Але з точки зору соціально-економічної сьогодні, мені здається, ні в Україні, ні в Росії немає серйозних експертів, які б не вважали, що це [вступ до Митного союзу] для України виключно позитивний процес».
Точно така ж граматична форма «в Україні» до 27 липня 2013 року використовувалася і в усіх офіційних російських документах.
12 липня 2012 року, спільна заява президентів Росії і України за підсумками п’ятого засідання Російсько-Української міждержавної комісії:
«Окреме значення в поглибленні гуманітарних зв’язків матиме всебічна підтримка на державному рівні української культури та української мови в Російській Федерації та російської культури і російської мови в Україні».
12 липня 2012, декларація про зміст російсько-українського стратегічного партнерства
«Сторони надаватимуть підтримку українській мові в Російській Федерації та російській мові в Україні відповідно до загальноєвропейських норм, інтересів росіян і українців та завдань розширення всебічних зв’язків між людьми».
Слід звернути особливу увагу на те, що граматичну форму «в Україні» В. Путін використовував також ще вдень 27 липня 2013 року на двох заходах, що відбулися в Києві.
27 липня 2013 року, 14:20, початок зустрічі з Віктором Януковичем:
«Мені приємно відзначити, що ми з Вами постійно в особистому контакті перебуваємо: і Ви приїжджаєте до нас з робочими візитами, і я буваю в Україні – сьогоднішня зустріч зайве тому підтвердження».
27 липня 2013 року, 14:40, зустріч з членами Священного Синоду Української православної церкви Московського патріархату.
«Власне кажучи, це основна мета нашого перебування сьогодні в Україні, у Києві».
Однак не минуло й трьох годин, як Володимир Путін почав використовувати іншу, неправильну, граматичну форму – «на Україні».
27 липня 2013 року, 17:30, конференція «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України»:
«До кінця ХIХ століття чавуну вироблялося на Україні вдвічі більше, ніж на Уралі».
Відтоді – з вечора 27 липня 2013 року – Путін з назвою держави «Україна» використовує лише неправильну граматичну форму «на Україні».
19 вересня 2013 року, засідання міжнародного дискусійного клубу «Валдай».
«Третина з них пішло на Україну, розумієте?..».
«У тому, що якщо рівень митного захисту ще більше буде знижений на Україні, то на Україну хлинуть досить хороші за якістю і дешеві за ціною європейські товари...».
«До нас, до Білорусі, на Україну і в Казахстан».
19 грудня 2013 року, прес-конференція:
«Ви, напевно, знаєте, а хто не знає, я скажу: вертолітні двигуни ми майже на 100 відсотків закуповували досі на Україні для наших Збройних сил ...».
«Я не випадково сказав вам про структуру товарних потоків на Україні ...».
«... ми віримо у фундаментальні, базові, позитивні конкурентні переваги, наявні, безумовно, на Україні...».
«Те ж саме, я думаю, і на Україні ...».
«Але думаю, що питання значною мірою пов’язане з недостатньою поінформованістю, у тому числі, щодо європроцесу на Україні...».
«Взяли, завантажили свого часу американське паливо в атомні електростанції на Україні...».
«Від самого початку говорили, в тому числі і на Україні, і, загалом, справедливо говорили...».
«У нас теж є внутрішні причини відомих економічних складнощів, на Україні є свої...».
4 березня 2014, Володимир Путін відповів на питання журналістів про ситуацію в Україні.
«По-перше, оцінка того, що сталося в Києві, на Україні в цілому...».
«Збагачення і розшарування суспільства, і у нас цих проблем предостатньо, і у нас вони носять дуже гострий характер, а на Україні це ще гостріше...».
«До речі, відразу можу сказати, що наші навчання, які були проведені нещодавно, вони ніяк не пов’язані з подіями на Україні...».
«Що стосується ринків, то, як ви знаєте, ринки проявили певну нервозність ще до подій на Україні, до загострення ситуації...».
«І я подивлюся на тих, хто віддасть такий наказ на Україні».
«І наші західні партнери роблять це на Україні не вперше...».
«І це, до речі кажучи, не пов’язане ні з подіями на Україні, ні з якою політикою...».
«Ось дивіться, середній дохід на душу населення в Росії – 29700 рублів, а на Україні...».
18 березня 2014, звернення президента Росії:
«Що ним рухало – прагнення заручитися підтримкою української номенклатури чи загладити свою провину за організацію масових репресій на Україні...».
«Багато людей і в Росії, і на Україні, та й в інших республіках сподівалися...».
«Але при цьому, звичайно, розраховували, що Україна буде нашим добрим сусідом, що росіяни й російськомовні громадяни на Україні...».
«Розумію, чому люди на Україні хотіли змін...».
«Але ті, хто стояв за останніми подіями на Україні...».
«Саме вони багато в чому визначають і сьогодні ще досі життя на Україні».
«Ясно і те, що легітимної виконавчої влади на Україні досі немає...».
«Так, Президент Російської Федерації отримав від верхньої палати парламенту право використовувати Збройні сили на Україні...».
«На Україні скористалися цим правом...».
«Подібний сценарій був реалізований і на Україні...».
«Вони ж прекрасно знали, що і на Україні, і в Криму...».
«Скажу прямо, у нас болить душа за все, що відбувається зараз на Україні...».
«На Україні живуть і будуть жити мільйони російських людей...».
Таким чином, дата переходу від використання граматичної форми «в Україні» до граматичної форми «на Україні» 27 липня 2013 року – це дата початку Володимиром Путіним лінгвістичної агресії проти України.
4. Лінгвістична агресія проти України з боку російського керівництва
Услід за Путіним від використання форми «в Україні» до форми «на Україні» перейшли й інші російські сановники і чиновники.
Так, наприклад, патріарх РПЦ Кирило на згаданій вище зустрічі Володимира Путіна із членами Священного Синоду УПЦ Московського патріархату 27 липня 2013 року застосовував правильну граматичну форму російської мови – «в Україні»:
«Сьогодні ми перебуваємо в Україні, у братній країні, в тому місці, де відбулося Водохреще».
Однак 14 серпня 2014 у своєму зверненні до патріарха Константинопольського Варфоломія він використовував уже некоректну для російської мови форму «на Україні»:
«Ще восени минулого року, на початку поточної політичної кризи на Україні...».
«Представник Української греко-католицької церкви заявив, що на Україні…».
«Ми не можемо не помічати того факту, що у конфлікту на Україні...».
«Уніати і ті розкольники, що приєдналися до них, намагаються взяти верх над канонічним православ’ям на Україні...».
«У храмах Руської православної церкви щодня возноситься особлива молитва про мир і подолання міжусобної брані на Україні...».
«У ці дні, важкі для всієї Руської православної церкви, особливо для її вірних чад на Україні...».
Показова лінгвістична поведінка міністра закордонних справ Сергія Лаврова 28 жовтня 2013 року, очевидно, тоді ще не поінформованого керівництвом про початок гібридної, в тому числі лінгвістичної, війни проти України. Тому він продовжував використовувати правильну граматичну форму російської мови «в Україні»:
«Нагадаю, що 12 липня 2012 під час візиту Президента Росії в Україну...».
«Зокрема, вчора з Послом Росії в Україні М. Ю. Зурабовим...».
«Якщо є бажання, поцікавтеся, як зараз відбувається відгодовування свиней в Україні...».
«Вирішуються питання про розширення консульської присутності України в Росії і Росії в Україні на паритетній основі».
Однак через два місяці, 20 грудня 2013 року, Лавров, очевидно, вже почав здогадуватися про зміну зовнішньополітичного курсу уряду, міністром закордонних справ в якому він є. Тому в одному і тому ж виступі він використовував обидві граматичні форми – як правильну «в Україні», так і неправильну «на Україні»:
«Розтин» цього захисту через український кордон означав би, що в Україну хлинув би потік конкурентоспроможних товарів...».
«Ми були до цього готові і раніше, навіть у розпал подій на Україні...».
Надалі, переконавшись в остаточній зміні зовнішньополітичного курсу, С. Лавров перейшов до використання виключно неправильної граматичної форми «на Україні» і відтоді застосовує тільки її.
5. Гібридна антиукраїнська війна
Своїм оголошенням про цілі війни проти України і переходом до лінгвістичної агресії Володимир Путін 27 липня 2013 року почав антиукраїнську війну. Перший етап цієї війни не передбачав використання конвенціональних збройних сил і тому був так званою «гібридною війною». Головний елемент «гібридної війни» проти України від самого її початку – антиукраїнська інформаційна війна, в тому числі антиукраїнська лінгвістична війна, – був запущений у дію 27 липня 2013 року в Києві.
Того ж дня, 27 липня 2013 року, забороною імпорту кондитерських виробів фабрики «Рошен» Росспоживнагляд відкрив санітарний фронт «гібридної війни» проти України. Проте лист Росспоживнагляду за підписом головного санітарного лікаря Г. Онищенка буде опубліковано лише два дні потому, 29 липня, оскільки наступного після оголошення війни проти України дня, 28 липня 2013 року, Володимир Путін ще перебував в Україні. Тоді він попрямував на освячення дзвону особливо дорогого йому Свято-Володимирського кафедрального собору в Херсонесі Таврійському. Як відомо, за фальсифікованими переказами (The Rape of Chersonesus Володимиром Таврійським), собор був зведений на тому місці, де нібито взяв хрещення Київський князь Володимир Святославович (Перший). Насправді князь Володимир хрестився або в Києві або у Василькові (недалеко від Києва).
Услід за відкриттям санітарного фронту незабаром були відкриті економічний, фінансовий, дипломатичний та інші фронти антиукраїнської війни, нового рівня досягла (дез)інформаційна кампанія.
20 лютого 2014 року поряд з інтенсифікацією «гібридної війни», що досягла до того часу небаченого рівня запеклості, була розпочата і конвенціональна війна проти України.
Проте перші постріли гібридної частини антиукраїнської війни (на інформаційному, лінгвістичному, санітарному фронтах) були зроблені 27 липня 2013 року.
6. Коли закінчиться ця війна?
Метою Путінської війни проти України є спроба включення її, Білорусі, а також російськомовних анклавів в інших державах до якогось геополітичного об’єднання «русский мир», ліквідація чи, принаймні, обмеження їхнього суверенітету.
Тому ця війна, розпочата 27 липня 2013 року, закінчиться лише тоді, коли Володимир Путін, а також будь-які інші російські державні керівники на словах і на ділі безумовно відмовляться від політики заперечення державності, суверенітету і незалежності України та інших держав з російським та російськомовним населенням, коли вони визнають безумовне право громадян України і тільки громадян України визначати своє сьогодення і майбутнє, зовнішньополітичну і зовнішньоекономічну орієнтацію своєї держави. Підтвердженням серйозності таких намірів має стати припинення будь-яких агресивних дій проти України, включаючи і припинення лінгвістичної антиукраїнської агресії.
Будучи і показовим, і символічним, припинення такої агресії саме по собі не означало б автоматичного припинення військових дій на інших фронтах цієї війни. Але до тих пір, поки триває лінгвістична агресія, поза всяким сумнівом, продовжується і війна проти України.
Є ще одне практичне міркування. Використання неправильної граматичної форми «на Україні» – незалежно від того, чи відбувається воно несвідомо чи цілком свідомо, – є участю в антиукраїнській лінгвістичній агресії, підтримкою війни проти України, що ведеться Путіним, Лавровим, Кирилом.
У звичайного російського громадянина не так багато реальних можливостей протидіяти цій підлій війні проти України і українців. Але один вагомий ресурс є у кожного: не брати участі у лінгвістичній антиукраїнській агресії, відмовитися від допомоги Путіну, Кирилу, Лаврову, наслідувати зразки російських класиків О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, А. Чехова, використовувати у своїй мові коректну в російській мові граматичну форму «в Україні».
Андрій Ілларіонов, колишній радник президента Росії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
