Я – укроп. Я не монотипний різновид короткоживучих однорічних трав'янистих рослин сімейства Зонтичні. Я людина, яка не вважає для себе ганебним бути за національністю українцем і говорити про це вголос. А також бути патріотом України. У Криму таких називають «укропами» і вважають ворогами народу. Кримського та російського, відповідно.
А тепер починаються «руйнівники легенд».
Мені, який народився в Ялті, і з дитинства розмовляв російською мовою, незрозумілий постулат «утиски російської мови в Криму». Я, за 45 років проживання в Ялті не помітив утиску моїх російськомовних прав, поки мені про це не розповіли зацікавлені особи. В особі якогось «націонал-патріота» Лося та інших адептів «руського міру», «руської єдності», «руського блоку» та інших бюджетних п'ятих колон. Ви вважаєте, що вони виникли стихійно, у лютому 2014 року після Майдану праведним гнівом?? Та ніфіга подібного.
Газетки цих русапологетів я постійно викидав у сміття з поштової скриньки з 2004 року
Газетки цих русапологетів я постійно викидав у сміття з поштової скриньки з 2004 року. Зрозуміло, що найбільше макулатури подібного типу в ящик мені пхали перед будь-якими виборами. Просто, лакмусовий папір – чим товщою ставала газетка «Руське щось...там», тим ближчі вибори кудись.
Якби на оперативно-господарських нарадах в Ялтинській міськраді на стіл при вході клали журнали «Сторожова вежа» їх би теж розбирали відвідувачі. Влітку – щоб обмахуватися в спеку, взимку – щоб погортати під час нудних звітів чиновників. Але Свідків Єгови в міськраду не пускали, а свідків «руського міру» – завжди.
Відволічемося від недавнього минулого до минулого давнього. Мій дід по матері – пропав безвісти на фронті Великої Вітчизняної Війни, куди пішов добровольцем. Я шукаю його досі, хоча розумію, що знайду максимум – пам'ять.
Мій дід по батькові – пройшов усю війну і повернувся з фронту. Я пам'ятаю, як я, чотирирічне хлоп'я, залазив до діда на коліна і він розповідав мені військові історії, як вони їли кашу з казанка і як в окопі було мокро. Дід був мудрий і розумів, що розповідати мені, дитині, як він відбивав польову кухню поліном від фріців не потрібно. (Їх накрили німці в тилу без гвинтівок. Гвинтівки стояли в піраміді віддалік. У діда був черпак на довгій ручці, а решта билися полінами і однією сокирою для рубки дров). Війна за їжу на війні – одна зі складових перемоги.
Це про пам'ять.
Мій батько, який народився в Ялті в 1937 році, вартий окремої розмови. І, мабуть, окремої книги.
Чому я «укроп»? З самого раннього дитинства я любив читати
Можу сказати, що, як не парадоксально, його життя врятував німецький офіцер – в дні окупації Криму, в Ялті, батько серйозно захворів - п'ятирічна дитина лежала із запаленням. Рідна сестра працювала на кухні для офіцерів – картопляні очистки допомагали не померти з голоду. Коли батя мій зліг, і всі зрозуміли, що залишилося йому недовго – ліків не було, фашист-офіцер побачив заплакану батіну сестру, мою улюблену тітку Віру. З'ясувавши, чому дівчинка ридає, він повернувся з таблетками з госпіталю. Це були антибіотики, які в радянській практиці ще тільки почали випробовувати на фронті. Завдяки ним, батько вижив і я зараз пишу ці рядки.
Опісля, мій батько воював в Угорщині, зачищав бандерівські схрони на Західній Україні й збудував практично всі пляжі в Ялті. Але це вже історія для іншої теми.
Мій дід – виходець з Кіровоградської області України. Його дружина, Харитина, до кінця життя говорила суржиком, їй російська була важча за рідну українську.
Чому я «укроп»? З самого раннього дитинства я любив читати. Читати я почав рано, в дитячому садку, що для 1974 року було не частим явищем. Коли підріс, спрага до читання тільки збільшилася, і домашньої бібліотеки стало не вистачати. Зрозуміло, що я записався в державну, в сусідньому будинку. Але ось у чому засада – найцікавіші, як я пізніше дізнався слово – «дефіцитні», книги були завжди на руках, або їх просто не було. Жюль Верн, Бєляєв, Вінні-Пух (це книга, не письменник) і, тим більше, Дюма, були, але... українською мовою! От і все!
Так не питання – українську мову нам викладали з 2 класу в школі. А вже читати і розуміти її я міг відмінно.
Для мене досі «глечик меду» більше асоціюється з Вінні, ніж «горшочек меда».
Прочитайте «Алісу в країні чудес» в українському перекладі. Для вас відкриється зовсім інший світ...
А лінива гопота з мого району, ходила в ту ж бібліотеку, але в читальний зал, де книги не давали додому – там було майже все російською. Ну, як – гопота... не, раз книги читали, значить не гопота... але найбільшим хітом у них був «Таємничий острів», особливо місце, де Жюль Верн детально описував спосіб приготування динаміту з підручних засобів. Вони довго обговорювали прочитане, і намагалися запам'ятати складові та процес.
Мабуть, закладені в мені в дитинстві речі дали про себе знати пізніше.
Так, про укропи і свідомий вибір.
Минуло багато років, але моя дитяча любов до діда з бабою і світової літератури українською мовою не дала мені поміняти глечик з медом, на, нехай такий і привабливий, горшочок із медом
Цікавий факт, з якого мій батя героїчний, сміявся до кольок до самого останнього дня. Якщо хто пам'ятає, в паспортах СРСР була таки графа «національність». Національність у паспорт писали зі слів одержувача – яку назвав, таку й записали. Хоч чукча, хоч мордвин. Мій старший брат при отриманні паспорта на запитання «національність», не замислюючись відповів – росіянин. А який же ще в СРСР?
Коли у мене в 16 років запитали те ж саме, я задумався – батько в мене українець, мати – росіянка. А я хто тоді? Почав міркувати логічно – батько українець, прізвище береться по батькові, значить і національність теж. Плюс, живу, в УРСР. Значить, українець. Так в паспорт і записали.
Батько до останнього дня сміявся: як так – один син росіянин, а інший – українець.
Минуло багато років, але моя дитяча любов до діда з бабою і світової літератури українською мовою, не дала мені змінити глечик з медом, на, нехай такий і вабливий, горшочек із медом. Слава Україні!
Павло Скабичевський, корінний ялтинець, укроп
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
