Доступність посилання

ТОП новини

Гулівер Альтін: «Ми горді тим, що незалежні від держави»


Гулівер Альтін

Гулівер Альтін кілька років тому залишив Париж із тим, щоб перебратися в Бахчисарай і заснувати тут історичний музей «Ларішесс». Як прихильник вирішення будь-яких питань винятково шляхом переговорів, найбільш майстерними дипломатами вважає кримських ханів, адже саме їм в середньовіччі вдалося створити потужну державу – Кримське ханство і впливати на світову геополітику більше трьохсот років. Як прожив останній рік музей «Ларішесс», чого чекає від майбутнього, яким чином його експонати охороняє французький уряд і чому сам Альтін пішов з кримської політики, ледь зробивши в ній перші кроки? Про це та інше він розповів в інтерв'ю сайту Крим.Реалії.

– Розкажіть, що змінилося в житті музею за останній рік?

– Відкриття кримського історичного музею «Ларішесс» відбулося в 2011 році, в основу музейного зібрання лягла колекцію, яку я збирав з 2004 року. Фактично без музейного досвіду роботи, але завдяки нашим фахівцям з історії та культури, ми змогли відбутися як установа. Навіть більше – за рейтингом «Успіх року» в 2013 році ми були оголошені найкращим іміджевим проектом Криму. Після того, як Крим перейшов під юрисдикцію Російської Федерації, ми, насамперед, почали шукати свій правовий статус. Ми ж не бюджетна організація, діяльність якої оживає тільки від наявності фінансування. Наша сила в нашому намірі: музею бути.

Чи пройшов музей реєстрацію за російським законодавством?

– Ще в процесі. Тепер ми будемо приватним об'єктом культури «Кримський історичний музей-заповідник». Тобто, статус вільного і незалежного музей зберігається, засновником нового утворення буду я, як і колись. В Україні приватні музеї прирівнювалися до комерційних підприємств, що було, на мою думку, неправильно. Головними цілями музею «Ларішесс», як свідчить наш статут, завжди були збір, популяризація, наукові дослідження цінностей і раритетів. Зараз ми отримаємо статус некомерційної організації, що має свої плюси. Надалі це дозволить нам претендувати на додаткові джерела фінансування, можливо, державні гранти.

Фонди, що зберігаються в Бахчисараї, перебувають під кураторством міністерства культури, торгової палати та митної служби Франції

Але у нас також є ряд зобов'язань перед урядом Франції. Справа в тому, що фонди, який наш музей збирає у світі, спочатку формуються в Парижі, де я прожив десять років, і саме там почав збирати свою колекцію. Фонди, що зберігаються в Бахчисараї, перебувають під кураторством міністерства культури, торгової палати та митної служби Франції. Для того, щоб музей мав контакти з установами культури України та Євросоюзу, він має діяти за старою формою, а для того, щоб він функціонував в Росії, потрібна нова юридична особа. Тому ми зберігаємо обидві форми існування музею.

– Чи можна сказати, що в останній рік музей був зайнятий винятково юридичними питаннями?

– Я завжди декларував, що цінності, які були придбані в 35 країнах, 300 містах світу і привезені в Крим, мають бути джерелом для історичної науки. За минулий складний рік ми провели ряд виставок, як на території музею, так і за його межами. Це були Дніпропетровськ, Харків, Казань, де і зараз, в Музеї татарської державності, знаходиться 150 наших оригіналів. Наші співробітники виступали на конференціях і семінарах. При нашій установі функціонує музей кримськотатарської державності, науки, культури та освіти «Девлет».

Але головною подією останніх місяців вважаю створення керівництвом Республіки Татарстан з ініціативи директора Інституту історії академії наук Татарстану Рафаеля Хакимова філії цієї науково-дослідної установи, а саме Кримського наукового центру. Це означає, що тепер на базі нашого музею функціонує справжній академічний науковий центр, в якому працюють 15 докторів і кандидатів історичних наук. Всі вони – кримчани, відомі в наукових колах люди, більшість становлять кримські татари – викладачі кримських вишів.

– На якій основі вони працюють?

– Музей надає місце для розміщення центру, джерела. Головною метою центру є дослідження історії Криму і написання історії кримських татар. Казань бере на себе фінансування. За їх рахунок проводитимуться видання монографій, ряд відряджень. Хочу зазначити, що до цієї праці долучаться десятки істориків Криму, Російської Федерації, України, Туреччини, Румунії, Франції, США. Однак ядром цього колективу будуть кримські історики.

– Що дадуть ці монографії?

Картина, що зображає життя кримських татар в 19 столітті. З фондів музею «Ларішес»
Картина, що зображає життя кримських татар в 19 столітті. З фондів музею «Ларішес»

– Перше, вони мають систематизувати знання. Я б не говорив, що вони відкриють невідомі сторінки історії. Для нас дуже важливо, щоб це було видання, яке розповідає історію народу, створення його держави. Для мене особисто важливо, щоб були зроблені акценти на цивілізацію, мистецтво, культуру, науку. Найчастіше історики говорять про політичні аспекти, забуваючи про цивілізаційні. Від політичної історії я не відмовляюся, але хочу, щоб баланс був дотриманий. Якщо всі знають, що існував період кримського ханства, але не всі знають, що в ханстві була наука. Після того, як кримські татари стали частиною ісламської цивілізації, на території Криму стали відкриватися вищі навчальні заклади – медресе. Це стало платформою для наукових пошуків з астрономії, зоології, математики, богослов’я, медицини. Цей пласт не вивчений і понині.

– Багато експонатів цінних і важливих, які можуть багато чого розповісти про історію та культуру кримських татар як і раніше знаходяться в приватних колекціях? Чи знаєте ви про них?

– Знаємо, звичайно. Інформація надходить, ми її фіксуємо. Ви маєте розуміти, майже всі музеї, вони і народжувалися з приватних колекцій. Це джерело для музеїв. Ми продовжуємо поповнювати свої фонди, але набагато менше, тому що всі кошти йдуть на утримання музею. Він не є прибутковим.

Ще дуже значуща звістка – з центром в Казані ми ухвалили рішення створити електронну базу всіх джерел з історії Криму і кримських татар. Це давня ідея, і ми до неї йшли. Наш музей уже вніс певний внесок. Є багатющі фонди з нашої історії в Туреччині, Росії, Україні. Ми маємо всю цю базу в електронному вигляді зібрати, щоб вся вона перебувала в комплексі «Девлет-сарай», щоб кримські дослідники могли мати доступ. І тоді це б прискорило процес шукання і здешевило б його. Тому що сьогодні дослідники мають їхати в Петербург, Стамбул, Париж, щоб щось досліджувати.

– З ваших слів можна зробити висновок, що у вас немає труднощів у нових кримських реаліях...

– Я активно проводив переговори з владою про збереження музею та його функцій. Позиція, яку я вибрав, полягає в нейтралітеті. Є питання, які мають вирішувати керівництва України та Росії. Є питання, які ставляться до нас, до нашої безпеки, до нашого розвитку. Треба вести переговори з усіма на благо кримських татар. Нам потрібно розвивати поняття «національний інтерес», якому потрібно слідувати. Татарстан простягнув нам руку, ми відповіли взаємністю. Не всі це зрозуміли, правда. Знаєте, у нас є якийсь комплекс в цій частині. Якщо нам хтось простягає руку, ми відразу думаємо, що нас хочуть «підім'яти» під себе. У нас з Татарстаном спільна історія з часів Золотої Орди. На відрізку з кінця 19-го–початку 20-століття у нас знову-таки тісні культурні зв'язки. У нас тюркські мови, релігія – іслам, спільне коріння. Хани Гіраї не правили в Стамбулі, Парижі чи Києві, а в Казані правили. Про що це говорить? Якщо ми з кожним народом, кожною державою будемо шукати спільне, це буде нам на благо. Така політика нашого музею. Ми зберегли відносини з європейськими установами та налагодили стосунки з російськими органами та інститутами. Хочемо звернутися в усі посольства країн і держструктури, щоб вони визнали територію Девлет-сарая місцем, вільним від політики. Якщо міжнародне співтовариство визнає, що на карті є точка, на яку питання санкцій і геополітики не впливають, це дасть нам нові можливості для збереження історичної спадщини.

– Але це культура, в політиці неможливо бути нейтральним, ви не вважаєте?

– Не завжди, треба вміти. Це мистецтво дипломатії. У нас в музеї першою справою – це мистецтво дипломатії. Це завжди лобіювання своїх інтересів. Я не хочу коментувати наших політиків, я не був на їхньому місці, можливо, не всі обставини мені відомі. Але ми на своїй Батьківщині, ми повинні тут жити і працювати, що б не було. Це головна умова. Хоча з Європи і були пропозиції вивезти фонди з Бахчисарая, але я зайняв тверду позицію, що музей має бути з народом, в Криму, про жодне вивезення не може бути й мови. З тих подій, які почалися минулої весни, мої почуття не змінилися, все це, в кінцевому рахунку, буде на благо кримських татар. Єдино, потрібно робити правильні кроки. У народу майбутнє є.

– У новинах промайнуло повідомлення про те, що ваша кандидатура розглядається на пост нового керівника Бахчисарайського історико-культурного заповідника.

– За три з половиною роки роботи в Бахчисараї я бачу вже четверту зміну керівника заповідника. Часта зміна в таких установах, на мій погляд, негативно позначається на самому музеї. Я не знаю, кому в голову прийшла думка, що я можу очолити БІКЗ. За законом про музеї, я є засновником Кримського історичного музею. Як може засновник одного музею бути одночасно керівником іншого? Ми – вільний музей, ми горді тим, що незалежні від держави, в той же час ми музейна установа. Я не можу бути навіть держслужбовцем, тому що, як ми жартуємо, це вплине на наш суверенітет. У музеї дух свободи дуже важливий. А директор заповідника має підкорятися всій державній системі.

– Яке у вас громадянство, можна поцікавитися?

– До 18 березня 2014 року я був громадянином України, зараз у мене російське громадянство.

– У вас же були спроби робити кроки і в політиці. Навесні разом з Сеїтумером Німетуллаєвим ви стали одним із співзасновників організації «Кирим бірлігі». Але незабаром покинули її ряди...

– Тут історія починається ще в грудні 2013 року. Справа в тому, що наш музей розташовується в будівлі, яка знаходиться на балансі «Фонду «Крим». На той період у нас виникли складнощі і розбіжності щодо концепції комплексу, які перетворилися в жорстку конфронтацію. У фонду було своє бачення: розташувати там об'єкти, не пов'язані з історією та культурою, ми говорили, що там має бути науково-дослідний і музейний центр. 5 травня 2014 року фонд надіслав нам листа про те, щоб ми за три тижні звільнили приміщення, що неможливо ні фізично, ні юридично. Йдеться про музей. Ну куди подіти експонати, яким по двісті, по п'ятсот років? У тій ситуації музей шукав нових партнерів та нових гарантів своєї безпеки. У якийсь момент мені здалося, що ним може стати організація «Кирим бірлігі», тому що одним з пунктів її значилося створення платформи для діалогу з органами влади. На той момент політична криза діалогу між Меджлісом кримськотатарського народу та органами влади вже існувала. Проте практично відразу організація «Кирим бірлігі» стала проголошувати гасла, які точно не знайдуть підтримки в нашому народі, наприклад, заклик служити в російській армії або підтримати на виборах партію, що складається з ветеранів збройних сил Росії та ФСБ.

– Ви не політик, але все ж, який ваш політичний прогноз на найближчий час?

Найголовніше, щоб ті особи, які будуть зараз виступати від імені кримських татар, діяли в інтересах народу

– Найголовніше, щоб ті особи, які будуть зараз виступати від імені кримських татар, діяли в інтересах народу. Не в інтересах Києва чи Москви, я підкреслюю, а в інтересах народу. Тому що будуть переговори і щодо долі народу, і щодо його статусу. І тут головне, щоб переговорники виявилися майстерними. Мій прогноз – упродовж року в Криму відбудуться політичні зміни, виходячи з того, що політичні процеси завжди розвиваються не стоять на місці. Питання кримських татар буде обговорюватися. Зрештою кримські татари отримають те, що вони хочуть. Для нас головне, щоб народ жив і розвивався в Криму, не залишаючи його.

– Часто можна почути: дихати в Криму нічим...

– Нехай приїжджають в Девлет-сарай і дихають там! Це єдина точка, де і держава не втручається, і де, пройшовшись експозиційними залами, можна відчути дух перших ханів, які не боялися нікого і нічого. Ми підживлюємося цієї аурою. Чому ми і запропонували зробити національну столицю в Бахчисараї. Кримські татари повернулися на свою історичну батьківщину, але після репатріації у нас так і немає своїх національних культурних центрів. Є музей, бібліотека, театр, а де проводять зустрічі? В орендованих залах. І тоді ми запропонували, що таким місце зустрічі, проведення урочистих заходів може бути комплекс Девлет-сарай. Він знаходиться на території, де зароджувалася й упродовж 100 років існувала державність. Я навіть чиновників запрошую сюди для зустрічей, пов'язаних з кримськими татарами. Одна справа в Радміні зустрічатися і обговорювати, інша справа – в Девлет-сараї.

– Ваше ставлення до встановлення пам'ятника Сталіну в Лівадії?

Сьогодні говорять про те, що Херсонес – це якесь сакральне місце. Але тоді чому в п'ятдесяти кілометрах від цього духовного центру тепер стоїть пам'ятник людині, яка вперше за дві тисячі років знищувала релігію?

– Звичайно, негативне! Ми говоримо про те, що Крим – наш спільний дім, ми говоримо про побудову гармонійних відносин влади з кримськими татарами, представниками інших народів. Але така політика може триматися тільки на взаємоповазі і примиренні. А коли встановлюють пам'ятники людям, які знищували кримських татар, їх культуру, історичну спадщину... Адже це ж трапилося і з вірменами, з німцями, і з греками. Більшовики знищили не тільки цвіт нашої нації, а й російську інтелігенцію. Сьогодні говорять про те, що Херсонес – це якесь сакральне місце. Але тоді чому в п'ятдесяти кілометрах від цього духовного центру тепер стоїть пам'ятник людині, яка вперше за дві тисячі років знищувала релігію? До нього не було в історії таких людей. Думаю, російська православна церква в першу чергу мала відреагувати на це.

XS
SM
MD
LG