Рубрика «Погляд»
Наприкінці тижня офіційний орган «держради» Криму газета «Крымские известия» вийшла з колонкою головного редактора Ірини Іванченко під заголовком «Реанімація сексота». Друкований орган «парламенту» констатує: «У редакційній пошті різко збільшилася кількість листів, автори яких вимагають викриттів, суду, табуювання й навіть розстрілу. Під «каральний меч революції» потрапляють односельці, начальники, директори шкіл, друзі дитинства. Причина збудження – ну як же, ми тепер живемо у Великій Росії, давайте з чистого аркуша, набіло, як по снігу, який щойно випав, щоб жодної паршивої вівці поруч».
Автор розповідає про низку способів, якими кримські сексоти вимагають розправ над кримчанами – це прийом громадян представниками «влади», листи до редакцій газет, в «органи влади», доноси в правоохоронні органи. За ситуацією в Криму видно, що «владі» не тільки подобається «психологія доносів», але що вона відроджена навмисне і заохочується окупаційною владою. Головний редактор визнає, що до порушення прагнення доносити причетна і її редакція, хоча й зауважує, що вона особисто «не прихильник такої методи».
За ситуацією в Криму видно, що «владі» не тільки подобається «психологія доносів», але що вона відроджена навмисне і заохочується окупаційною владою
Вона пише: «Пару разів на прохання «структур» ми публікували оголошення із закликом до кримчан повідомляти про всі помічені порушення (...) Але знайшлися і такі, хто гаряче відгукнувся. Піднеслися духом, стрепенулися». Якщо парламентська газета відкрито публікує подібні прохання, то можна собі уявити, скільки їх пішло негласними каналами – від вищих органів до нижчих, від «правоохоронних» структур своїм органам на місцях і на адреси розгалуженої мережі їхних «негласних інформаторів», як це практикувалося і в СРСР, і практикується в Росії.
Наприклад, так автор описує акт доносів на прийомі в офіційної особи: «Присутні на прийомі громадян, який веде високопоставлений чиновник. Дама, яка записалася на нього, інтимно нахиляє корпус... сипло шепоче: «Мій сусід має два громадянства – німецьке і російське, отримує дві пенсії, катається туди-сюди між двома країнами, жирує. Чи не можна доповісти про це у відповідні органи? Я, наприклад, тільки одну пенсію отримую».
Інший приклад: «Один дідусь із Красногвардійського району шле на моє ім'я три товсті конверти на тиждень, відчайдушно тужить за сталінськими часами, «коли висилали на Соловки за три колгоспні колоски», ймовірно, розраховуючи, що я сталінську епоху відроджу. Між стрибучими рядками – схеми, стрілки. Так він викреслює дорожню карту, яка пояснює, звідки у голови радгоспного правління, який процвітав у СРСР, поля, угіддя, дачі. Голови вже немає в живих, але дітки ж, дітки користуються колишнім народним добром. Невістки щодня міняють сукні». Ще один метод: «Терміново займіться Іваном Івановичем Івановим, – у телефонній трубці скрегіт втомленого зношеного металу. – У нього стаж на два роки менший, ніж у мене, а за січень збагатився на 132 рублі. Індексували пенсію. За що?»
Головний редактор газети на словах засуджує це явище, проте між рядків зрозуміло, що вже ні газета, ні громадські організації, ні люди, що займаються моральним вихованням, якщо такі ще є в Криму, не в змозі змінити ситуацію. Акт незаконної анексії Криму з боку Москви, порушення законів з боку самих правоохоронних органів Криму, засудження демократії та нехтування елементарними правами людини відродили в душах багатьох кримчан найбільш низькі почуття.
Процес уже запущений, глибоко й інтенсивно, запущений, зокрема й за допомогою кримських журналістів, і журналістів із самих «Крымских известиях» теж, і у донощиків совісті немає, а тому звертатися до неї – порожня справа
Іванченко пише: «Виявляється, не тільки «квартирне питання» нас зіпсувало. Нікуди не поділося бажання ритися в кишені сусіда, як у власній, підраховувати легкий дзвін і негайно інформувати інстанції – проконтролюйте, вживайте заходів. Так, на телеканалах дійсно багато говорять про корупціонерів, шахраїв та боротьбу «за чистоту рядів». Але це ж не означає, що під такі знамена можна підвести власне невдале життя, кар’єру, яка так і не злетіла вгору, безсонні ночі, які липкою іржею виїдають душу».
Втім, газета і не намагається відговорити донощиків від їхнього «ремесла», автор передової статті просто намагається вдосконалити цей процес, мабуть для того, щоб не займатися зовсім вже порожніми доносами: «Я порадила б їм перед тим як взяти в руки авторучку серйозно задуматися – ви дійсно хочете добра суспільству, країні чи намагаєтеся помститися ближньому за те, що він талановитіший, успішніший, кращий?». Але в газеті не розуміють, або роблять вигляд, що не розуміють, – процес уже запущений, глибоко й інтенсивно, запущений, зокрема й за допомогою кримських журналістів, і журналістів із самих «Крымских известиях» теж, і у донощиків совісті немає, а тому звертатися до неї – порожня справа. Тому журналісти тільки описують процес, але не намагаються знайти причини, які криються в тому, що найнижчі почуття людини, – а виказування тільки маленька частина їх, – у кримчан запустила так звана «кримська весна», сфальсифікований референдум, бандитські дії «самооборони» , грабіжництво, брехливість і самоуправство «героїв кримської весни». Їм можна, а іншим не можна? І пішло-поїхало...
Валентин Гончар, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
