Рубрика «Погляд»
На початку лютого міністр інфраструктури України Андрій Пивоварський повідомив, що транспортне сполучення з Кримом і зоною проведення військових дій на сході країни можна відновити тільки за рішенням РНБО, оскільки це лише питання безпеки громадян.
Як це слід розуміти? Судячи з усього, відновлення транспортного сполучення потрібно чекати не раніше припинення війни на Донбасі, адже за логікою української влади проблеми Криму і зони АТО тотожні і нерозривні.
Якщо ж конфлікт в Донецькій і Луганській областях заморозять, а, по суті, не вирішать, ситуація з автономією також не зміниться.
У своїх спробах спростити дійсність нинішнє керівництво України дійшло до того моменту, коли рішення, що ухвалюються щодо Криму, почали втрачати всякий сенс
Проблема полягає в тому, що в своїх спробах спростити дійсність нинішнє керівництво України дійшло до того моменту, коли рішення, що ухвалюються щодо Криму, почали втрачати всякий сенс. У результаті між очікуваннями київської влади та інтересами жителів півострова утворився величезний розрив.
Український уряд майже відкрито зізнається у своїй неприязні до 2 мільйонів кримчан, які отримали на руки російські паспорти. Згадаймо хоча б вислів Петра Порошенка на підсумковій прес-конференції 2014 року. Тоді президент пообіцяв, що до жителів півострова, які отримали російське підданство, застосовуватимуться «інші заходи» (тобто негативні), які не торкнуться тих, хто від другого громадянства відмовився.
При цьому Київ чомусь геть-чисто забуває, що, крім російського паспорта, ледве не кожен кримчанин продовжує зберігати і український. Двохмільйонне населення автономії біпатрідне – це геополітичний факт, що визначає умови політичної конкуренції за суперечну територію між Україною і Росією.
Київ чомусь геть-чисто забуває, що, крім російського паспорта, ледве не кожен кримчанин продовжує зберігати й український
А значить, Києву необхідно зосередитися не на тому, що кримчани поголовно отримали російські паспорти, а на тому, то жителі півострова не виявили бажання позбутися українського громадянства. Чому?
Та тому що кримчани прекрасно усвідомлюють всі вигоди від підтримування контактів з Україною (аж до обслуговування своїх цивільних документів на материковій частині країни). І дають це зрозуміти нашій державі. Але вона поводиться так, ніби не помічає настільки прозорих натяків, роблячи все, щоб відбити у кримчан всяке бажання будувати своє майбутнє разом з рештою України.
Нев'їзні, небажані, нерезиденти
Спочатку навесні минулого року між півостровом і материковою Україною була встановлена неформальна межа (з перевірками прикордонників і затримками транспорту від 30 хвилин до декількох годин), існування якої було офіційно визнане після ухвалення в серпні 2014 року закону про ВЕЗ «Крим».
Потім в листопаді того ж року НБУ прирівняв жителів автономії до нерезидентів. З того часу їх рахунки в українських банках стали обслуговуватися не інакше, як рахунки іноземців.
Наприкінці грудня Київ уже без натяків пішов на радикальне відрізання півострова від материка – ввів транспортні обмеження, скасувавши рух потягів та автобусів нібито в цілях безпеки.
Останнім штрихом до загальної картини стало рішення Кабінету Міністрів від 9 лютого про встановлення в прифронтовій зоні та прилеглих до Криму районах прикордонного режиму. Тобто тепер паспорти будуть перевірятися не тільки на самому кордоні, а й на території українських населених пунктів.
Але ні це, ні нескінченне об'єднання Криму та Донбасу в текстах обмежувальних документів не може істотно вплинути на безпеку держави. Зате на лояльність кримчан до своєї політичної батьківщини такі заходи позначаються згубно.
Півострів відрізають від сімейних, дружніх, навчальних та ділових зв'язків з Україною навіть стрімкіше, ніж Донбас
На сході країни є ділянка кордону протяжністю мінімум 200 кілометрів, яка не контролюється українськими прикордонниками. З іншого боку, є повністю контрольований ними кордон з автономією, де існують всі умови для безперешкодного пасажирського постачання (з певними розумними обмеженнями). Чому ж тоді півострів відрізають від сімейних, дружніх, навчальних та ділових зв'язків з Україною навіть стрімкіше, ніж Донбас?
При цьому продукція українських компаній з полиць кримських магазинів не зникає. А це означає, що з материкових комерційних структур, кожен день вирушають в автономію фури з товаром, продовжують діяти старі умови ведення бізнесу (формально чи неформально – не має значення). Рядові ж кримчани, напевно, мають просто змиритися з тим, що потрапити на територію України неймовірно складно.
Так, наприкінці січня були скасовані 2 залізничних напрямки для 6 пар потягів (від Києва і Дніпропетровська до найближчої до кордону точки – Новоолексіївки). Начебто, дурниця, але, по суті, для тих же кримських студентів, які, незважаючи на політичні обставини, вирішили продовжити навчання в Україні, поїздка додому перетворюється на непосильне фінансове і психологічне випробування.
На спеціалізованих сайтах вартість одного місця в попутці, яка їде з Києва до Сімферополя, коливається від 500 до 1200 грн. (залежно від машини і переконливості водія). Навіть якщо їхати не на своєму авто з пересадкою в найближчому залізничному вузлі (тому ж Херсоні), все одно виходить дорого – зовсім не студентський варіант.
Виходить, вся політика обмеження півострова, зведення навколо нього фізичної, а не санкційно-законодавчої стіни, як це не парадоксально, спрямована, насамперед, на кримчан, які в більшості своїй залишаються українськими громадянами
Виходить, вся політика обмеження півострова, зведення навколо нього фізичної, а не санкційно-законодавчої стіни, як це не парадоксально, спрямована, насамперед, на кримчан, які в більшості своїй залишаються українськими громадянами, але поступово віддаляються від народу, частиною якого вони були більше 20 років.
І тут варто поставити логічне запитання: а що ж потрібно зробити, щоб повернути автономію з фактичного вигнання (якщо за замовчуванням вважати, що Київ у цьому дійсно зацікавлений)?
Кримський рецепт
По-перше, уряду України необхідно зрозуміти, що збереження освітніх та економічних зв'язків з півостровом – неодмінна умова майбутньої політичної гри щодо кримського питання. А відсутність державної стратегії інформаційної роботи з жителями автономії взагалі суперечить прямим обіцянкам перших осіб нинішньої влади.
По-друге, кримчани, які постійно проживають на півострові, повинні мати можливість отримувати посвідчення, змінювати або відновлювати паспорти, реєструвати шлюби і народження дітей за спрощеними процедурами. Бажано в один дотик – за принципом «тут і зараз» в центрі адміністративних послуг в найближчій Херсонській області (попередньо відправивши оригінали документів та заяв електронною поштою і отримавши талон в електронній черзі).
Але для якісного виконання першої та другої задач необхідний окремий орган в структурі виконавчої влади. Найкраще – невелике профільне міністерство у справах автономії, яке, природно, має очолити кримчанин з дійсною пропискою на півострові.
Тільки окрема організація такого високого рівня не дозволить правлячій команді спростити ситуацію і поставити знак рівності між регіонами, охопленими війною, і автономією, яка зараз перебуває під владою Російської Федерації.
Без системної і цілеспрямованої роботи зі збереження Криму Україні не варто сподіватися на лояльність жителів півострова, адже саме вона і тільки вона є запорукою спільної історичної перспективи.
Андрій Самброс, кримський політолог, спеціально для Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
