У британській поліції збентежені: ніхто ніколи не використовував полоній проти людини – вдова Литвиненка

Шахіда Якуб

Зʼясування правди у справі про вбивство колишнього співробітника російських спецслужб Олександра Литвиненка є важливим не лише для його родини, але й для суспільства в цілому. Про це в інтервʼю проекту «Настоящее время» заявила вдова вбитого Марина Литвиненко. Вона згадала про збентеженість англійської поліції у момент, коли зʼясувалося, що її чоловіка отруїли радіоактивною речовиною. Вдова Олександра Литвиненка також розповіла про роботу свого чоловіка в Росії, допомогу Бориса Березовського її родині, а також про ймовірність того, що обвинувачуваних у смерті Литвиненка екстрадують із Росії.

– Вони перебувають на волі, але нікуди не можуть виїжджати. Тобто, протягом усіх цих років, підозрювані у цьому вбивстві (Андрій – ред.) Луговий і (Дмитро – ред.) Ковтун не виїжджають.

Те, що ми маємо на руках, – це публічне провадження, і жодного покарання нікому не винесуть. У судді (він навіть не зветься суддею, але головуючим у суді) немає можливості ознайомитися з усіма фактами, доказами та винести свій вердикт. Чи стане його вердикт якимось побажанням або рекомендацією уряду Англії, я поки що не знаю. Дуже важливий момент, які всі повинні розуміти, крім мого особистого ставлення до цієї справи, бо загинув мій чоловік і батько моєї дитини, – сталося вперше в історії, на практиці, отруєння радіоактивною речовиною однієї людини. Я думаю, що це – небайдуже ані людям, які живуть у Лондоні, ані взагалі людям, які живуть у Європі, і, взагалі, які розуміють, наскільки це небезпечно, залишити цю справу без вирішення.

– Ви торкнулися дуже важливого питання. Коли Ви вперше дізналися про те, що Вашого чоловіка отруїли полонієм, радіоактивною речовиною, повірили Ви в це чи ні? Тому що для будь-якого іншого пересічної людини це нагадує романи Джона Ле Карре. Це незбагненно – з Росії привезти полоній у якусь західну країну й отруїти цим людину. Якою була Ваша реакція?

– Про те, що мого чоловіка отруїли полонієм, я дізналася відразу після його смерті, після того, як я повернулася додому. У цей час мені подзвонили поліцейські і сказали, що хочуть мене бачити. Перша моя реакція була дуже негативна – ви розумієте, що я не в змозі ані розмовляти, ані давати свідчення. Вони мені сказали: «Ми обов’язково повинні Вас бачити, тому що ми повинні Вам розповісти дуже важливу річ. Ви зрозумієте чому».

Вони приїхали до мене о другій годині ночі, коли, знову ж таки, у мене не було ані сил, ані емоцій. Вони мені пояснили: «Ви повинні розуміти: те, що ми знайшли, і те, що вбило вашого чоловіка, – це радіоактивна речовина, полоній-210». Я можу сказати, вони були самі збентежені, бо вони кажуть: «Ми навіть не знаємо, як із цим працювати, тому що ніхто ніколи в нашій практиці не використовував полоній проти людини». Після того, як слідство довели до певної межі, назвали двох підозрюваних, які відмовилися добровільно приїхати та дати свідчення. Скільки б вони не говорили на прес-конференціях у Москві, або навіть іноземним журналістам, те, що ми наразі вже почули в суді, багато в чому виявляє неправду з їхнього боку.

Я ще раз хочу це підкреслити: ніякого політичного моменту в розслідуванні справи мого чоловіка тоді не було. Поліція розслідувала вбивство.

– Я не буду питати, як Ви проходили через цей жах: Ви чоловіка втратили, Ви дім втратили, все. Чи були люди, які були поруч з Вами і допомагали Вам у той момент? Всі знали, що Борис Березовський допомагав Вашому чоловікові та Вашій родині. Скажіть, чи не могла ця дружба стати причиною того, що Олександра Литвиненка отруїли та вбили?

– По-перше, я дуже вдячна всім людям, які опинилися поряд із нами. Це колосальна підтримка. І Бориса Березовського, який підтримав нашу маленьку, на той момент, сім’ю: мене й (сина – ред.) Анатолія. Він не залишив нас до останнього моменту. І це були друзі, з якими ми були дуже близькими, це сім’я Ахмеда Закаєва. Крім цього, були й мої особисті друзі, які вже з’явилися у мене в Лондоні.

А що стосується Бориса Березовського, завдяки йому Толя зміг закінчити школу. Бо школа, в якій Толя навчався, була платна. Те, що відбувалося в Лондоні, що Ви, напевно, теж знаєте, що дуже багато людей виїхали з різних причин із Росії… Це був і Березовський, це був і Закаєв, яких Росія до останнього моменту вимагала екстрадувати. Тобто, утворилося якесь коло людей, яких назвали «лондонським колом» і які явно були супротивниками Кремля на той момент, і, звичайно, особистими ворогами Путіна. Саша як людина професійна розумів, що їх у спокої не залишать. У нього була навіть інформація про те, що існує цілий відділ у ФСБ з «розробки» людей, які перебувають у Лондоні. Але він чомусь був упевнений – не на сто відсотків, тому що він не був самовпевненим, – що він може уникнути, або, принаймні, зрозуміти та відчути.

– Кажуть, що він був професіоналом, що швидше за все він думав, що вирахує той момент, коли на його життя буде замах. Дві людини, яких звинувачують у його отруєнні, – Андрій Луговий і Дмитро Ковтун – коли він із ними зустрічався, Ви не розмовляли з ним? Він що-небудь відчув? Чому раптом не Дмитро Ковтун, а Луговий, з яким він не був знайомий, вирішив з ним зв’язатися і передати йому документи?

– По-перше, Андрій Луговий із Сашою зустрічався не вперше, якщо ми говоримо про 1 листопада (день, коли, ймовірно, Литвиненка отруїли – ред.). Їхні відносини почали складатися практично за рік до цього. Після зустрічі на дні народжені у Бориса Абрамовича Березовського, коли він відзначав своє шістдесятиріччя, сталася зустріч, на якій, як я зрозуміла, були у них якісь розмови на тему, хто чим займається і хто що хотів би робити. Виникли взаємні інтереси. Я ніколи не скажу, що це була дружба. Після цього було кілька зустрічей. Але з Ковтуном Саша познайомився тільки в жовтні, і те, тому що його запросив Луговий, тобто це була виключно ініціатива Лугового. Думати про те, що тебе будуть труїти полонієм, мені здається, зараз, вже заднім числом, легко. А от говорити про те, щоб передбачити це – практично неможливо.

– Ваш чоловік виступав із різкою критикою Кремля і, зокрема, Володимира Путіна. Скажіть, навіщо він це робив? Люди цинічні можуть сказати, що таким чином він хотів виїхати до Англії, отримати там притулок і робити там капітал на тому, що він, як колишній представник спецслужби, видає за інформацію і, таким чином, хоче себе забезпечити нормальним життям. Ви не могли б сказати, якою людиною був Ваш чоловік, що його мотивувало виступати з такими гучними заявами та публікувати ту інформацію, яка очорняє Кремль?

– По-перше, я хочу сказати, що емігрувати до Англії у нас ніколи не було ані в планах, ані в програмі. Саша, в деякій мірі, був ідеалістом. Коли він служив у ФСБ і займався переважно боротьбою з організованою злочинністю, у нього була віра в те, що структура – після того, як розвалився КДБ – стане дійсно тим органом, в якому люди щиро хочуть працювати і хочуть домагатися того, щоб злочинність не діставала, як вона дістала всіх навколо. Коли ФСБ повернуло собі всі права та сили, Саші було зрозуміло, що корупція у ФСБ досягла таких розмірів, що вже розслідувати злочини, які йшли далеко нагору, було просто неможливо.

Останнє його місце роботи виявилося ще більш пов’язаним із незаконними заходами. Це стало останньою краплею. У розмові зі своїми начальниками прозвучало запитання: «А ти міг би вбити Березовського?» Тобто, з одного боку це було питання, але це прозвучало на робочому місці від старшої за званням людини.

У липні 1998 року, після того, як у відставку пішов (Микола – ред.) Ковальов, керівником ФСБ став Володимир Путін. Саша йде з ним на зустріч і намагається розповісти все про структуру, корупцію та кримінальні зв'язки у ФСБ. Не з надією, що ця людина виправить, а використовуючи останній шанс. Звичайно, нічого не змінилося, і він виходить на прес-конференцію. Він виходить із тими ж співробітниками, які були свідками розмов, що відбувалися в УРЗО, організації, у якій Саша служив. Усі підтвердили, що ця організація займалася вбивствами на замовлення, всілякими незаконними розбірками.

Після цього Сашу посадили у в’язницю на дев’ять місяців за те, чого він не робив. Плата ця була за те, що він вийшов на прес-конференцію. Йому відверто говорили: «Ти не повинен був іти проти системи». Саша відсидів дев’ять місяців. Суд виправдав його, сказав, що він не винуватий.

Його заарештовують одразу ж (через іншу справу – ред.), навіть не даючи можливості ні мене обійняти, ні взагалі відчути себе вільним. Його одразу ж заарештовують у залі суду. Але, на щастя, на той момент це все тривало у військовому суді, він не був аж так підпорядкований, як всі інші муніципальні суди. Сашу звільняють у грудні. Проти нього тут же висувають третю справу. Саша зрозумів остаточно, що вони його посадять у в’язницю і звідти вже не випустять. Більше того, він почав отримувати погрози не тільки на свою адресу, але й на адресу нашого сина, якому на той момент було шість років, і на мою адресу. Тут уже було питання: або Саша зберігає сім’ю, або він уже нічого не зможе зробити для нас. Це було бажання тікати, без будь-якого дорадчого моменту. Тому те, що ми опинилися в Англії, є випадковістю.

– Ви з моменту загибелі Вашого чоловіка стільки всього зробили для того, щоб розповісти громадськості, людям про те, що сталося. Ви самі сказали, що чекали на це п’ять років. Усі ці роки Вам Олександр сниться?

– Це все дуже складно. Коли Саші не стало, я обручку зняла тільки через три роки. Я не могла її зняти, тому що я ніяк не могла відчути, що його немає. Він був увесь час поруч і скрізь. Можливо, ще й через те, що це сталося на очах у всього світу. Я не можу сказати, що він мені часто сниться. Було два моменти, які я пам’ятаю, бо на щастя чи на жаль, я не дуже добре сни пам’ятаю. Я його більше відчуваю в щоденному відчутті, для мене це більш зрозуміло, ніж, напевно, уві сні, – сказала Марина Литвиненко.

У листопаді минулого року, під час останнього судового розслідування смерті критика Кремля Олександра Литвиненка, якого у 2006 році отруїли радіоактивним полонієм, працівник контртерористичного підрозділу Крейґ Маскалл повідомив, що двоє підозрюваних у причетності до вбивства громадян Росії далі перебувають у розшукую. Адвокат дружини Литвиненка Бен Еммерсон звинуватив президента Росії Володимира Путіна в убивстві колишнього російського спецслужбовця.

Повна версія інтерв’ю російською мовою