Доступність посилання

ТОП новини

Олег Панфілов: Український смуток «Грузинської мрії»


Олег Панфілов

Рубрика «Погляд»

Наприкінці минулого тижня посла України Василя Цибенка викликали до МЗС Грузії, щоб озвучити претензії з приводу призначення Михайла Саакашвілі на пост керівника Дорадчої міжнародної ради реформ. За визнанням самого Саакашвілі, він також опікуватиметься постачанням в Україну озброєння із західних країн. Здається, уперше посла України викликали в МЗС дружньої країни, щоб дізнатися про те, як уряд Грузії незадоволений тим, що Україна бажає реформувати свою державу, а Грузія, треба думати, не хоче цього. Тепер невідомо, чи відбудеться взагалі візит прем'єр-міністра Гарібашвілі до Києва чи він віддасть перевагу загостренню відносин.

Призначення Саакашвілі головним радником Петра Порошенка Іванішвілі назвав «сумним фактом»

Дипломатичному демаршу передувало інтерв'ю Бідзіни Іванішвілі газеті «Квіріс палітра», в якому колишній прем'єр-міністр наголосив, що «поради Саакашвілі та Адеїшвілі можуть принести нещастя Україні. Призначення Саакашвілі головним радником Петра Порошенка Іванішвілі назвав «сумним фактом», підкресливши, що головна прокуратура Грузії висунула проти екс-президента звинувачення за декількома справами. «Природно, у дружньої держави має бути на це реакція. Тим більше на Адеїшвілі, який, на відміну від Саакашвілі, розшукується за червоним циркуляром. Держава Україна – наш друг, ми повинні зробити все для поглиблення відносин і максимально допомогти їй. Що ще має бути тривожним для грузинів. Може, звідси вони і втекли, але від українців утекти не вдасться», – додав Іванішвілі.

Якщо не вдаватися в пояснення щодо приводу «кримінальних справ» проти екс-чиновників Грузії часів Саакашвілі, то за тоном і претензіями Іванішвілі близький до Володимира Путіна, який так само не упускає можливості сказати, що Грузія є «дружньою країною». Путін, а тепер й Іванішвілі, звинувачують Саакашвілі в одному і тому ж – «у розпалюванні війни 2008 року». Російському олігархові Іванішвілі не вистачає ще додати, що Грузія перша напала на Росію, але він остерігається подібних безглуздих звинувачень. Втім, судячи з кінцівки інтерв'ю, Іванішвілі спробував згладити свої претензії до України: «Не будемо зображувати цей процес трагічно. Не будемо забувати, що Україна незалежна держава, у неї власне обране керівництво, втім, було б бажано, щоб враховувалася позиція нинішнього уряду і прокуратури Грузії, в цілому, позиція дружньої держави».

Інші прихильники Іванішвілі не приховують своєї люті з приводу призначень в українському уряді. Керівництво коаліції «Грузинська мрія», створеної Іванішвілі три роки тому, не змогло виконати кілька своїх обіцянок – не підняли пенсії та зарплати, не знизили тарифи та іпотеки. Але судячи з істерики, від самого першого дня після перемоги на парламентських виборах у жовтні 2012 року, їх головний об'єкт ненависті – Михайло Саакашвілі та очолювана ним партія «Єдиний національний рух». Кримінальне переслідування керівництва партії та колишніх чиновників уряду Саакашвілі проходило під гаслом «відновлення справедливості». З кожним місяцем населення, яке проголосувало за «Грузинську мрію», висувало претензії, запитуючи про те, де обіцяні блага.

Якість кримінального переслідування екс-чиновників не влаштовувала європейські суди, які розглядали справи Давида Кезерашвілі та Давида Ахалайа. Ні у Франції, ні в Греції надіслані головною прокуратурою Грузії матеріали не вважали серйозними

Якість кримінального переслідування екс-чиновників не влаштовувала європейські суди, які розглядали справи Давида Кезерашвілі та Давида Ахалайа. Ні у Франції, ні в Греції надіслані головною прокуратурою Грузії матеріали не вважали серйозними. Судові процеси в самій Грузії викликали велику кількість нарікань не стільки у адвокатів, скільки у західних політиків, які вважали, що практично всі звинувачення є політичним переслідуванням. Не раз ПАРЄ, Європарламент, США і влади європейських держав нагадували Грузії, що політичне переслідування опонентів неприпустиме. Однак, судячи з наполегливості «Грузинської мрії», у неї є зобов'язання перед Москвою, оскільки їх бажання і мрія Путіна збігаються. Головна проблема і невдача «Грузинської мрії» – нинішня влада Грузії не встигла заарештувати Саакашвілі, засудити і запроторити за грати, щоб Путін нарешті був задоволений.

Перші рік-півтора лідери «Грузинської мрії» намагалися переконати своїх виборців і опонентів у тому, що вони не проросійська сила, що у них нічого немає спільного з Кремлем. Але наполегливе переслідування екс-чиновників свідчило про протилежне – в першу чергу переслідуванню піддалися керівники силових структур – МВС і міністерства оборони. Саме тих міністерств, які протистояли Росії в серпневій війні 2008 року. Першими з в'язниць були випущені співробітники російського ГРУ, звинувачені і засуджені в Грузії за останні кілька років.

«Грузинська мрія» потрапила в дурну ситуацію, всю передвиборчу кампанію в 2012 році збудувавши на звинуваченнях опонентів у «елітній корупції, крадіжці та присвоєнні державних коштів». Ніяких доказів не було знайдено, і тоді раптом стали з'являтися кримінальні справи, багато з яких розвалювалися в перші ж дні судових розглядів. Одночасно «мрійники» почали двосторонні переговори з Росією на рівні посланників, стали хвалитися торговельними відносинами, які розвиваються. Ніякої користі від цих загравань з Кремлем не було, навпаки, російські прикордонники в окупованому Цхінвальському регіоні за два роки зайняли додатково близько 40 гектарів.

Перші призначення в українському уряді «мрійники» сприйняли насторожено, але особливих претензій не було. Звичайно, з Тбілісі мчали до Києва коментарі – мовляв, даремно ви так чините, але з часом заспокоювалися і навіть пропонували зробити державний візит прем'єр-міністра Гарібашвілі, який знову відкладається, а після заяви Іванішвілі навряд чи відбудеться. І в Тбілісі, а тепер і в Києві добре знають, що питаннями внутрішньої і зовнішньої політики Грузії займається російський олігарх Іванішвілі, а не його ставленик Гарібашвілі. Залишається тільки чекати реакції Києва.

Одночасно із заявою Іванішвілі в пресі з'явилося повідомлення про те, що американський конгресмен, президент Парламентської асамблеї НАТО Майкл Тернер і голова Комітету Європарламенту із зовнішніх зв'язків Ельмар Брок звернулися до керівництва Інтерполу «не задовольняти запит прокуратури Грузії з приводу оголошення в міжнародний розшук Михайла Саакашвілі». Автори звернення не стали приховувати свого ставлення до того, що прокуратура Грузії займається політичним переслідуванням. «Згідно з поширеною в ЗМІ інформацією про діяльність сьогоднішньої влади Грузії, а також з урахуванням звіту ОБСЄ про моніторинг судових процесів за грудень 2014 року, остерігаюся, що прохання про те, щоб Інтерпол вжив певних заходів щодо президента Саакашвілі, замість зміцнення принципів правосуддя можуть викликати відхилення від них», – сказано у зверненні.

Несподівано кардинальну і протилежну Іванішвілі позицію зайняв нинішній президент Грузії Гіоргі Маргвелашвілі. Він висловив повагу до рішення президента України: «Ми маємо усвідомити, що говоримо про дружню нам націю – Україну, яка переживає дуже важкі дні і яка є нашим союзником. Я поважаю вибір уряду України, президента України і зроблені ним кроки», – наголосив Маргвелашвілі. Втім, Маргвелашвілі зайвий раз підкреслив, що йому з керівництвом «Грузинської мрії» не по дорозі, хоча він і обирався більше року тому від цієї коаліції. Якщо переглянути новини останніх кількох місяців, то можна переконатися в тому, що коаліція розсипається просто на очах.

У Грузії традиційно дуже тепле ставлення до українців і до України. З перших днів Майдану в Грузії відбувалися акції підтримки, а з початком воєнних дій до української армії приєдналися кілька десятків грузинських військових, які мають великий досвід проведення операцій в Іраку, Афганістані та під час війни з Росією в 2008 році. Але головний внесок – участь грузинів в українських реформах. Кілька колишніх посадових осіб Грузії вже зайняли в уряді України високі пости. Колишній міністр охорони здоров'я Грузії Олександр Квіташвілі призначений міністром охорони здоров'я України. Колишній заступник міністра внутрішніх справ Грузії Ека (Катерина) Згуладзе зайняла ту ж посаду в Україні. Гія Гецадзе, який до середини 2005 року займав різні високі посади в уряді Саакашвілі, став заступником міністра юстиції України. Депутат від Національного руху Давид Сакварелідзе подав заявку на посаду керівника Антикорупційного бюро України.

Крім них в Україні перебувають як радники різного рівня ще кілька десятків людей. Історія з коментарями Іванішвілі, як і демарш МЗС Грузії відносно посла України, швидше за все, не матиме продовження. Навпаки, це викличе тільки ще більшу симпатію до українців і недовіру до «Грузинської мрії».

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Професор державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

XS
SM
MD
LG