Доступність посилання

ТОП новини

Олександр Геніс: Не києм, то палицею


Олександр Геніс
Олександр Геніс

Рубрика «Погляд»

З тих пір як тріумфи Сочинської олімпіади плавно перетекли в урочистості з приводу анексії Криму, всі, намагаючись знайти сенс в азартних пригодах путінського режиму, шукають для того, що відбувається, історичні аналогії.

Це свого роду захисна реакція. Адже через одну точку можна провести скільки завгодно прямих, а через дві тільки одну. Щоб заглянути в майбутнє, треба відступити в минуле й озирнутися в ньому. Тому в кожного поворотного моменту знаходиться двійник в історії. Для Криму, звичайно, підходить гітлерівський аншлюс Австрії. Мінськ тільки ледачий не порівнює з Мюнхеном 1938-го. І всі моляться, щоб війна в Донбасі не стала схожою на ту, що вибухнула в Польщі 1939-го.

До цього переліку вибухонебезпечних паралелей я б додав республіканську Іспанію, що відбивалася від заколотників Франко. (Як тут не згадати Свєтлова: «Я хату покинув, пішов воювати»). Тоді, як і зараз, ліберальний Захід, на час забувши важкі помилки і чималі гріхи законної іспанської влади, став на захист країни від заколотників, на боці яких билися закордонні фашисти. Якщо розвивати цю аналогію, то замість убитих в Гернике басків можна згадати жителів Маріуполя.

Навіть художній стиль двох суперників знаходить відповідності. Якщо республіканська Іспанія рвалася в Європу і тяжіла до модернізму, то франкісти оспівували чистоту іспанського духу, самоізоляцію та чесну бідність. Перемігши, вони звели ресторанні меню до трьох блюд, літературу до Дон-Кіхота, політику до диктатури. В одному з кращих мадридських музеїв, в тому, де висить «Герніка» Пікассо, є дві присвячених війні зали. У них цілий день крутять пропагандистські фільми. В одному кіно авангарду, що нагадує Ейзенштейна своїм експресивним монтажем. В іншому сентиментальні драми, де душі солдат перероджуються в благочестивих хрестоносців, що нагадують «комісарів у запорошених шоломах».

Втім, кожна аналогія добра лише до тієї межі, за яким вона перестає працювати. З тих пір, як фашизм став просто лайливим словом, ми забули, що колись він був ідеологією та сперечався на рівних з марксизмом. Не тільки Муссоліні й Гітлер, а й багато куди більш освічених європейців, на кшталт Мережковського та Хайдеггера, шукали виходу з криз свого часу в маячних, але спокусливих інтелектуальних конструкціях фашизму. Його небезпека полягала ще й у тому, що, будучи безперечно вірулентним, фашизм погрожував усім, хто з ним стикався.

Глибинна, соромітна, неозвучена причина кризи схована в образі на вільний світ, який ніяк не хотів визнавати російського президента ні своїм, ні справжнім, ні таким, як всі інші

З Путіним по-іншому: він самотній і не заразний. За всіма політичними й військовими ескападами останнього року стоять не ідеологічні доктрини і не геополітичні проблеми, а хворобливий психологічний симптом. Глибинна, соромітна, неозвучена причина кризи схована в образі на вільний світ, який ніяк не хотів визнавати російського президента ні своїм, ні справжнім, ні таким, як всі інші. Живучи на узбіччі й не знайшовши способу з нього піти легітимним способом, Путін змусив із собою рахуватися не києм, то палицею. Тому, по суті, його режим зараз переживає зоряний час. Росія, як у найстрашніші роки Холодної війни, потрапила в центр уваги, знову призначивши себе полюсом холоду й імперією зла.

Звичайно, сторонній спостерігач не здатний побачити здоровий глузд у тому, щоб розорити власну країну й оточити її кільцем ворогів. Але це тому, що з боку не відчувається пекуча гіркота національної образи: якщо нас не пускають в Європу, ми туди й самі не підемо.

Олександр Геніс, нью-йоркський письменник і публіцист, автор і ведучий програм Радио Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації на сайті Радио Свобода

XS
SM
MD
LG