Рубрика «Погляд»
Днями відбулося перше засідання «організаційного комітету фестивалю «Велікоє русскоє слово» під керівництвом його співголови, «спікера держради» Криму Володимира Константинова. Газета «держради» офіційно оголосила, що «з року в рік розширюється його географія, вдосконалюється програма, додаються нові формати та майданчики», і це незважаючи на те, що «коли Крим був у складі України, форум відбувався скоріше «всупереч», ніж «завдяки » настроям тогочасної київської влади: кошти доводилося збирати буквально по крихтах, та й чиновники високого рівня «Слово» не шанували», а тепер от «Усе кардинально змінилося з березня минулого року, і тепер, у складі Росії, фестиваль виходить на новий широкий шлях». На засіданні «оргкомітету» були розглянуті основні параметри цього заходу в 2015 році (він зазвичай проводиться від 6 червня, дня народження Пушкіна, до Дня Росії – 12 червня), от і подивимося, що становитиме собою фестиваль, який вийшов на «широкий шлях»?
Незважаючи на те, що матеріали фестивалю, як і кілька років до того, кримські ЗМІ публікують під традиційним заголовком «И мы сохраним тебя, русская речь, великое русское слово…», насправді всі роки проведення фестивалю спостерігається дивний парадокс. По-перше, предметом обговорення на всіх заходах є щозавгодно – політика, геополітика, економіка, геоекономіка, а мова та література – лише в останню чергу. По-друге, після найряснішої маси всіх слів і заходів про «розвиток і збереження» «слово» завершується зазвичай артилерійським салютом, не ухвалюється жодних реальних рішень щодо «розвитку та збереження», і про цю «велику та святу справу» забувають до наступного «Вєлікого русского слова». По-третє, аналіз звітів з проведення попередніх фестивалів свідчить, що на жодному з них не було зроблено будь-яких філологічних чи мовознавчих відкриттів, не сказано жодного принципово «нового слова» ані у галузі русистики, у галузі літератури, ані в галузі мовознавства, провідником якого у Криму відтепер виступає будівельник за фахом Володимир Константинов.
«Збірна солянка» славослів'я та марнославства
У принципі, коли такий фестиваль відбувався в українському Криму, то «розвиток, збереження та захист» російської мови мали хоч і притягнуте за вуха, та все ж обґрунтування – організатори робили вигляд, немовби йшлося про «збереження та захист» російської мови в країні з зовсім чужорідними мовами та культурою, де-небудь в африканській глушині чи на теренах Південної Америки. Тепер же, коли вони гадають, що Крим російський, то «збереження та захист» якось звучать усупереч Кремлеві та Російській академії наук – от ви там, у Москві, не можете, а ми тут стараємося!
По-друге, якщо йдеться про «збереження та захист», ну, а тим більше про «розвиток», то обрання за форму проведення саме фестивалю, а не наукової конференції, симпозіуму, «мозкового штурму», колоквіуму, читань, врешті, виглядає доволі дивно. Пофестивалили та роз'їхалися. Використали мільйони (у 2015 році на фестиваль виділено 9 млн. рублів. Тож фестиваль завжди є доволі «хлібною» подією!) – і до наступного фестивалю.
По-третє, доречно взагалі поставити питання: а чи є Крим тим місцем, де найбільш оптимально та результативно можна (і треба?) проводити «захист і збереження» російської мови, не кажучи вже про розвиток? Та й найпарадоксальніше – а чи ставлять його організатори перед собою таке завдання і чи уявляють вони всю і академічну, і історичну, і філологічну складність цього завдання?
Подивишся на те, що вони роблять, і переконуєшся – і близько не ставлять, і складнощів його собі не уявляють навіть найменшою мірою. Бо до оргкомітету зібрали людей, з мовою пов'язаних в останню чергу. Голова його – будівельник, члени – різноманітні чиновники, міністри різного профілю, і навіть представники єпархіального управління. Ну та нехай, нема в Криму академіків мовознавства, нехай будуть просто «знавці». І ось що вони казали на засіданні тижневої давнини: «Голова Держради підкреслив необхідність надати святові, яким, без сумніву, є фестиваль, побільше «російськості»: доцільно задіяти фольклорні колективи, широко презентувати якісну сувенірну продукцію. Було б непогано відкрити філії «Вєлікого русского слова» на місцях… Не можна, щоб фестиваль перетворився на офіціозний захід. У його концепції повинна бути постійно присутня «неформальна» складова. Непогано, коли депутати й чиновники вивчать вірші Олександра Пушкіна та прочитають їх учасникам урочистостей…». Приблизно так, як школярі. Це і є рівень «кримського мовознавства».
Глава оргкомітету фестивалю «спікер держради» Константинов наставляє організаторів аж ніяк не на «збереження та захист» і, боронь боже, не на розвиток мови, а на розважальний фестиваль
Як бачимо, голова оргкомітету настановляє організаторів аж ніяк не на «збереження й захист» і, Боже збав, не на розвиток мови, а на розважальний фестиваль. Та й сама програма фестивалів, як показує досвід попередніх років, – це така собі «збірна солянка» славослів'я та марнославства, де москвичі хвалять кримчан за «збереження й захист», а кримчани гордо підкреслюють, як і газета зараз, що «Крим – це Мекка російської культури». І Константинов не забуває про ще одну складову: «Треба враховувати: початок червня – ще й старт курортного сезону, – каже він, – тому гості, що приїдуть у цей час до Криму, мають запам'ятати «Слово» як яскраву подію культурного життя півострова. Повернувшись додому, вони з ностальгією промовлять: «На якому чудовому фестивалі ми побували!». Зрештою це стане найвищою оцінкою докладених організаторами зусиль і зіграє на імідж Криму як культурної Мекки Росії». І нікого не турбує ані «захист», ані «збереження», ані, тим більше, «розвиток», проте, тим не менше, перше, що сказали кримські сепаратисти, зустрічаючи російських окупантів, – «ми за 23 роки зберегли російську культуру, російську мову та російську ментальність». Зберегли від кого? Хто ж на них зазіхав? А якби не було в Криму Константинова, то нічого б і не збереглося? А почитаєш кримські газети – і стає зрозуміло, що є особлива кримська російська мова, далека від літературної.
Роль «російської мови» в анексії Криму
Лише в Криму чомусь вважають, що російська мова, яка і без того «велика та могутня», але в той же час така слабка й беззахисна, що вимагає захисту явних непрофесіоналів
У світових тенетах Інтернету всемогутній Google не знайшов нічого подібного до кримських фестивалів; ані велике англійське, ані велике німецьке, ані велике іспанське, ані португальське слово, ані багато інших мов світу не потребують щогодинного вихваляння. І лише в Криму чомусь вважають, що російська мова, і без того «велика та могутня», проте в той же час така слабка та безпорадна, що потребує захисту явних непрофесіоналів, логіку яких, за словами Мюллера, зрозуміти складно.
Повсюди царину мови, а тим більше її розвитку, віддано в розпорядження вчених, філологів, мовознавців, і лише в Росії мова та історія є складовими частинами політики. Не маючи інших претензій до України, кримські сепаратисти, проводячи політику повзучої русифікації, звинувачували Київ у «насильницькій українізації». Якщо Росія турбується про свою мову, то це патріотизм, а якщо Україна робить те ж – це вже фашизм. У регіоні, де на 99% усе було російським, цей метод використовувався як ширма для створення мережі агентів впливу. Тому роль «російської мови» як політичного чинника для насадження «побільше російськості» виявилася високою, і у здійсненні анексії вона зіграла одну з головних ролей.
Скрізь сфера мови, а тим більше її розвитку, віддана в розпорядження вчених, філологів, мовознавців, і тільки в Росії мова та історія є складовими частинами політики
Як не дивно, проте, говорячи про «збереження, захист і розвиток», кримські сепаратисти робили і роблять усе якраз навпаки – для стримування розвитку, для послаблення іміджу російської мови. Крім – регіон багатонаціональний і багатомовний. Розвиватися будь-яка мова тут може лише єдиним шляхом – взаємодії и взаємовпливу, взаємозбагачення з іншими мовами в умовах їхнього рівноправного становища. Та як ці процеси можуть відбуватися в царині російської мови, якщо тоді й зараз політики силоміць встановлюють режим домінування російської мови на збиток решті? Домінування всупереч уявленням влади – це найбільш слабкий і найбільш вразливий спосіб захисту, і при ньому про жодний розвиток не може бути й мови. Не дивно, що цей «розвиток» одразу ж після анексії обернувся закриттям українських та кримськотатарських шкіл.
Навіть більше, «виконуючи» відомий наказ Володимира Путіна «про реабілітацію депортованих народів», у Криму заговорили про «розвиток» (!) не лише кримськотатарської, а й німецької, грецької, болгарської та вірменської мов, до того ж, за рахунок бюджету. Такий «захід» увійшов до переліку заходів з його виконання. Звісно, хотілося ще й під цю марку з Москви якісь грошики видурити, однак ви лише вдумайтеся в цей маразм: за наявності великих і сильних Німеччини, Греції, Вірменії, Болгарії з їхніми національними академіями наук, розвивати їхні мови беруться в Криму, маючи при цьому кілька сотень їхніх носіїв, багато з яких давно забули не те що літературний, а й навіть побутовий рівень володіння рідними мовами. Минулого року вже 8-й такий фестиваль завершився гала-концертом на стадіоні та артилерійським святковим салютом 449 окремого салютного дивізіону Західного військового округу Росії. Вже видно, що 9-й цього року відбудеться з не меншим «успіхом».
Роль кримської «російської мови» в дискредитації Росії
Один такий фестиваль з точки зору міжнародного права, з точки зору прав людини – це найяскравіший факт дискредитації російської мови
Тому мовні заходи такого рівня, які проводить Крим, реально претендують виключно на розважальний статус, але в жодному разі не на науковий. Один такий фестиваль з точки зору міжнародного права, з точки зору прав людини – це найяскравіший факт дискредитації російської мови, яку намагаються нав'язати в якості старшої, головної мови міжнаціонального спілкування. Зрештою, це безглузда витрата великих грошей та приниження для країни. І це через великі російські лінощі – чом би москвичам не приїхати до Криму, як і тому ж Константінову, і не поговорити з вірменами – вірменською, з німцями – німецькою, а з болгарами – болгарською? Бо сили бракує, хай краще всі вони вивчають російську. Однак був же в історії приклад, коли в країнах східної Європи – Польщі, Чехословаччині, Болгарії, НДР, та й колишньої Югославії, нав'язували російську мову зі школи, і це призвело лише до того, що всі ці народи, навіть володіючи російською, відмовлялися нею розмовляти на знак протесту проти русифікації їхньої культури, і проти імперської політики Москви. Так мова один раз вже дискредитувала країну. Росія хоче повторити цей досвід?
Тож, якщо Крим є столицею російської культури, то що тоді Москва?
Особлива тема – чи є Крим Меккою російської культури? Що таке Мекка – столиця, квінтесенція культури, мови, віри, ідентичності. Тож, якщо Крим є столицею російської культури, то що тоді Москва? Її периферія? Що є в Криму таке російське, що перевершує Москву з її Кремлем, чи Санкт-Петербург з його імперською величчю, чи Тулу з її «тулками» й самоварами, чи Вологду-гду-гду? Царські палаци, які Волошин порівнював з вокзальними буфетами? Де Мекка, у чому сакральність? Ну, хай Володимир Путін не знає, що в Херсонесі охрестився князь не московський, а київський, але є ж у Росії нормальні історики, які це знають. І невже Росія настільки бідна на історичні місця, що найголовніше з них виявилося саме в Криму? Справді, важко зрозуміти логіку непрофесіоналів!
Валентин Гончар, кримський політолог, спеціально для Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
