Доступність посилання

ТОП новини

Сергій Громенко: Брехня як принцип


Сергій Громенко
Сергій Громенко

Сергій Громенко

Рубрика «Погляд»

У листопаді 1917 року партія більшовиків із маргінальної колись групи, ще за рік до цього не впевненої в перспективах революції, перетворилася на впливову силу. Спираючись на розгалужену мережу місцевих рад, користуючись популярністю в армії та, особливо, на флоті, ленінці заявили права на верховну владу в Росії. Але захопити Зимовий палац і проголосити соціалістичну революцію – цього було мало. Для успішної реалізації своїх планів більшовикам необхідно було заручитися підтримкою населення колишньої імперії, і вони, загалом-то, знайшли потрібний спосіб. Партія пообіцяла те, чого люди чекали від будь-якої влади.

Усім без винятку був обіцяний мир, селянам – земля, національним меншинам – «право на самовизначення аж до відокремлення». Через три місяці після «жовтневого» заколоту більшовики підпорядквали собі більшу частину власне російських земель і неабиякі шматки «окраїн». Національна інтелігенція та національні ж військові формування були надто нечисленними, щоб захистити свої території перед навалою більшовиків – і за повної байдужості захопленого переділом землі селянства. Радянська влада перемогла не тому, що була сильною, а тому, що її вороги були слабкі та роз'єднані.

Що сталося потім – добре відомо. Більшовики обдурили всіх, хоча і не одразу. Першою брехнею виявився мир – радянська влада воювала багато та охоче, як зі своїми громадянами, так і з чужими. Другою брехнею було національне самовизначення – загравання з національними науковими та творчими елітами в 20-і роки обернулося найжорстокішими репресіями проти «буржуазних націоналістів». Третьою брехнею, наймасштабнішою, стало вирішення «аграрного питання» – роздана селянам земля в 30-ті роки була забрана та усуспільнена в колгоспи, а незгодні з цим селяни піддані масовим репресіям і Голодомору. Прозріння ошуканих, зрозуміло, настало, але було пізно.

У 2014 році юридична і «духовна» наступниця Радянської Росії – Росія путінська – знову зіткнулася з тією ж проблемою, що і століття тому: як привернути любов населення в регіоні, який потрібно завоювати. І рецепт, очікувано, був використаний той самий – три великих брехні.

Найшвидше зруйнувалися обіцянки забезпечити всім народам і культурам «світле майбутнє». Швидко після анексії, 21 квітня Путін підписав Указ №268 з багатообіцяючою назвою: «Про заходи щодо реабілітації вірменського, болгарського, грецького, кримськотатарського та німецького народів і державну підтримку їх відродження та розвитку». Фігурують в тексті: «відновлення історичної справедливості», «національно-культурне та духовне відродження», «забезпечення захисту прав і законних інтересів» та інші солодкі обіцянки. Як справа в реальності, бачать усі.

Згідно з нещодавно розпочатою «Чорною книгою окупації Криму», більше 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а репресії проти Меджлісу та його лідерів вже стали притчею во язицех. Українська ідентичність в Криму якщо і не переслідується відкрито, то вже точно приречена на поступове згасання, яскравим індикатором чого може служити доля української гімназії в Сімферополі.

Замість «Заводи – робітникам, землю – селянам» окупанти проголосили: «Усім кримчанам – російські зарплати і пенсії» і «Ціни на газ і бензин – як у Росії»

Замість «Заводи – робітникам, землю – селянам» окупанти проголосили: «Усім кримчанам – російські зарплати і пенсії» і «Ціни на газ і бензин – як у Росії». За замовчуванням передбачалося, що Крим негайно заживе на рівні Москви або хоча б Петербурга, і ця сліпа віра схилила чимало нестійких умів до підтримки агресії Російської Федерації. Перші місяці після анексії були сповнені тріумфу бюджетників, яким в 3-5 разів підвищили зарплати, зберігши старі «українські» ціни. Глухого ремствування «самозайнятих», особливо в курортній сфері, вперто не чули. Зцілення від сліпоти, до речі, настало досить швидко: ще до закінчення т.зв. «перехідного періоду» ціни підскочили до очікуваного російського рівня, а от зарплати повернулися до вихідного українського. Санкції, знаєте, курс рубля впав, «Новоросія» кошти відтягує. Коротше, якщо ви не військовий пенсіонер, жити по-старому в Криму у вас не вийде.

Відсутність війни – єдине, в чому влада не збрехала (поки) або збрехала наполовину. Абсолютно «безкровним» захоплення півострова все-таки не було: троє вбитих і четверо поранених з обох сторін закликають до справедливості. Місце «Декрету про мир» посіла теза, що Росія врятувала Крим від «жахів» української революції, заборони на російську мову, «кривавої хунти», «потягів дружби» з «бендерівськими карателями», «правосеків» – одним словом, від Апокаліпсису та Армагедону в придачу.

Минув рік, але під впливом трешу про розіпнутих хлопчиків, снігурів та епілептоїдних пенсіонерок більшість кримчан, як і раніше, полегшено зітхають, дивлячись на російські танки, і примовляють: «Лише б не було війни». Утім, з іншого боку, Крим утримує сумнівне лідерство за кількістю «добровольців», які загинули на Донбасі, а світ навколо півострова змінюється так швидко, що прогнозувати мирне вирішення питання про його належність я б не наважився.

Замість висновків. Дезінформація противника під час війни існує стільки ж, скільки і рід людський. Брехати противнику – це важливо, це потрібно, це безумовна доблесть, але от чи працює цей принцип відносно своїх? Не думаю. Я не вірю, що в Кремлі по-справжньому хотіли Криму миру, добра і процвітання, а потім щось не заладилося. Ні, я переконаний, що кримчанам брехали з першого дня і продовжують брехати зараз. У 1917 році брехня саме своїм людям була зведена більшовиками в принцип політики, а в 2014 відбулося друге пришестя брехні. Більшовики нахабно брехали, що селяни з радістю вступають в колгоспи, путінці брешуть про 90% підтримки їх «референдуму». Радянський Союз раз за разом нападав на сусідів, не забуваючи публічно боротися за мир, і Російська Федерація чинить так само. Сто років тому Москва брехала про тяжке становище своїх громадян і при тому таврувала «загниваюче буржуазне суспільство», чи не так вона поводиться і зараз? Ну, роль марксизму зайняли духовні скріпи, а так все залишилося по-старому.

Загалом, вірити Росії – обманювати себе. Прибалти, молдавани, грузини та українці зрозуміли це ще вчора, сьогодні крах ілюзій настає у Заходу, але коли чекати прозріння жителів самої Російської Федерації – незрозуміло. Хотілося б сподіватися, що кримчани виплутаються з павутини брехні, що обплутала їх півострів, набагато раніше.

Сергій Громенко, кримський історик і політолог, спеціально для Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG