Рубрика «Погляд»
Сімферополь – «Рада міністрів» Криму перейшла до практики виїзних засідань. Для кращого вивчення регіонів і пошуку антикризових рішень у кожному з них окремо. Днями відбувся виїзд «міністрів» на північ Криму і засідання в Красноперекопському районі. «Члени уряду» оглянули район та обговорили, що з ним далі робити. Сьогодні в степовому і північному Криму живуть 500 тисяч кримчан. Через дефіцит води і сільськогосподарське, і промислове виробництво скоротилися в кілька разів. Ефективного антикризового рішення «міністри» так і не знайшли, обмежилися паліативними пропозиціями, але про людське око заявили-таки, що будуть перетворювати північ на якийсь район з особливою економікою.
Треба сказати, що регіональне планування аж ніяк не винахід нинішньої влади. Плани завжди розроблялися грандіозні. Піонерами були мер Москви Юрій Лужков і кримський спікер Анатолій Гриценко. Пам'ятається, після візиту столичного мера говорили про майбутній розквіт малої батьківщини Гриценка східного Криму – Керчі та Ленінського району. Лужков обіцяв виділити для цього шалені гроші, а Крим розробив програму модернізації регіону, будівництва там нових морських портів, аеропортів, доріг, мосту через протоку, освоєння лікувальних грязей озера Чокрак, розведення особливої породи овець, будівництва готелів, зокрема, нових «курортних островів» вздовж Арабатської стрілки. Справа, однак, обмежилася тим, що підприємство дружини Лужкова, нібито, отримало якісь земельні ділянки, хоча, був час, вона ж це і заперечувала. І справа далі за посилення розпродажу цілющої грязі озера Чокрак так і не пішла.
Севастополь у цей же час розробляв плани вільного міста «порто-франко» і мріяв про перетворення в центр науково-технічного розвитку та щось, схоже на Монако.
Південний берег Криму на чолі з Ялтою пережив захоплення кількома мріями – тут прогнозували то зимовий курорт, то світового класу гоночну трасу для «Формули-1», то курорт для багатих, то центр для світового круїзного туризму і яхтингу. То ось уже за окупаційної влади, планували ігрову зону, від якої тепер уже публічно і відмовилися.
«Донецькі» свого часу зайшли з іншого кінця і взялися за західний Крим. Колишній віце-прем'єр-міністр України Борис Колесников запевняв усіх, що на просторах навколо озера Донузлав він збудує «Кримську Анталію» – планувалися кілька ліній готелів, вся інфраструктура – банки, аеропорт, залізниця, центр казино, транспорт, зокрема мала і велика авіація, яхтинг, морський туризм, гоночна траса для мотоциклів і картингу, з якої і почали, і яку, до речі, практично збудували.
Чи треба говорити, що всі проекти на 99,99% залишилися у мріях. «Танцюристам» при цьому завжди щось заважало – то відсутність потрібного законодавства, то вже розпайована земля, то протести екологів, то відсутність інвесторів, то замовні вбивства мерів і голів селищних рад, або ще щось. Нічого путнього з цих проектів так і не вийшло. Але на відміну від інших регіонів, у жителів Північного Криму тепер уже немає навіть ілюзій щодо бурхливого розвитку, йдеться про стагнацію під парканами військових частин.
Танки, літаки і міни замість рису
У радянські часи захід Криму – це промисловий та аграрний регіон, економіка якого тулилася між величезною військово-морською базою протичовнової авіації на озері Донузлав, і авіаційною базою в Джанкої, а тому мирилася з особливим секретним режимом всіх прилеглих до них територій. Воєнно-стратегічне значення території стримувало її економічний розвиток. Тому тут досі немає залізниці, дефіцит автомобільних доріг, немає морського порту, за дуже сприятливих умов абсолютно не розвинений курорт. На розвиток його структури вплинули лише два будівництва – Північно-Кримського каналу й Армянсько-Красноперекопського промислового вузла, що складається фактично з двох заводів-гігантів.
В «українські часи» північ Криму – це економічно самостійний регіон, який давав щорічно багатий урожай рису, кукурудзи, соняшнику, овочів, інших зернових і технічних культур, багато продукції тваринництва і промисловості. Тут розташовані виробничі бази «Чорноморнафтогазу», підземне газосховище, які особливо інтенсивно використовують воду, а тому зараз практично зупинені. В Україні також кілька разів висувалися проекти реконструкції західного Криму, будівництва порту на Донузлаві, але і їм не судилося збутися.
Фахівці відзначають, що 2-3 роки простою і система рисових чеків буде зруйнована повністю, а для її відновлення буде потрібно не менше 1,5 мільйона доларів
Раніше Північно-Кримський канал подавав до Криму до 2 млрд кубів води щорічно, забезпечував зрошенням 400 тисяч гектарів посівів. ПКК після запуску в експлуатацію дав змогу вдвічі наростити випуск всієї продукції сільського господарства, дозволив розвивати нову для Криму галузь рисівництво. Для заповнення чеків використовувалися до 500 млн кубів води. Наприклад, у 2014 році під рис відводили 14 тисяч гектарів, але через анексію Криму та зупинку каналу річний план зі збору зерна рису в 85 тисяч тонн повністю зірваний, хоча в 2013 році було зібрано 86 тисяч тонн. Одна тільки галузь рисівництва давала щорічно 3 мільярди гривень виручки і роботу 120 підприємствам, які годували 20 тисяч сімей. Сьогодні все кримське рисівництво замінене краснодарським. На Кубані нараховується 120 тисяч гектарів рисових чеків. На 2015 рік у Держбюджеті Росії виділено додаткове фінансування на розвиток рисівництва на Кубані, де площі рисових чеків будуть збільшені. Кубанські «колеги» говорять про повне знищення кримських конкурентів. Фахівці відзначають, що 2-3 роки простою і система рисових чеків буде зруйнована повністю, а для її відновлення буде потрібно не менше 1,5 мільйона доларів.
У внутрішніх штучних водоймах Криму прісноводну рибу вирощували 25 підприємств, які виробляли більше 700 тонн риби, і давали роботу більше ніж тисячі кримчанам.
Що стосується сьогодення, то очевидний факт – повна мілітаризація регіону. У Донузлав повернута військово-морська база, в Джанкой – авіаційна. Вони оперативно пов'язані з військами, розміщеними в Саках і Євпаторії. Крім них з'явилися нові військові частини – ракетні, танкові, мотопіхотні, прикордонні, спеціального призначення, на півночі проведений новий «кордон», уздовж якого викопаний рів і проведене мінування, яке загрожує життю будь-кого, хто гуляє без діла. Тут не до рису, тим більше не до курорту і риби.
Судили-рядили
На «виїзному засіданні» міністри нічого путнього не придумали, вся перспектива регіону вже не в їхній владі. Сам міністр економрозвитку Микола Коряжкін виступив з пропозицією, яку чомусь назвали раціоналізаторською і новаторською. Він землі Красноперекопського району запропонував використовувати як пасовища, ніби тут кримські татари сторіччями не випасали мільйони овець. Виходить, Крим у результаті окупації повернувся на три-чотири століття назад. Микола Коряжкін навіть «науково обґрунтував» свою ідею: «Північний Крим найкращим чином підходить для розвитку вівчарства, яке може дати імпульс розвитку всього регіону. Красноперекопський район, Присивашшя оригінально і дуже компактно вписується в розвиток вівчарства. Якщо ми створимо єдину систему з відгодовування, виробництва та переробки м'яса і вовни, то створимо новий кластер, який допоможе ефективно розвивати ці райони».
Мінсільгосп Росії пішов, втім, ще далі. Як тут же повідомив міністр сільського господарства Росії Микола Федоров у програмі телеканалу «Росія-24», «наголос в аграрній галузі півострова буде зроблений на посухостійкі культури і крапельне зрошення». За його словами, з урахуванням всіх складнощів, що виникли в республіці, була ухвалена нова держпрограма розвитку сільського господарства: «За цією програмою ми змінюємо структуру сівозміни, виходимо на те, щоб більше було посухостійкої озимої пшениці, що захищає більше виробництво зернових від проблеми зрошення», – сказав Федоров.
За його словами, зрошення в умовах дефіциту води перейде на нові технології: «Є спеціальна програма ФЦП розвитку Криму, на пошуки нових артезіанських свердловин, водонакопичувачів. Ми маємо намір виділяти через програму меліорації сотні мільйонів рублів, з тим, щоб переходити на крапельне зрошення. Десятки тисяч гектарів на рік додатково під нові технології зрошення ми будемо підключати у Республіці Крим», – планує він. Але ми ж знаємо, що ніколи подібні плани в Криму не здійснювалися.
Не здійсняться й ці. По-перше, грошей у Москви немає, ФЦП вже кілька разів скорочувалася. Ось днями навіть фінансування Севастополя скоротили на 800 і на 900 мільйонів за різними програмами. Що стосується Криму, то Росія поступово відмовляється від вже, нібито, виділених грошей, як повідомив Мінфін, на нинішній рік з Інвестфонду замість запланованих 373 млрд рублів протягом року Крим отримає лише 100 млрд. По-друге, щодо «десятків тисяч гектарів на рік додатково» міністр явно загнув. Навіть для крапельного зрошення потрібна вода, а полив з артезіанських свердловин «золотою» водою, як стверджують екологи, за рік-два приведе до засолення ґрунтів. Тим часом між зрошенням, що було раніше, і тим, яке пропонується зараз, є істотна різниця, яку Росія намагається не помічати. Раніше поля в Криму зрошувалися додатковою, не кримської водою, вона не отримувалася в самому Криму, а зараз вони пропонують використовувати ті запаси, які раніше вважалися всього лише резервними. По-третє, десятки тисяч гектарів потребуватимуть сотень кілометрів труб різного діаметру, тисяч насосних станцій, мегават електроенергії. І по-четверте, кримські агрономи, здається, ще в 2010 році ухвалили принципове рішення: кримські умови, навіть за тодішнього зрошення, не для зернових культур, тому що врожаї, хоч і ранні, але середні, а витрати значно вищі за середні, тому зернові культури для Криму малоприбуткові та економічно малоефективні.
Економічно набагато ефективніші в Криму технічні культури, але без достатньої кількості води про них доведеться забути
Москва ж, як бачимо, цей досвід не вивчила і збирається площі зернових розширювати, собі на шкоду. Економічно набагато ефективніші в Криму технічні культури, але без достатньої кількості води про них доведеться забути.
Інша справа, звичайно, вівці. «Російська газета» радісно пише: «Рисові поля займуть пасовища, на яких почнуть нагулювати вагу цигайські вівці». За інформацією професора НДІ сільського господарства Миколи Демченка, в радянські часи поголів'я овець у Криму досягало 1,1 мільйона. Зараз на півострові в п'ять разів менше, близько 200 тисяч голів. За його розповідями, вівці настільки невибагливі тварини, що живуть навіть на острові Тузла, харчуючись бідною рослинністю і солоною водою. Зараз у Криму розведенням займаються 19 господарств у 11 районах, не рахуючи дрібних фермерів. Загалом на півострові для випасу можна використовувати 425 тисяч гектарів землі. На півночі навіть збереглися пристосовані для проживання овець кошари, є і фахівці-вівчарі.
Микола Коряжкін у мріях навіть підрахував вигоди від майбутньої галузі: «Все Присивашшя – дуже перспективний для розвитку вівчарства регіон. У Криму можна виробляти на рік близько 17-20 тисяч тонн високоякісної баранини і 2,2 тисячі тонн вовни – з розрахунку, що одна цигайська вівця м'ясо-вовнової породи дає до п'яти кілограмів вовни на рік, а тонкорунні породи – до семи-дев'яти кілограмів... Якщо досягти виробництва 2,2 тисячі тонн вовни на рік, реально налагодити і випуск виробів з вовни, шкіри та хутра». Все так, тільки кому як не «міністру» знати, що збільшити поголів'я овець до запланованих ним обсягів можна тільки за 4-5 років. І що реальні показники завжди нижчі, ніж планові, а тому цифри будуть набагато скромнішими. Більше того, в Криму взагалі немає бази для переробки вовни та шкур, тому раніше Крим використовував тільки м'ясо, а шерсть і шкури відсилали на переробку частково в Чернігів, частково в Туреччину. Щоб створити у себе таке виробництво, потрібні інвестиції, потрібне обладнання, потрібне масове навчання кадрів не менше, ніж з десяток спеціальностей, а навіть за сприятливих умов це потребуватиме не менше 5-6 років.
Тим більше, що все це поки тільки у мріях, навіть проекти такі тільки ще розробляються. Більше того, кримський АПК вже кілька років перед окупацією займався розвитком саме вівчарства, а ще раніше існував навіть окремий кримський вид цигайської вівці, який, за, деякими відомостями, вже не зберігся. Але це було давно, той досвід втрачений. Упродовж декількох років, починаючи з 2000 року, МінАПК намагався відродити цей елітний тип вівчарства. І тоді міністри проводили наради, конференції, виставки, всі ходили замріяні і натхнені, скрупульозно підраховували майбутні прибутки, але, на жаль! Нічого не вийшло, тому що легко все виглядає тільки на папері, але раніше умови були набагато кращі – і вода була, і фахівці, і досвід, і база, і не було ні війни, ні кордону, ні танків, ні ракет, ні мін. Тому поки північний Крим, що розвивається, – це такий же міф, як були свого часу східний, західний і південний, але в набагато гірших умовах.
Сергій Кононенко, кримський оглядач
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
