Доступність посилання

ТОП новини

Захоплення Джанкоя


Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

Віталій Джанкоєць

Усі події так званої «кримської весни» дуже близько торкнулися мого міста – Джанкоя. Це місто було одним з найперших, де з'явилися «зелені чоловічки».

Пам'ятаю, усе починалося так. «Ленінопад», що прокотився Україною, викликав у багатьох жителів мого міста обурення. Наприкінці лютого 2014 року всім містом і районом пройшла чутка, що до нас приїхали бандерівці із Західної України, зносити в селах пам'ятники Леніну і влаштовувати провокації. Ось з цього моменту історія почала набирати обертів. Як зараз пам'ятаю, 24 лютого 2014 року, в понеділок, місто облетіла новина, що в Крим через Чонгар прямує сорок автобусів з бандерівцями, щоб захопити центр Джанкоя і звалити пам'ятник Леніну на Центральній площі. Незважаючи на те, що був робочий день, керівники багатьох підприємств (зокрема і мого) запропонували працівникам-чоловікам зібратися на Центральній площі для захисту від провокаторів. Природно, таке рішення було ухвалене зверху й тому не мало жодних наслідків, ні для керівників підприємств, ні для працівників. Організували акцію добре, прямо за зразком Майдану: бочки з вогнем для зігріву, дерев'яні настили і шини. Депутати міської ради допомагали їжею і грошима. Місцеві жителі приходили хто підтримати, хто просто подивитися-пофотографуватися.

Пияцтво на цій «акції захисту» процвітало пишним цвітом, міліція постійно робила присутнім зауваження про те, щоб вони не пили на людях у громадських місцях. Але «охоронці Леніна», як їх прозвали, мабуть відчували заступництво начальства і не звертали уваги. Так минули три дні.

27 лютого 2014 року один депутат міської ради (зараз уже депутат Держради Криму) кинув клич, що бандерівці вже дісталися до Херсона, і що краще не тут стояти, а поїхати на Чонгар і взагалі їх не пустити до Криму. Негласно учасникам було обіцяно по двісті гривень за добу. Того ж дня з'явилися вони, «зелені чоловічки» – «визволителі» Криму, сімферопольським шосе величезною колоною автотехніки приїхали в Джанкой, частина поїхала в бік Армянська, а частина – на Чонгар, до наших «охоронців», які до цього часу стали себе називати «самообороною міста Джанкоя та Джанкойського району». Відтоді траса була заблокована.

Значна частина жителів міста і району були в ейфорії. Менша частина, як і я, замовкли і стали непомітними

З цього моменту почали ходити чутки про підготовку до референдуму, що незабаром і підтвердили телеканали з газетами. Потім вимкнули українські канали та увімкнули російські. Значна частина жителів міста і району були в ейфорії. Менша частина, як і я, замовкли і стали непомітними.

«Самооборона» все більше і більше набирала впливу, кількість її членів зростала, я б сказав, у геометричній прогресії. У нас в Джанкої дуже багато непрацюючих людей, особливо молоді, ось вони всі раптом стали «патріотами» і повалили рядами захищати Джанкой від міфічних бандерівців, які так і не приїхали на своїх сорока автобусах.

Природно, люди просто так би в «самооборону» не йшли, все вирішували гроші (там дуже мало було саме гідних, ідейних людей)

Природно, люди просто так би в «самооборону» не йшли, все вирішували гроші (там дуже мало було саме гідних, ідейних людей). І як кажуть – непогані гроші. Ви просто не уявляєте, що у нас почало творитися в місті на початку березня, люди, які не мали раніше грошей, які підробляли випадковими заробітками, усі колишні й теперішні алкоголіки та наркомани, раптом отримали таку собі владу. Міліція стала для них не указ. Вони що хотіли те й робили. П'яні їздили за кермом центральними вулицями міста з криками «За Росію!», у місцевих барах і кафе не було дня, щоб «самооборона» з ким-небудь не зав'язала бійку. Був навіть такий випадок (зі слів мого друга, який працював на той час в міліції): йдуть вони з нарядом пізно увечері й бачать, як під будівлею нашого райвиконкому, майже біля його центрального входу, стоять «самооборонівці» й справляють малу потребу. Природно наряд міліції зробив їм зауваження і хотів їх забрати за хуліганство, але ті сказали, що тільки спробуйте нас зачепити і вже будете розмовляти не з ними, а зі своїм начальством. Так у нас міліція стала на другий план. І про це окрема розмова.

Якщо раніше «зелені чоловічки» обходили наше місто стороною і стояли тільки в Армянську і на Чонгарі, то в одну березневу ніч вони з'явилися і у нас в місті. Навіщось вибили вікна на першому поверсі та захопили Джанкойське відділення Укртелекому (хоча їм опиратися ніхто й не думав), захопили міську раду і змінили український прапор на російський. ВІдтоді вони залишилися в місті на постійне перебування.

З появою «зелених чоловічків» міліція кардинально змінилася, якщо раніше вона хоч якось перешкоджала діяльності «самооборони», то тепер самоусунулася. Зі слів того мого друга, який спостерігав високодуховні дії «самооборони», особовому складу міліції була дана така вказівка: через те, що з Києва наказів немає, дотримуватися нейтралітету, не реагувати на провокації, в рамках закону сприяти «самообороні».

Тобто «Самооборона» взяла на себе активну роль у захисті правопорядку в місті (ну, ви розумієте, який насправді був цей правопорядок, беручи до уваги, хто перебував в «самообороні»). Ще пізніше, коли була призначена дата референдуму, міліції була дана вказівка сприяти «зеленим чоловічкам» в охороні важливих об'єктів міста. Так вони далі разом і чергували: два міліціонери і два «чоловічки» (принаймні, так було в міській раді та Укртелекомі). Після референдуму міліція майже поголовно відмовилася від українських паспортів і перейшла, за невеликим винятком, повним складом до Росії, зрадивши Україну.

У Джанкої відбулися дві проукраїнські акції, проте учасникам цих акцій стільки довелося перенести від проросійськи налаштованих людей

У Джанкої відбулися дві проукраїнські акції, проте учасникам цих акцій стільки довелося перенести від проросійськи налаштованих людей. Стільки отрути і ненависті складно собі уявити. Але всі активісти дали зрозуміти, що Джанкой ще побореться.

І ось настала «довгоочікувана» дата референдуму, передвиборна агітація була проведена колосальна, навіть держоргани приєдналися (наприклад, міністерства розсилали своїм підлеглим установам листівки про те, як класно жити в Росії і які там величезні зарплати).

Багато хто повірив, для них це було насправді свято. Мене просто нудило від цієї «всенародної любові» до Путіна і від того, як вона виражалася. Ви б бачили цей божевільний погляд у кожного, хто брав участь у цій вакханалії.

Я, пам'ятаю, не витримав, прийшов додому і повісив у себе на балконі прапор України

Я, пам'ятаю, не витримав, прийшов додому і вивісив у себе на балконі прапор України. Мати з батьком як побачили, так почали вимагати зняти його. Вони ж у мене заросійщені, у них свято, і я їм його псувати. Тоді я з батьками сильно посварився, хоча зараз все нормально, болючі теми тепер обходимо стороною. Мати змирилася, що прапор так і буде висіти у мене в кімнаті.

Але повернемося до референдуму. Референдум на нашій дільниці охороняла «самооборона», десь чоловік десять, міліції я там не побачив. Моя знайома працювала членом виборчої комісії, тому я знаю, який був результат і яка була явка на нашій дільниці (сказати не можу в силу певних причин). Я спочатку здивувався такій низькій явці, але потім зрозумів. Адже на моїй дільниці живе дуже багато кримських татар, вони цей референдум просто проігнорували.

З того часу так ми і живемо. Обіцяні зарплати люди так і не побачили. Хоча варто сказати, що в червні-листопаді 2014 року зарплати у бюджетників стали дуже пристойні. Але це просто пояснити: були українські зарплати і надбавки плюс російська доплата. Виходила пристойна сума. Та й ціни на ринках і магазинах ще не виросли. Було добре, людям подобалося.

Потім почало все стрімко погіршуватися. У січні-лютому 2015 року зарплати не було. Говорили, що грошей в бюджеті не вистачає на всіх. Але все ж наприкінці лютого люди отримали свою першу, російську, зарплату і дуже засмутилися. Розмір її зменшився вдвічі, а у кого ще більше, а ціни-то на місці не стояли. Бюджетники почали обурюватися. Всі читали новини про те, як бунтують вони в Севастополі. Але поки результатів ніяких немає. Все із зарплатами та цінами погано, хто б що не говорив.

Зараз Джанкой став дуже мілітаризованим містом, російські військові зустрічаються на кожному кроці

Зараз Джанкой став дуже мілітаризованим містом, російські військові зустрічаються на кожному кроці. Усі джанкойці переконалися і побачили знамените російське пияцтво, знаємо тепер не з чуток.

У всьому прийнято звинувачувати Україну, щоб не сталося. У всіх невдачах кримського уряду винна Україна і трохи – США. Люди досі не зрозуміли, що влада не змінилася, ті ж регіонали залишилися на місцях, ті ж колишні регіонали крали раніше, крадуть і зараз. Але ні, винні бандерівці, досі провокації влаштовують.

Пиляють бюджет дуже добре. Наприклад, відремонтували насосні станції, списавши на них купу грошей, прекрасно знаючи, що води в Північно-Кримському каналі не буде. Нещодавно запропонували аграріям кинути займатися сільським господарством і виноградарством, а почати розводити баранчиків і овець, навіщо у полях пропадати, якщо їх поливати нічим?

Красень-вокзал, відбудований Україною, тепер нікому не потрібний, поїзди в Джанкой перестали ходити.

Інвестиції, як казав Константинов минулого тижня, пливуть до нас рікою. Але щось не видно їх.

Усе ж люди стали думати, у багатьох настало прозріння. Ті, хто раніше був затятим «русистом», тепер пом'якшали і чують доводи опонента. Багато хто радіє, що змогли зберегти український паспорт. Ситуація змінюється. Однак вибір зроблений за кримчан, і Україні буде ой як важко повернути Крим назад. Як сказав один мій хороший друг: «Раніше ми були воротами Криму, а тепер стали дупою імперії».

Віталій Джанкоєць, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

XS
SM
MD
LG