Андрій Самброс: Яких «зірок» побачать у Криму?

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Конфлікт навколо Криму створив потужний вододіл у питанні політичної лояльності громадян України та Росії. Зрозуміло, що ця ментальна війна зачепила всі публічні сфери життя обох країн.

Як це часто буває, в авангарді політичних процесів виявилася масова культура. Музиканти і кіношники, письменники і скульптори, актори і навіть фотографи встали на різні боки барикад.

Хтось, незважаючи на значні іміджеві та фінансові втрати, відмовився працювати на російському ринку. Хтось вирішив піарити Кремль, пожертвувавши українською аудиторією. А хтось і зовсім став публічно ігнорувати геополітичні процеси, які відбуваються, дратуючи і Київ, і Москву.

Особистих історій взаємин відомих людей з кримським питанням предостатньо, щоб скласти класифікацію їх поведінкових стратегій. Всі вони так чи інакше вибудовуються навколо прагматичних мотивів виживання в суворій реальності.

Про українську патріотичну гомогенність, на жаль, не йдеться, бо для багатьох зірок російський ринок виявився більш прибутковим. Але артистів, чию професійну діяльність конфлікт між Росією та Україною не зачепив, просто немає.

А значить, Крим, сам того не усвідомлюючи, став певним культурним фільтром, який задає правила гри в сферах, абсолютно далеких від політики.

Осуд Кримом і кінець фестивальної епохи

Перш за все, варто сказати, що непереборних бар'єрів між Україною і Кримом не існує. Звичайно, перетинати кордон через дві дуже недружні митниці вкрай неприємно, а простоювати годинами в автомобільних пробках (і в спеку, і в холод) дуже некомфортно. Але дістатися на півострів на власному транспорті все-таки можна.

Це до того, що вітчизняних зірок, які в більшості своїй відмовляються приїжджати до Криму, стримують не адміністративні чинники, а боязнь громадського осуду з боку української аудиторії.

Якщо відкинути щирий патріотизм, головним чинником «декримізаціі» багатьох київських знаменитостей є прагнення вижити в надто розпеченій політичній обстановці, в якій необрежно вимовлена в ЗМІ фраза чи банальна дурість може стати причиною зриву концертів або навіть агресивного саботажу.

При цьому важливо відзначити, що принципову позицію з приводу автономії більшість зірок виробили вже в березні 2014 року, коли стало цілком очевидним, що півострів вирушає в довге геополітичне плавання.

Току ж стратегію поведінки взяли на озброєння і російські співаки. Якщо виступ у Криму загрожує відчутною втратою частки українських слухачів, навіть самі «внутрішньосистемні» виконавці популярної музики відмовляються давати сольні концерти в автономії.

Наприклад, Валерій Меладзе, Філіп Кіркоров, Микола Басков та Борис Моїсеєв так і не приїхали з сольниками на ЮБК в минулому році, пожертвувавши можливістю річного заробітку в Криму, який завжди приносив їм хороші грошові збори. І все заради того, щоб зайвий раз не дратувати українських слухачів.

А от інші виконавці типу Стаса Михайлова, Стаса П'єхи, Григорія Лепса і, що не може не засмучувати, групи «Наутілус Помпіліус» (у нинішньому складі – «Ю-Пітера» В'ячеслава Бутусова) навпаки – провели сезон, як у старі добрі часи. Мабуть, ці артисти зробили вибір на користь участі в системних політичних процесах, що продукуються Москвою.

Але це якраз ті, кому взагалі дуже важко вийти за межі російської аудиторії.

До слова, Крим позбувся і своєї фестивальної програми. Два великих щорічних фестивалі поїхали з півострова («КаZантип» з Попівки в грузинську Анаклию, а Koktebel Jazz з Коктебеля в Одесу та Київ), з десяток менш масштабних заходів були знищені політичним порядком (той же фестиваль «Сусідній Світ», на якому збиралися рок-групи пострадянського простору, просто закрився).

До того ж, не варто забувати, що у багатьох музичних колективів є спеціальні «кримські пісні» (завжди позначені самоіронією), необхідні для обробки літніх фестивалів, курортних майданчиків і корпоративів. Такі композиції присутні в репертуарі «Ляпіса Трубецького» («Євпаторія», «Був у Керчі»), групи «Валентин Стрикало» («Наше літо») та багатьох інших.

Всі вони втратили частину ринку, перестали забезпечувати творчу складову масових розважальних заходів, а півострів втратив можливість бачити своїх кумирів і бути центром повноцінного культурного відпочинку, що являє не тільки внутрішньоросійський музичний мейнстрім, а й популярну музику міжнародного масштабу (зрозуміло, що про артхаус не йдеться).

Дилеми місцевих

Цікаво, що кримські зірки також розійшлися в думках.

Наприклад, кримчанка Злата Огневич відмовилася стати обличчям республіканського туристичного сезону 2014 року через свою громадянську позицію, хоча мала можливість продовжити контракт вже з новою російською владою.

Інша відома кримська співачка Джамала і зовсім активно ратує в медіа за повернення півострова, стверджуючи, що рано чи пізно Karma Police спрацює, і автономія знову стане українською.

А ось спортсмен Олександр Усик, який живе в Сімферополі й постійно підкреслює, що для нього «Крим – це завжди Україна», в жовтні 2014 року взяв участь у відкритті республіканського боксерського турніру пам'яті Педро Саес Бенедикто спільно з представниками нової кримської влади (у присутності Сергія Аксьонова).

По суті, для Усика перспектива професійної реалізації на малій батьківщині виявилася дорожчою декларованих політичних принципів. Ту ж позицію зайняла і, напевно, найзнаменитіша мешканка Ялти Софія Ротару, яка через декілька неакуратних висловлювань потрапила під шквал різкої критики відразу двох країн.

В Україні обурилися її щільним концертним графіком в Росії і наступною її заявою: «Коли ж жителі Криму отримували російські паспорти, мені за законом не належало, адже я мала прописку в Києві. Але якщо Володимир Володимирович подарує мені російський паспорт, як Депардьє, я не відмовлюся».

У Росії організатори вступів зірки почали скасовувати її концерти (перші три – в Томську, Хабаровську і Кемерово) через те, що в День незалежності України Ротару зробила сімейне фото з жовто-блакитним прапором. Син співачки опублікував цей знімок в мережі з коментарем «Слава Україні», після чого в Інтернеті та ЗМІ почалася справжня травля вже від російської аудиторії.

З цього випливає, що позиція зірок щодо кримського питання залежить від їх місця проживання та цільової аудиторії. Чим більше у знаменитостей можливостей реалізовувати свій бренд на європейських ринках, тим менше компромісів вони допускають в політичній площині.

Власне кажучи, саме тому і Злата Огневич, яка представляла Україну на Євробаченні, і Джамала, яка є провідником європейських віянь у вітчизняній музиці, щодо Криму дотримуються жорсткої позиції. Такі ж артисти, як Софія Ротару, просто не можуть собі цього дозволити, тому змушені постійно шукати компроміс.

Правильна постановка питання

Чесно кажучи, дивно спостерігати за тим, як користувачі соціальних мереж критикують співаків, які заробляють на виступах в Росії, а живуть і творчо розвиваються в Україні.

Звичайно ж, багато з них цього заслуговують, адже поводяться так, ніби немає ніякої війни, а їх робота жодним чином не залежить від конфлікту, що впливає на життя сотень тисяч людей в обох країнах. Але тих, хто робить гроші на кількох національних ринках, набагато справедливіше було б судити за критерієм оподаткування.

Якщо артист платить податки в Україні, поповнюючи державний бюджет, і при цьому продовжує взаємодію зі своєю аудиторією в Росії (навіть у такий важкий час), тут дійсно немає проблеми. Інша справа – співпраця виконавців з російськими офіційними державними органами та ЗМІ, чия позиція часто суперечить українському законодавству і здоровому глузду.

У цьому випадку гроші набувають конкретного запаху, про що варто пам'ятати всім, хто не хоче викликати відторгнення у власного народу. Часи, коли поп-виконавці могли дозволити собі абсолютну політичну безграмотність, минули. Тепер політкоректність стала запорукою їх особистої безпеки та фінансового виживання.

І головним питанням цього умовного «політичного квитка» є фактичне приєднання Криму до Росії. За чи проти?

Андрій Самброс, кримський оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції