Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Сімферополь – Рік тому в цю фразу в своїй промові в Георгіївському залі Кремля Путін вклав весь свій пафос: Крим у 1954 році передали Україні, як мішок картоплі! Фразу не забули. Через рік її в Криму повторюють «герої кримської весни», і навіть «не герої весни», а просто ті, що стояли поруч з «героями», як наприклад, відомий псевдо-журналіст і псевдо-громадський діяч Григорій Іоффе. Тому сьогодні, щоб встановити істину, не зайве буде подивитися «фактам прямо в очі», як кажуть.
А факти річ уперта. Як тільки Путін, московські депутати, «історики» різних мастей, і просто «свідомі росіяни», типу «нічних вовків» кровожерного «хіруга-залдостанова» не фальсифікували історію 1954 року, але правда залишається правдою. Крим у 1954 році передавався Україні не спонтанно, а глибоко обдумано. І хоч ініціатором рішення був, природно, тодішній політичний лідер Микита Хрущов, який шукав оптимальне вирішення проблеми, успадкованої ним від Сталіна, але офіційне рішення ухвалене зовсім не ним. Тому «подарунок», навіть «сп'яну» – це просто п'яні міражі нинішніх шовіністів. Історія робилася тоді, і має робитися зараз зовсім інакше, і ті, хто цього не зрозумів, – ой, як багато їх зараз в путінській Росії! – незабаром пошкодує про свою помилку. Офіційні документи, які були підготовлені в 1954 році відповідно до тодішнього законодавства, були проголосовані одностайно всіма представницькими та виконавчими органами, які мають відношення до справи, – а інакше й бути не могло в період формування підвищеної персональної відповідальності в післясталінський період! – і були підписані за правилами того часу. Володимиру Путіну тоді було 2 роки, він цього дня не пам'ятає, звичайно, то хоч би книжки почитав.
Особливості Криму в 1954 році
У 1954 році Крим був позбавлений трьох чвертей своїх споконвічних жителів і населений росіянами, які не вміли жити в ньому. Півострів загинався від російської ліні. Тут капуста не росте і картопля не родить, навіщо ти нас сюди привіз? – кричали в очі Хрущову російські переселенці, уже готові їхати назад в Росію, – згадує його зять Олексій Аджубей, на той час головний редактор «Ізвєстій». А що хіба Хрущов винен? Хіба він виселив кримських татар? Хіба він виселив вірменів, греків, німців і болгар? А розсьорбуй тепер хто – Хрущов?
Хрущов був більше інших підготовлений до влади в той період, він був більш відповідальний і більш винахідливий, найменше уражений сталінізмом
Хрущов з-поміж післясталінських вождів став лідером не просто так. Це розуміють ті аналітики, хто уважно прочитав хрущовські виступи і книги Аджубея, все-таки талановитий був журналіст. Хрущова висунув на перший план сам час, тому, що Хрущов був більше за інших підготовлений до влади в той період, він був більш відповідальний і більш винахідливий, найменше уражений сталінізмом. Він розумів, що під час сталінщини Радянський Союз хоч і винайшов атомну бомбу, але винайшов її в «шарашці», а виготовив в ГУЛАГу. Явним було катастрофічне технологічне відставання СРСР від усього світу. Це зовсім не те, якби він винайшов бомбу у вільному КБ, а виготовив її на вільному заводі. І що бомбою ситий не будеш, конче потрібний «простий продукт», при якому країні не потрібно навіть золота, як писав Пушкін. Країна втомилася після війни і сталінщини, країна хоче жити нормальним життям, а не бомбою. Але саме цього «простого продукту» для життя людей хвалений СРСР виробити був не в змозі. Нехай не предметів розкоші – автомобілів, але простих предметів повсякденного життя – не було одягу, не було меблів, не було житла, не вистачало продуктів! Хрущов більше за інших відчував не тільки необхідність реформ, але більше за інших розумів, якими саме ці реформи мали бути.
Цей висновок підтверджує весь хід післяхрущовської історії СРСР. Коли довірливого Хрущова жовтневий пленум 1964 року зняв з усіх посад, звинувативши в тому, що країна пече хліб з кукурудзи, це було кроком назад, але в той же час і кроком вперед, оскільки вперше лідер країни просто був відправлений на пенсію, а не вбитий і не отруєний. Так от, після його повалення, жоден теоретик не писав в умовному способі – а що б було, якби після Сталіна лідером країни став не Хрущов, а хтось інший. Ніхто не написав, тому – що не було іншої альтернативи! І ніхто краще за Хрущова б в ті роки з керуванням країною не впорався б. Помилки і характер Хрущова – це інша справа. Головне в тому, що тільки Хрущов міг подолати ту економічну, політичну, духовну, соціальну і гуманітарну кризу, в яку потрапив СРСР в результаті правління померлого (отруєного?) «неперевершеного менеджера» таборів смерті Сталіна. Це треба розуміти сьогодні.
Ідея передачі Криму Україні в 1954 році була вирішенням проблеми відродження вбитого депортацією Криму, і вирішенням безлічі інших проблем країни, геніально знайденим Хрущовим! І якби це було не так – з нею б просто не погодилися не тільки тодішні лідери в Москві, але і в Україні, Хрущов на той час володів всього лише силою переконання, але не силою примусу рівних собі чиновників. Сама ідея була в корені ефективною та оптимальною і для Криму, і для країни середини 50-х років. Проти неї тоді ні в кого не виникло гідних аргументів. Тому її прийняли всі. А правове оформлення її, методика і технологія передачі вже були справою техніки, справою інших людей, і не мали сутнісного значення. Як би там не було, але після передачі Криму Україні «Кримська правда» в Сімферополі смугами друкувала хвалебні відгуки про мудре рішення партії і уряду, і ні в кого не було сумнівів у його правильності, і ніхто не порівнював Крим з «мішком картоплі». Немає потреби повторювати, що зробила Україна для Криму після передачі, це вже багато разів описано – і будівництво, і відродження відданого адміралом Октябрським Севастополя, і хімічний комплекс, і не просто відновлення, але розвиток промисловості на новому технологічному рівні, і вирішення житлової проблеми, і відродження освіти, і зовсім новий виток розвитку аграрного комплексу, заснований на можливостях зрошення через Північно-Кримський канал, що подвоїло виробництво аграрної продукції. Такого ривка, який зробив Крим після війни у складі України, не знав жоден регіон всього СРСР. Більше того, якби на той час така передача не здійснилася, і Крим залишився у складі Росії, то він не зміг би досягти таких темпів і такого рівня розвитку, які він мав на 1954-1964 роках у складі України.
Технологія передачі
Коли Крим передавали України, ніхто не відчував себе ображеним чи приниженим, бо рішення обговорювалось у пресі заздалегідь, всі про це знали заздалегідь, а не дізналися, прокинувшись вранці, що якісь бандити без розпізнавальних знаків захопили їх органи влади
Що стосується самої технології передачі в 1954 році, то на відміну від 2014 ніхто з кримчан не відчув дискомфорту – ніхто не змінював паспорти і громадянство, ніякі «війська спецоперацій» не захоплювали вночі, як злодії, розбивши скло в дверях, будівель облради та облвиконкому , ніхто не змінював гроші, ніхто не був змушений стояти в черзі, щоб оформити пенсію, страхове свідоцтво або якийсь там нікому не потрібний СНІЛС. Ніхто не відчував себе ображеним чи приниженим, бо рішення обговорювалось у пресі заздалегідь, всі про це знали заздалегідь, а не дізналися, прокинувшись вранці, що якісь бандити без розпізнавальних знаків захопили їх органи влади. Ніхто не відчував дискомфорту, не було «зрадників», ніхто не виїжджав з Криму, не було біженців, нікому у зв'язку з передачею не забороняли в'їзд до Криму, нікого не шмонали на кордоні, і ніхто по 40 годин на 40 градусній спеці не стояв у черзі на пором, щоб потрапити в Крим або виїхати з Криму. Навпаки – з'явилося багато робочих місць, люди їхали до Криму і працювати, і відпочивати. І ніхто не призначав нетямущих дівчаток прокурорами, і випускники військових училищ не ставали головами облвиконкомів, і загрузлі в кредитах виконроби не мали шансів очолити облраду.
Ніхто не блокував аеропорт, товарів в магазинах стало не менше, а більше, і вони були за тією ж ціною, ніхто після приєднання не збіднів в два рази, як зараз всі кримчани. Не було ніякої «націоналізації», і перші особи облради та облвиконкому, не як Аксьонов і Константинов, не збагатилися за рахунок зміни держави настільки, що готові відмовитися від зарплати хто наполовину, а хто і зовсім! І не було в 1954 році ніякого Теміргалієва, який би міг вкрасти три центнери золота в банку. «Кримська правда» на той момент раділа передачі Криму Україні і розповідала якісь нові прекрасні перспективи відкрилися для області, і нікому і в голову не приходило, що він «мішок картоплі». І ніхто не говорив про порушення міжнародного права, і порушеннях прав людини, і все світове співтовариство визнало цю передачу.
Так, з'явилася українська школа, поки що єдина на весь Крим, але хіба кримчани від цього стали дурнішими? Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина, виходить кримчани були людьми один раз, а після 1954 року, ті, які закінчили українську школу, стали людьми подвійно, так хіба це гірше? Я і зараз можу назвати людей, які, закінчивши українську школу, зробили запаморочливу кар'єру, яка, можливо, раніше була б їм не під силу. Це погано?
Саме рішення Хрущова зробило Росію і Україну сестрами, і «єдиною згуртованою нацією», як зараз говорить Путін, тоді як його аншлюс призвів до того, що вже твердо вирішено – ніколи ми не будемо братами!
І не було ніяких незаконних збройних формувань, типу «самооборони», за якою сьогодні великий шлейф вбивств, грабежів, розбоїв, тортур, незаконних викрадень людей, незаконних позбавлень волі. І ніхто не знімав брехливих фільмів про те, як мудрий вождь керував порушенням цілісності суверенної держави. На вулицях не стояли «Урали» з автоматниками, не їздили бронетранспортери і танки, ніхто не блокував військові частини, що не били і не грабували журналістів, і не обшукували прямо на вулиці. І ніхто не переслідував церкви, і не виганяли з Криму священиків, і ніхто не мінував Перекоп і Чонгар.
І як це не дивно, але саме це тоді й зробило Росію та Україну сестрами, і «єдиною згуртованою нацією», як зараз говорить Путін, тоді як як його аншлюс призвів до того, що вже твердо вирішено – ніколи ми не будемо братами!
Реалістична картинка лютого-березня 2014 року
Нещодавно Ілля Мільштейн порівняв анексію Криму з грабунком серед білого дня. Користуючись термінологією Путіна про «мішок картоплі», можемо зобразити, як це було в реальності в 2014-му, але ніяк не могло бути в 1954 році.
Жив-поживав якось один чоловік. Виростив він на городі картоплю, зібрав урожай в мішок і зібрався нести додому, та раптом занедужав. Стоїть і роздумує, як же йому впоратися з цією справою. І тут до нього підбігає здоровенний амбал з трибарвним прапором, б'є мужика, той падає, він хапає мішок картоплі і з ним тікає. Сусіди кричать: ти злодій, ти бандит, ти навіщо нашого сусіда образив! А він їм відповідає: а я чув голос картоплин з мішка, вони мені шепотіли – забери нас до себе. І взагалі – це сакральний мішок, мені картоплю їсти заповідав ще князь Володимир, коли хрестився в Херсонесі. Ось так ця історія з «мішком картоплі» виглядає з боку не тільки всіх сусідів, але і з боку Гаазького трибуналу.
Валентин Гончар, кримський політолог, спеціально для Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
