Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Логіку в діях російської влади Криму, якщо мова заходить про кримських татар, відстежити важко. Для кримського татарина-обивателя спроби зрозуміти – що ж, врешті-решт, російська влада від нього хоче – схожі на пошуки чорної кішки в темній кімнаті, в якій ніякої кішки насправді і немає.
За один рік загравання з добре організованою і політично мобілізованою етнічною групою, якою є кримські татари на півострові, змінилися політичним тиском, жорсткими репресіями верхівки цієї групи і систематичним залякуванням решти. Застосували весь арсенал: арешти, штрафи, обшуки, депортацію, викрадення і вбивства випадкових, на перший погляд, жертв. «Якщо вони хочуть, щоб ми полюбили Росію, навіщо вони це роблять?», – питання, яке найчастіше ставлять один одному кримські татари. Відповідь почасти в минулому.
Листи з минулого
Напередодні річниці приєднання Криму до Росії, фігуранти цього процесу один за одним дали публічні й вельми відверті зізнання про те, як саме і за чийого сприяння почалися й відбувалися події, названі згодом «кримською весною». Особливо пізнавально виглядала розповідь колишнього віце-прем'єра Криму і головного спікера річної давнини Рустама Теміргалієва.
У своєму інтерв'ю газеті «Ведомости» колишній кримський політик і великий шанувальник жовтого дорогоцінного металу в деталях змальовує ситуацію напередодні захоплення урядових будівель російськими силовиками. З його слів стає зрозуміло, що ні правляча на той момент Партія регіонів, ні одна з проросійських організацій півострова (які всі роки незалежності України щедро фінансувалися з Москви), не були готові не те щоб взяти у свої руки повноту влади і відповідальності за події в Криму, але й не мали навіть хоч якоїсь пристойної кількоісті реальних прихильників серед населення. Теміргалієв згадує, що учасникам мітингу 26 лютого 2014 року, яких зібрали для протистояння кримським татарам, йому і Сергію Аксьонову довелося заплатити з власної кишені, і що ця сума навіть для нього – медіамагната, віце-прем'єра і сина заможного бізнесмена – здалася кругленькою.
Рустам Ільмірович неодноразово повторює думку про те, що кримські татари – єдина сила, яка здогадувалася, що в лютому в Криму йшла вже зовсім інша гра і робилися абсолютно інші ставки, а тому поводилася обережно. За відсутності підтримки з Києва Партія регіонів могла втратити свої позиції в будь-який момент, проросійські організації виявилися слабкими й не мали підтримки серед населення, і тільки кримські татари на чолі зі своїм представницьким органом – Меджлісом – на той момент були найсильнішим політичним гравцем у Криму.
Торги за крісла і портфелі йшли серйозні: кримським татарам вже давали 20% квоту представництва у владі, місця в парламенті й крісло спікера для голови Меджлісу. Про те, що ставки в цій грі зростали постійно, каже ще одна замальовка зі сповіді Теміргалієва: «От коли вони (Меджліс – прим. ред.) 10 тисяч людей все ж зібрали безпосередньо перед сесією, прийшов Абдуллаєв (Азіз Абдуллаєв – віце-прем'єр Криму в уряді Анатолія Могильова – прим. ред.) підняв ставки: «Хлопці, 50% квота в новому уряді». Я сказав йому, що це неможливо, а він запропонував подивитися у вікно і сказав: «Ми зараз просто прийдемо і викинемо вас всіх звідси».
Стати милим насильно
Саме політична суб'єктність кримських татар, їхні амбіції впливати на політичні процеси на півострові, незалежність лідерів від російської еліти, мобілізованість та численність прихильників і донині залишаються нічним кошмаром для російської влади. Щоб зробити кримських татар лояльними, рік тому застосували «пряники» і загравання у вигляді постанови Верховної Ради Криму від 11 березня 2014-го року, в якій були обіцяні квоти в уряді та парламенті; Конституцією Криму кримськотатарській мові був визначений статус державної; релігійні свята мусульман стали загальними вихідними. До Криму поїхали переговорники з Казані та Кавказу. Але в травні, після гучної акції в Армянську, коли кілька тисяч кримських татар без погодження й дозволів влади поїхали на зустріч до свого лідера Мустафу Джемілєва, російська влада зробила однозначний висновок – місія «приручити кримських татар» провалена. Ось тоді проти кримських татар і була застосована вся міць карального апарату Росії, на якому гроші ніколи не економили. У Росії можуть або обдаровувати крихтами від панського пирога або карати, жорстоко карати. Іншого сценарію в запасі просто не було.
Спочатку все здавалося просто. Обезголовити Меджліс, позбавити господарського та фінансового підживлення, залякати активістів і паралельно створити підконтрольну структуру з точно таким же функціоналом. Але чи то радники Кремля погано знають матчастину, чи то спираються на тих самих людей, які двадцять років писали в Київ звіти про кримських татар як «ворогів української державності та сепаратистів». Меджліс – еволюційний етап національного руху кримських татар, становлення руху відбувалося в умовах радянського режиму і постійного переслідування його активістів. За сприятливих умов з часом структура Курултай-Меджліс могла бути вбудована в схему управління українською владою на півострові. Однак фактично ця система завжди була опонуючою Києву силою в Криму. Вважати Меджліс якоюсь громадською організацією, якій достатньо «відкрутити» одну голову і «прикрутити» іншу – ще одна помилка.
Російська влада поспішає «підім'яти» під себе Меджліс ще й тому, що питання Криму неодноразово підніматиметься на світовій арені, особливо після того, як на Донбасі стало тихіше. Можна скільки завгодно реготати над санкціями Заходу в обнімку з «Іскандерами», брязкати ядерною зброєю і робити вигляд, що міжнародні правила не для Росії писані. Але доти, поки всі кошти російської еліти, «нажиті нелегкою працею», перебувають на рахунках західних банків, поки діти еліти живуть і навчаються в країнах «загниваючого Заходу» і «проклятої» Америки, та й самі вони бачать свою старість зовсім не на городі в Смоленській губернії, зрозуміло, що весь цей воскреслий імперський дух не більше, ніж блеф для плебсу. Рано чи пізно Росії та її керівництву доведеться дотримуватися правил міжнародної поведінки і «стояти у кутку» за свою погану поведінку. І статися це може вже в найближчі рік-два.
До цього часу в них мають бути «ручні» кримські татари, які єдині (скільки б не кричали про греків, вірмен чи болгар, які стали раптом «корінними» в Криму) мають право на самовизначення в Криму як корінний народ.
Чому кримським татарам заздрять у Росії?
Виникає парадоксальна ситуація – Росії потрібна лояльність кримських татар. Але від ролі ката ніхто відмовлятися не збирається. Влада хоче від кримських татар «любові» винятково в своєму розумінні цього слова. Для них не існує розуміння співпраці з владою як діалогу, а тільки лише і винятково як гарантії безумовної підтримки в обмін на доступ до одного зі шматочків бюджетного пирога. Цей фокус багаторазово був випробуваний у всіх національно-територіальних утвореннях федерації. Що отримали там взамін на лояльність? Розглянемо буквально пару прикладів.
Міжнародний громадський діяч, член Ради тюркських лідерів, голова Карачаєво-Черкеського громадського фонду «Къарачай» Хасан Халкечев в інтерв'ю порталу «ПОЛІТКА09» поскаржився на те, що карачаївський народ, який повернувся з чотирнадцятирічної депортації в 1957 році і має форму державності в статусі національної республіки, є суб'єктотвірним етносом КЧР, більше того, домінуючим за чисельністю, значно поступається кримським татарам у розвитку.
«Кримськотатарський народ лише частково повернувся в 1989-90-х після 45-річної депортації. У складі України не мав своєї автономії, вважався просто «населенням» цієї країни. У кримських татар: 1. Видаються шість газет рідною та російською мовами. 2. Сім журналів міжнародного формату найвищої якості, як в плані поліграфії, так і за змістом. 3. Два книжкові видавництва. 4. Дитячий журнал рідною мовою. 5. У кримських татар є своя національна бібліотека. 6. Свій національний театр. 7. Цілодобове радіомовлення рідною мовою. 8. Цілодобовий телевізійний канал. 9. Дитячий телевізійний канал рідною мовою. 10. Кримськотатарська редакція з певними годинами мовлення на державному телебаченні. 11. Чотирнадцять добре оснащених шкіл із національним (кримськотатарським) статусом. 12. У Кримському інженерно-педагогічному університеті є кафедри кримськотатарської мови, літератури, турецької мови. 13. Є національні групи в дитячих садках.
У карачаївського народу є єдина газета «Къарачай» з періодичністю два рази на тиждень, головним редактором якої є людина, яка розпалює національну неприязнь, професійні та етичні якості якої викликають питання. Карачаївці – єдиний народ у Росії з чисельністю понад 200 тисяч осіб, що не мають свого журналу. У порівнянні з кримськими татарами, у карачаївського народу є лише жалюгідні хвилини на ТБ і радіо рідною мовою, своєї як у кримських татар будівлі театру в нас, немає. Відносно викладання рідною для карачаївців і ногайців мовою – є одна кафедра мови та літератури».
У Казані недавно була презентована збірка нарисів за результатами досліджень сучасної етномовної ситуації в Республіці Татарстан. Один з їхніх інтерв'юерів дослідження порівняв рівень телебачення в Казані й у Криму, причому не на користь першої. «Ми бачимо, наприклад, як навіть у кримських татар є своє телебачення, яке живе тільки за рахунок своїх продюсерів. Це незалежний «АТR», і вони працюють набагато крутіше, ніж «ТНВ» (головний телеканал Республіки Татарстан – прим. ред.). Я вважаю, що на «ТНВ» є хороші редактори, є хороші журналісти, але проблема «ТНВ» в тому, що вони не дотягують навіть до класичного телебачення, як приклад можна назвати канал «Росія». Але й не класичне телебачення, таке, як «Дождь», кримський «АТR» вони роблять на колінах, але дуже якісний контент інформаційний, дуже оперативно працюють. Можна сказати, що це сучасне телебачення».
Що можна робити?
Кримські татари відчувають себе заручниками великої геополітики – фактично вдруге за останні сто років їхнє існування і розвиток у Криму опиняється під загрозою знищення. Очевидно, що сил і ресурсів для вирішення цієї проблеми самостійно у кримських татар немає.
Логічно також очікувати, що в умовах і подальшого перетворення півострова на величезну військову базу Російської Федерації, тиск на потенційно протестне населення з метою його видавлювання за межі Криму продовжиться.
У поточній ситуації лідерам Меджлісу варто в терміновому порядку провести ротацію в своїх лавах і відрізати – хоча б формально – можливість використовувати тих окремих своїх представників, які вже отримали посади в структурі кримської влади і тепер говорять про претензії очолити Меджліс.
Ще однією важливою складовою є спільна з Україною робота на міжнародному рівні, головною метою якої мають стати гарантії від Росії безпеки та збереження кримських татар, а також створення на території Криму представництв міжнародних організацій з метою моніторингу дотримання цих гарантій.
Правда, якщо ви запитаєте сьогодні у кримського татарина в Криму, чи вірить він у те, що це відбудеться незабаром, він, у кращому випадку, мовчки стисне плечима.
Алсу Чауш, кримська журналістка
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
