Доступність посилання

ТОП новини

Ібрагім Софу: Кому потрібний Крим?


Малюнок Сергія Йолкіна

Ібрагім Софу

Ось уже другий рік пішов, як у моєї країни вкрали частину території. Багато чого змінилося відтоді в країні, а ще більше змінилася свідомість людей. Тепер у кожного своє, особливе горе, свої труднощі, свої проблеми. Немає людини, яку б не торкнулися труднощі, і, напевно, ми не до кінця усвідомили, які зміни відбулися у свідомості кожного. Свою специфічну особливість у зміні ментальності має кримський житель. З точки зору психології, рік масованого, постійного і системного впливу на свідомість населення – це дуже багато. Загальне відчуття за рік: ми нікому не потрібні! Здавалося б, і результат має бути цілком очікуваним. Для одних кримчани – зрадники, для інших – чужорідне тіло. Але не так просто виявилося закрити в пам'яті те, що живить і відтворює найкраще з минулого. Виявляється, ми все одно любимо Україну!

Потрібно відзначити, ситуація ускладнювалася тим, що, замість очікуваної допомоги своєму кинутому на свавілля окупантів народу, уряд займався тим, що успішно вирішував свої вузькоособисті завдання. Швидко й оперативно був ухвалений закон про зону вільної торгівлі з Кримом, суттю і метою якого є задоволення економічних інтересів вузького кола осіб, а просто кажучи – отримання надприбутку в умовах війни. Трохи пізніше був ухвалений взагалі мало зрозумілий з точки зору логіки порядок перетину адміністративного кордону громадським транспортом. Формально транспорт не ходить, а за фактом можна перетнути, більше того, можна швидко і з меншими клопотами зробити це. Питання лише в коштах, які ви готові при цьому витратити. А тисячі людей змушені терпіти малозрозумілі й часто принизливі процедури.

У народі давно ходять розмови, що такими діями український уряд підіграє окупантам, створюючи штучні перепони для спілкування громадян з материковою частиною країни. При цьому успішно перетнули кордон, напевно, вже не одна сотня тисяч завантажених фур з товарами, які навіть у мирний час Крим фізично не міг перетравити. Йде активна торгівля з агресором. Везеться все: від піску до провізії. А назад з Криму – вагонами залізницею були нещодавно помічені добрива з Ростова. У цьому є своя логіка. Логіка війни. Кому війна, а кому – мати рідна. Народ, він мудрий, і шило в мішку не сховаєш. З херсонського піску будуються оборонні укріплення в Криму, стоять на постачанні окупаційні війська, а ми в цей час закликаємо весь цивілізований світ до повної блокади агресора... Немає логіки тут.

Яценюк виступив зі своєю, напевно, найзначнішою за весь час промовою, тобто за Фрейдом – мовляв, повернуть Крим якщо не наші діти, то, можливо, онуки... Знаєте, шпигунів і агентів Кремля й за меншими злочинам виявляли

Пам'ятаю взимку, коли були разові вимикання світла, народ у Криму радів! Ось воно! Тримайтеся, злодії! Україна вирішила повернути Крим за допомогою таких простих і зрозумілих речей, як вимкнення світла і води. Але через день стало відомо, як уряд Яценюка уклав контракт на поставку електроенергії в «Кримський федеральний округ Російської Федерації»... Приблизно тоді ж Яценюк виступив зі своєю, напевно, найзначнішою за весь час промовою, тобто за Фрейдом – мовляв, повернуть Крим якщо не наші діти, то, можливо, онуки... Знаєте, шпигунів і агентів Кремля й за меншими злочинам виявляли.

Головний аргумент уряду Яценюка полягає в тому, що в Криму живуть наші громадяни, і ми маємо їм допомагати. Ну, хто ж буде сперечатися, що там дійсно наші громадяни? Ніхто. Тільки чомусь забувається одна маленька, але важлива деталь. Наші жителі живуть на захопленій ворогом території, відповідальність за яку взяла на себе окупаційна влада, і чим більше ми постачаємо туди товарів, тим вільніше вороги себе почувають, а Аксьонов звітує перед Путіним про вирішення нагальних проблем жителів півострова. Дивно навіть припустити, що в далекому 1941-му СРСР дозволив би постачати товари на захоплені території. Мало того, радянські війська під страхом розстрілу знищували все, що може бути використане ворогом проти СРСР. Мости, заводи, фабрики...

І ось вже рік як тривають суперечки, хто ж правий і що робити? От сьогодні натрапив на цікаве опитування. Воно, звичайно, не може розглядатися як соціологічне, але дуже яскраво показує ставлення жителів Криму до проблеми постачання товарів на окуповану територію.

Для голосування були запропоновані три варіанти відповіді:

1. Повністю перекрити все постачання в Крим або повна блокада постачання товарів.

За цю відповідь проголосували 68% (188 осіб).

2. Дозволити постачання тільки критично важливих для життя товарів в обмежених кількостях.

За цю відповідь проголосували 23% (63 особи).

3. Ніяких обмежень у торговельних операціях, залишити зону вільної торгівлі з Кримом, як є.

Цей варіант відповіді влаштував 9% (27 осіб).

Як бачимо, практично 91% від тих, хто проголосував, у тій чи іншій мірі готові на серйозні труднощі, які їх чекають у результаті блокади Криму. Це дуже серйозне попередження тим, хто ухвалює стратегічні рішення.

Так все ж таки, кому потрібний Крим?

Ібрагім Софу, активіст кримськотатарського національного руху

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG