Варвара Кримчанка
Я не є представником кримськотатарського народу, але будучи кримчанкою з більш ніж 50-річним життєвим стажем, хочу висловити свою підтримку єдиному кримськотатарському каналу – ATR.
Те, що він опинився під загрозою закриття, стало для мене гіркою новиною. Це те саме, як розлучитися з товаришем, з яким пов'язують багато моментів важкого життєвого періоду.
З цим телеканалом ми пережили горезвісну «кримську весну» 2014 року.
Коли один за одним почали вимикати українські телеканали, як, втім, і до цього, я не відривно стежила за подіями разом із кореспондентами АТR. Вони були моїми очима і вухами. Транслювали з різних місць Криму, робили прямі включення, навіть без коментарів. Я знала всіх кореспондентів в обличчя і на ім'я.
Репортаж із захопленого аеропорту, бійка біля Будинку профспілок на вул. Севастопольській, коли на наших АТRівців був скоєний напад і постраждав оператор. У мене мало не розірвалося серце, коли військові з українськими прапорами, без зброї і з гімном нашої країни йшли в свою захоплену частину в Бельбеку – власні кореспонденти АТR транслювали цей марш від самого селища.
Було моторошне передчуття війни, тривога зашкалювала, здавалося, її можна було помацати холодними від нервового напруження пальцями. Ще більше вбивало нерозуміння того, що відбувається, і відсутність об'єктивної інформації в інших ЗМІ. Тому спасибі команді АТR! За чесність, оперативність і небайдужість.
Прибігши додому, я насамперед включала АТR. Zaman, Zaman, швидше Zaman! Навіть якщо мовлення в цей момент йшло кримськотатарською мовою, пряма мова була російською або українською, і суть була зрозуміла. Тисячу разів себе вилаяла, що не вивчила мови, хоча мій кримськотатарський розмовник – 1998 року випуску, а дочка в початковій школі кілька років тому відвідувала факультатив з кримськотатарської мови.
Згодом з цікавістю стежила за ток-шоу «Гравітація» з Лілею Буджуровою. Дуже люблю програму «Дастархан». У сьогоднішній реальності ATR – це інформаційний, пізнавальний, необхідний ресурс.
Тому я, українка, хочу сказати: «Залиште мені мій кримськотатарський телеканал!!!» А що говорити про людей, для яких АТR є джерелом національної мови, спілкування, культури.
Для мене, що народилася в Криму в 60-і роки, розповідь бабусі – уродженки Гурзуфа про те, що у неї паспорт був двома мовами – кримськотатарською та російською, був якимось дивом дивним – кримські татари тоді ще не почали своє повернення на батьківщину. «Наші татари були рудобороді, носи з горбинкою і в багатьох світлі очі», – говорила моя бабуся. Напевно, так виглядали сусіди, чиї образи закарбувалися в її пам'яті. Бабусина молодша сестра довго листувалася з родиною «висланих», як тоді говорили, але після її смерті в 1988 році зв'язок обірвався.
Історія депортації цілого народу була страшною, але здавалася такою від нас далекою і такою, що нас не стосується.
На жаль, до бід інших ми ставимося з дивною легковажністю
На жаль, до бід інших ми ставимося з дивною легковажністю. Що таке – бути під загрозою відірватися від своєї малої та єдиної батьківщини я відчула тільки минулого року, коли стало питання: як жити далі? Виїхати на материк і бути зі своєю країною чи залишитися на рідному півострові, відчуваючи почуття відрази до подій.
Згадую ті роки, коли кримські татари почали повертатися до Криму. Так, була взаємна настороженість, недомовленість і недовіра, але минуло більше двадцяти років, і за цей український час ми навчилися жити разом, поруч. У шкільному класі, де навчаються наші діти, кількість підлітків кримськотатарських і російсько-українських приблизно рівна. Бізнес-партнери мого чоловіка – кримські татари, адже партнерів у бізнесі вибирають не за національною приналежністю, а винятково за надійністю і довірою. Мої родички заміжні за кримськотатарськими хлопцями, у них ростуть гарненькі і, до речі, – дуже слухняні дітлахи.
Дуже хочу, щоб кримським татарам, які знову потрапили під історичний прес, залишили можливість дивитися телеканал рідною мовою, читати пресу, зберігати свою культуру.
Варвара Кримчанка, російськомовна, україномисляча, кримськотатарсько-солідарна кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
