Головною проблемою для окупаційної влади в Криму з каналом ATR було те, що там працюють люди. У першу чергу люди, а вже потім журналісти. Мені складно говорити про роль каналу в кримськотатарській культурі, натомість у моїй активістській та правозахисній роботі я запам'ятала такий момент.
Я була на ефірі, напевно, «Гравітації», я точно не пам'ятаю. Увечері. Після його закінчення ще про щось говорили з Лілею Буджуровою. З'явилася інформація, що герої одного з сюжетів ATR опинилися в лікарні. Там історія складна, про машину, міліцію та корупцію. Але, важлива фабула, що людині зустріч призначив слідчий, який з ним уже говорив у міліції, на Пневматиці ввечері, там на нього напали, побили.
Ліля після ефіру сиділа в кабінеті, здається, палила... Ми чекали машину.
Ми поїхали ввечері разом з журналісткою каналу і водієм в лікарню Семашка, щоб дізнатися про стан здоров'я і про те, чи потрібна допомога
Ми поїхали ввечері разом з журналісткою каналу і водієм в лікарню Семашка, щоб дізнатися про стан здоров'я і про те, чи потрібна допомога. Журналістка дуже хвилювалася, що її сюжет міг нашкодити. Ми не знімали сюжет, ми намагалися допомогти людям.
Таким мені запам'ятався канал ATR.
Не знаю, скільки за цей рік з гаком окупації співробітникам каналу довелося пережити бесід з ФСБ, погроз та можливості переслідувань, не знаю, скільки ще доведеться. Але, здається, найважливіше, що зуміли зробити співробітники – це залишитися людьми.
Олександра Дворецька, кримська правозахисниця
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
