Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Нинішня ситуація з каналом ATR і його родинним інформаційним холдингом (дитячим телеканалом «Лале», радіостанціями «Лідер» і «Мейдан-ФМ») є фінішною рисою процесу згортання вільних республіканських ЗМІ.
Очевидно, що масове мовлення в Криму можливе тільки для тих організацій, які не просто лояльно ставляться до російської влади, а й виконують певні ідеологічні вимоги у роботі з місцевим населенням.
Ті ж ЗМІ, які не хочуть перетворюватися на КПРСівську «Правду», приречені залишитися за бортом корабля, який загубився в геополітичному тумані на шляху в «рідну гавань»
Ті ж ЗМІ, які не хочуть перетворюватися на КПРСівську «Правду», а залишають собі місце для відіграшу, творчості та просування власних смислів, приречені залишитися за бортом корабля, який загубився в геополітичному тумані на шляху в «рідну гавань». Саме тому трагічна ситуація навколо ATR, на жаль, цілком закономірна.
Нагадаємо, що все почалося в минулому році – з фізичної атаки на Чорноморську телерадіокомпанію, яка в підсумку була змушена перебратися до Києва. Та ж доля спіткала і деякі електронні видання (BlackSeaNews теж перебралися до Києва, «Події Криму» – до Львова), але більшості тих, хто хотів продовжити роботу на півострові, просто відмовили у видачі нової ліцензії.
QHA (Кримському агентству новин), кримськотатарській газеті «Авдет» і низці інших республіканських мас-медіа не вдалося перереєструватися, а значить, в майбутньому кримчани будуть обмежені в доступі до використовуваних інформаційних джерел (наприклад, друковані видання розглядають можливість переформатування в мережеві ресурси, що загрожує очевидними втратами частини аудиторії).
Інформаційні двері Криму ось-ось наглухо закриються. І перед усіма, хто зацікавлений у їх відкритості, стоять жорсткі виклики, що вимагають негайної відповіді. Щоб продовжити роботу на півострові, ЗМІ необхідна нова стратегія виживання.
І, здається, вектор змін вже заданий. Стримана критика дій місцевої влади і федеральних ініціатив російського уряду, негласна позиція відносно до «кримської весни», яка не суперечить нинішньому законодавству РФ (фактичне мовчання і відсилання «до нових реалій») – так телеканал ATR спробував пристосуватися до ворожого середовища проживання. Та, швидше за все, ці старання все одно підуть прахом: ATR закриють чи змусять або взагалі відмовитися від політики, або виробляти зовсім вже прісний продукт (на що, впевнений, команда телеканалу не піде).
Але саме приклад «Першого кримськотатарського» надалі будуть наслідувати всі, хто хоче вберегти півострів від повної інформаційної блокади.
Соломинки для потопельників
Очевидно, що кількість фахівців, які можуть і прагнуть працювати репортерами незалежних кримських ЗМІ або кореспондентами незалежних ЗМІ в Криму (за ступенем ризику це одне і те ж), поступово зменшується. Постійні переслідування журналістів, випадки фізичних нападів змушують багатьох замислитися про зміну професії або переїзд на материк.
Журналісти в Криму змушені шукати такі формати діяльності, які дозволять залишатися в зоні хоча б умовної безпеки, але при цьому доносити необхідну інформацію, продовжуючи працювати в «полі»
Решта змушені шукати такі формати діяльності, які дозволять залишатися в зоні хоча б умовної безпеки, але при цьому доносити необхідну інформацію, продовжуючи працювати в «полі». Цей шлях компромісів із самим собою, державою і власною аудиторією зводиться до того, що замість «гарячої війни» незалежні кримські журналісти, оглядачі та інші акули пера мають йти в площину «інтелектуальної боротьби», використовуючи аргументи з арсеналу своїх опонентів.
Якщо для роботи в Криму необхідно отримати російський паспорт, створити російське ЗМІ і виконувати вимоги чинного російського законодавства, то нехай так і буде: це дасть більше можливостей для діалогу з аудиторією, ніж розмови про те, що правильно і неправильно робити на півострові з підвішеним геополітичним статусом.
Інакше й Україна, і Росія втратять незалежні джерела інформації, розташовані безпосередньо в Криму. І тоді залишиться тільки коментувати заяви чиновників або зовсім вже відірвані від місця проекти та пропозиції федерального уряду.
Якщо Крим накриє вуаллю невідомості, про роботу з аудиторією півострова можна буде забути: 2 мільйони людей остаточно випадуть з дійсності і опиняться в паралельній інформаційній реальності, де НАТО пристрасно жадає оточити своїми військовими базами кожен міський сортир.
Тим часом в конституції Республіки Крим, ухваленій 11 квітня 2014 року для імплементації правового поля півострова до Російської Федерації, є дві важливі статті, які можуть і мають взяти «на озброєння» всі працівники «інформаційного фронту», які працюють безпосередньо в кримських «полях».
Стаття 9 (пункт №3) свідчить, що жодна ідеологія не може бути обов'язковою або державною. А стаття 10 не тільки визначає три (!) державні мови республіки, але й встановлює принцип різноманіття культур та забезпечення їх рівноправного розвитку.
Ґрунтуючись на цих законодавчих нормах, ухвалених російською владою півострова, можна нескінченно робити спроби створення кримськотатарських та українських ЗМІ (для розвитку рівноправних місцевих культур).
Якщо не вийде отримати ліцензію на мовлення, потрібно організовувати мережеві проекти і збирати власну інтернет-аудиторію. Головне – не втратити тих, хто не боїться говорити правду, і тих, хто не боїться дивитися цій правді в обличчя.
Все інше – справа техніки.
Справа техніки, або Як залишити двері відкритими
Необхідно зробити все, щоб перевести аудиторію в мережу. Найкраще – створити безліч нішевих інтернет-проектів, які зможуть прив'язати до себе місцевих жителів
Через те, що класичні ЗМІ навіть за російськими законами – річ ненадійна, необхідно зробити все, щоб перевести аудиторію в мережу. Найкраще – створити безліч нішевих інтернет-проектів, які зможуть прив'язати до себе місцевих жителів. Нехай через соціальні мережі, нехай не тільки через новинні та аналітичні, а й через розважальні формати. Головне – вони мають створюватися кримчанами для кримчан.
Старша вікова група в плані інформаційної роботи практично безнадійна. Довгі роки, проведені під «Кримською правдою», своєрідно позначилися на людській психіці, необоротно перетворивши її в радянські консерви. Тому основну ставку необхідно робити на молодь – яка менше читає, але є більш відкритою й «інтернетизованою» частиною суспільства.
Формати мають бути відповідним. Потрібно максимум візуального контенту: сюжетів, фільмів, мультиплікації, відеоблогів і т.п.
Загалом, не потрібно нічого надприродного. Є тисячі способів організувати відповідну інформаційну мережу на місцях з виходом її на загальносвітову. Потрібний лише принциповий інтерес.
Андрій Самброс, кримський оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
