Кореспондент білоруської редакції Радіо Свобода відвідав прикордонне російське село Железняк в Смоленській області. Його жителі розповіли, що знають про життя в Білорусі та Україні, поділилися думками про Лукашенка, білорусів, Крим і Донбас. Розповіли і про своє життя в Росії.
По обидві сторони ґрунтової, розбитої, тільки подекуди асфальтованої дороги – випалені і зарослі травою та молодим березняком поля. Багато сміття, викинутого на узбіччя. Тридцять кілометрів від Мстислава. Село Железняк. Асфальтоване шосе до селища закінчується, варто трохи від'їхати від відомого в Білорусі Пустинківського монастиря. На російському боці зустрічає мобільний пост прикордонної служби. Перевірка документів. Тривожне очікування дозволу. «Проїздіть», – неквапливо каже прикордонник.
«Погано ми живемо», – відповідає на питання про життя перший зустрічний житель села Железняк.
«Тут немає нічого хорошого. Колгосп розпадається. Залишилося п'ятдесят голів корів, телят кілька штук. Молодь вся виїхала до міста. Одні старі залишилися. Пенсіонерам добре – їм пенсію платять. У вас краще. У вас же колгоспи, напевно, не розпадаються?», – нарікає на життя чоловік.
У наступному доглянутому цегляному будинку господарі запрошують на чай. Від частування відмовляємося. Ділимося враженнями від тридцятикілометрової дороги до села. Говоримо, що побачене можна порівняти хіба що з пейзажами в чорнобильській зоні.
«У нас сіл уже, мабуть, і немає. Залишилися одиниці – подекуди найбільші», – реагує на думку журналіста господиня.
«Живеться тут нічого собі, – продовжує жінка. – Пенсії в основному понад десять тисяч рублів». Господар додає: «Пенсії кращі, ніж в Білорусі». На репліку жінка глянула на нього з посмішкою і поблажливо.
«А про вашого «бацьку» кажуть, що у вас все нормально. Нашого також в бруд обличчям не кидають. У нас теж нормальний президент», – після невеликої паузи додала жінка.
Рік тому жителі Смоленської області подейкували, що не проти були б приєднатися до Білорусі. А що тепер, питаю у господарів: «Були такі розмови. Наші селяни особливо не проти колгоспів були б. Вони мало працюють і мало отримують. Однак відновити те, що зруйноване і розбите, практично зараз неможливо», – зазначає господиня.
За її словами, місцевий колгосп збирається цього року засіяти 90 гектарів своїх полів. Торік засівали – 30. У часи, коли господарство процвітало, засівалось понад 1200 гектарів.
Розмова про рівень життя в Білорусі та Росії викликала суперечку між подружжям.
«Якщо подивитися на ваші поля і наші, так це, як небо і земля. Якби наші поля оброблялися так само, як і ваші, то і ми б цвіли», – висловила думку господиня.
Господар відреагував: «А живете ви бідно».
Господарка не утрималася: «Ага, живуть бідно! У мене брат живе там, і в тебе брат в Горках. І що, вони живуть гірше, ніж ми? Та вони живуть у двадцять разів краще. У них хороші машини – іномарки. А ти не можеш на своїх «Жигулях» проїхати».
Чоловік, хоч і не погодився, але сперечатися не став.
Про події в Україні у господарів думки збігалися.
Це добре, що ми Крим приєднали. Це дуже добре. Крим – він же безумовно наш
«Це добре, що ми Крим приєднали. Це дуже добре», – висловився господар. Господиня додала: «Крим – він же безумовно наш».
«Але зараз такі санкції проти нас... Але Крим ніхто не віддасть, адже він від початку був російський», – перебиваючи одне одного, пояснюють господарі.
Питаю про девальвацію: сильно вдарила?
«Ми ніколи не жили заможно, якщо тільки в той час, як процвітав колгосп. А тепер як ми звикли, так і живемо».
Наступна співрозмовниця зустрічає гостей з Білорусі на порозі свого будинку. Балакуча жінка на життя не скаржиться. Пенсія у неї 16 тисяч рублів. У місцевому колгоспі пропрацювала понад сорок років.
«Не скажеш, що дуже вже добре живеться, але жити можна. Якщо в сім'ї не п'яниці, роботяги, то жити можна», – коротко характеризує місцеве життя жінка і дякує за допомогу білорусам: «Про білорусів нічого поганого не говорять. Забезпечують, спасибі їм, і зерном нас. Привозять нам, продають. Уже два рази поросят возили. Видно, що вкрадуть, то і везуть. Нелегально».
Лише б не було війни, кажуть. Звинувачують Америку, яка допомагає зброєю. А Росія – скільки відправила туди гуманітарки
Співрозмовниця не приховує, що тутешні бояться війни: «Переживають люди за це. Лише б не було війни, кажуть. Звинувачують Америку, яка допомагає зброєю. А Росія – скільки відправила туди гуманітарки. А від Америки, окрім зброї, немає більше допомоги», – висловлюється жінка про війну в Україні.
На прощання співрозмовниця вказала рукою на недалекий колгоспний тваринницький комплекс. Серед безлічі будівель, повідомила вона, працює тільки один корівник. Решта ж руйнуються, адже нікому не потрібні.
У селі чимало будинків виглядають так само, як і тваринний комплекс – нежитлові, зруйновані. Чимало й добротних котеджів. Майже у кожного – величезні купи дрів. Вулиці часто брудні. Багато кинутої сільськогосподарської техніки. Школа не працює.
Всі ж знають, як Росія живе. Ми не живемо – ми виживаємо
«Всі ж знають, як Росія живе. Ми не живемо – ми виживаємо», – висловлюються ще дві мешканки Железняка.
«До Білорусі у нас претензій немає, – підкреслюють вони. – Головне, щоб туди було вільно їхати. Ось там і митниця стоїть. Страховку треба купувати. Молоді у нас немає ніякої. Всі в Смоленську, або виїхали туди, куди можна. Де у нас тут молодь буде працювати? У Смоленську дуже багато і ваших працює. І до Москви їздять зовсім молоді ваші хлопчики».
«Порядок у вас – не те що у нас. От ви ходите, то відразу бачите, як у нас. Я в Білорусі часто буваю, тому знаю», – продовжує розмову ще один житель Железняка, який вийшов з двору немов навмисне, щоб поговорити з білорусами.
Співрозмовник зазначає, що в Білорусі дешевші і смачніші продукти, а ще горілка недорога. Про Олександра Лукашенка каже, що він справжній мужик – але схаменувся і одразу ж виправився, що це, як хто обирає: «Він строгий, тримає дисципліну. Це найголовніше. Не те, що у нас. І, мабуть, справедливий. Скільки у вас мерів взяли. Посадили. Він навіть водив на екскурсії – камери показував, скільки вільних».
– А про Крим що говорять тутешні?
– Крим наш. Я сам кримський. Хрущов його віддав.
– А про ситуацію на Донбасі?
Україна має бути єдиною. Якби в Росії чи Білорусі щось забрали, що було б? Війна була б
– Україна має бути єдиною. Якби в Росії чи Білорусі щось забрали, що було б? Війна була б. Те ж саме і в Україні. Але хай би билися між собою війська – навіщо чіпати мирне населення? Це несправедливо.
Пройшовши ще раз вулицями досить великого села, повертаємося до Білорусі. На околиці селища зупиняємося коло радянського монумента загиблим під час Великої Вітчизняної. Монумент доглянутий, пофарбований в білий колір. Його вигляд дуже контрастує з пейзажем на тлі зубожілого, але ще живого російського села, яке за тридцять кілометрів від білоруського Мстислава.
Оригінал публікації – на сайті Радыё Свабода
