Доступність посилання

ТОП новини

Кримська цивілізаційна війна


Лариса Волошина

Події на Кримському само-острові змушують замислитися з приводу того конфлікту, який розгортається на наших очах. І тут варто розібратися в тому, хто ж є сторонами цього конфлікту, в чому полягає його мета? Чому нападок зазнають саме кримські татари? Відповідь на це питання не така проста, як здається.

Журналіст Осман Пашаєв відразу після закриття кримськотатарського телеканалу ATR написав: «Здавалося б, яка загроза від 300 тисяч беззбройних кримських татар, які дивляться майже деполітизований свій телеканал?.. Адже для повного затишшя в Криму потрібно було заспокоїти тільки кримських татар, а для цього залишити в спокої мечеті, ринки і ATR; і вже років через 15-20 більша частина кримців звикли б до російських реалій, зросло б покоління, яке не пам'ятає українських свобод і була б у Криму ще одна Адигея або Удмуртія. Але, ні. Хтось у Москві вирішив, що кримські татари зобов'язані ненавидіти Росію».

Навіщо російська сторона, що зіштовхнулася з неможливістю легітимізувати в очах світу захоплення «споконвічно російської території», яка за сумісництвом є батьківщиною кримськотатарського народу, йде на прямий конфлікт із цим народом, замість того, щоб займатися «примиренням»?

А й правда. Навіщо російська сторона, що зіштовхнулася з неможливістю легітимізувати в очах світу захоплення «споконвічно російської території», яка за сумісництвом є батьківщиною кримськотатарського народу, йде на прямий конфлікт із цим народом, замість того, щоб займатися «примиренням»? Адже люди – завжди люди. Вони хочуть просто жити, просто виховувати дітей, просто відчувати себе в праві та в безпеці. І кримські татари тут не виняток. Зрештою, їхня Батьківщина – Крим, а їхня мета – жити в мирі на своїй землі і нічого більше. Відповідь на це питання криється в природі конфлікту.

Конфлікт за визначенням – це найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі соціальної взаємодії. Будь-який конфлікт, незалежно від його характеру, мотивів, причин і цілей містить у собі низку незмінних складових. По-перше, конфлікт завжди дуальний і біполярний. По-друге, містить в собі елемент протиборства. А по-третє, він завжди суб'єктний.

Біполярність, дуальність означає наявність протиборчих один одному елементів. «Справжня точка зору» може існувати тільки якщо їй протистоїть «помилкова». Тому в конфлікті завжди присутні не просто різні істини, а істини, що уявляються учасниками як діаметрально протилежні. Суперечка про те, хто має більше права на «споконвічність» кримської землі – найкращий тому приклад. Аргументація в цій суперечці вторинна. Головне, що суперечне твердження про право Росії на Крим може сприйматися його прихильниками як «справжнє», тільки якщо є інша сторона, яка заперечує це твердження. Адже відсутність лютих поборників істини: «Саратов – російська земля» пояснюється тим, що не існує в природі супротивників цієї точки зору. Ніхто не сумнівається в приналежності Саратова, тому що сама ця приналежність не містить протилежних думок.

Суперечне твердження про право Росії на Крим може сприйматися його прихильниками як «справжнє», тільки якщо є інша сторона, яка заперечує це твердження

Конфлікт завжди виявляє себе в боротьбі його різних сторін. З приводу протиборства вдало висловився німецький соціолог Георг Зіммель. Він стверджував, що «конфлікт призначений для вирішення будь-якого виниклого дуалізму. Це спосіб досягнення своєрідної єдності, навіть якщо вона досягається ціною знищення однієї із сторін, що беруть участь у конфлікті». Тобто, зняти сумніви у праві Росії на Крим можливо не історичними обґрунтуваннями про Володимира і Корсунь, а перемогою, можливо, навіть фізичною, над «іншою стороною».

Суб'єктність конфлікту, означає, що навіть якщо йдеться про одвічний конфлікт Добра зі Злом, на практиці завжди є група, яка «за все хороше» і бореться вона звичайно ж з тими, «хто за все погане». Завжди є одні й інші, які виступають учасниками конфлікту, його суб'єктами.

А тепер розберемося, що ж відбувається на Кримському само-острові?

Для початку варто зупинитися на природі того конфлікту, який сприяв анексії.

У Криму, зусиллями місцевих пройдисвітів у колективній свідомості жителів півострова була створена ілюзія власної «інакшості»

Байдужість пострадянської України до долі своїх громадян і підміна інтересів держави інтересами чиновників, призвела до того, що в Криму, зусиллями місцевих пройдисвітів у колективній свідомості жителів півострова була створена ілюзія власної «інакшості». Протиставляючи кримчан Україні, як певному гнобителю, місцеві еліти домоглися для себе одноголосної підтримки на виборах, незалежно від результатів своєї політичної та господарської діяльності.

Кримські татари грали в цій ілюзії роль «опудала». Спеціально для «російськомовних» жителів Криму був створений світ, в якому «чужі» прийшли на їхню землю, щоб претендувати на їхні блага. Навіть успіхи кримських татар: їхні будинки, сади, бізнес демонструвалися «русскомірскім», як доказ ворожості незалежної української держави до всього «споконвічно російсько-кримського». Мовляв, «Україна татарам допомагає. А нам?», «А ми чужі на цьому святі життя». Цинічна єзуїтська ментальна пастка, що апелює до страхів, жадібності та дурості людей, дозволяла «списати» на державу всі огріхи місцевих правителів, вказавши пальцем на тих, «кого тут більше люблять – краще годують».

Спеціально для «російськомовних» жителів Криму був створений світ, в якому «чужі» прийшли на їхню землю, щоб претендувати на їхні блага

Щось схоже відбувалося на всій території країни. Скрізь місцеві барони звикли домагатися лояльності в обивателів, звинувачуючи в усіх бідах центральну владу. Тільки в Криму звинувачували не владу взагалі: президента, олігархів, депутатів, а державу Україна. У конфлікті, який підтримувався в Криму всі 23 роки незалежності, сторонами, тобто, суб'єктами виступали умовно-росіяни, вони ж «російськомовні» кримчани й Україна як держава. Предметом конфлікту був сам факт державності. Кримські татари ж були представлені як об'єкт повчання, залякування, як привід згуртувати інфантильні патерналістськи налаштовані маси навколо місцевих, «своїх» вождів.

Таким чином, заради копійчаних сьогохвилинних інтересів місцеві кримські еліти, за потурання центральної влади країни, зіграли на руку іноземному агресору, обдурили українських громадян, ізолювавши їх від держави і налаштувавши їх на боротьбу з нею. Значна частина кримчан стали неукраїнськими, негромадянами України. Якщо з президентом, як з персоною, що має владу, вони ще готові були змиритися, то з Україною – країною, яка володіє власною волею і власною долею – вже ніяк.

Конфлікт, який розгортається в Криму зараз, має інші причини, і його суб'єктами виступають зовсім інші групи.

«На шляху додому» кримські татари відчули себе народом. Справжнім, на відміну від штучно створеного «народу Криму»

Кримські татари завдяки всій історії свого повернення здобули ті якості, які вигідно вирізняли їх від решти кримського співтовариства. «На шляху додому» вони відчули себе народом. Справжнім, на відміну від штучно створеного «народу Криму». До Криму повернувся народ, який цінує свою спільність, який на практиці переконався, що успішно вирішити складне завдання виживання можна лише солідаризувавшись. Лідери, що привели їх додому, були частиною народу, користувалися загальною повагою, але ніколи не мали сакрального статусу. Кримські татари, які пішли з Криму радянськими людьми, повернулися в нього єдиним цілим, яке розуміє, що Батьківщина стоїть над персонами при владі.

Ця колективна свідомість кримськотатарського народу сьогодні йде врозріз із тією свідомістю «русскомірского» буття, яке так ретельно культивував у «дорогих росіянах» путінський, і не тільки, режим. У свідомості росіянина, до якого б народу він себе не зараховував, навмисно вирощувалося переконання, що його особисте виживання залежить від вірності вождю. Всі спроби бути народом і керуватися інтересами народу жорстоко припинялися. Досить згадати дві чеченські війни.

Звичайно, що кримські татари та їхній колективний спосіб виживання для сучасної російської реальності просто неприйнятний. Маємо конфлікт цивілізаційний. Між спільністю, її здатністю до солідарності з одного боку і вождем, верховенством Одного – з іншого.

Кримськотатарський народ виступає в цьому цивілізаційному і ціннісному конфлікті як суб'єкт, сторона. З іншого боку кримських барикад – Він – квінтесенція сакральної влади, лідер, якому російська більшість делегувала право на владу над собою. У світі, де правитель є Абсолют, наділений абсолютною владою, всі, хто розділяє такий порядок речей, є просто статистами, об'єктами для підтримки його значущості та суб'єктності. Сакральний лідер у такому світі всесильний і самотній. Опинившись стороною конфлікту проти суб'єктності багатьох, він не може перемогти.

На жаль, не має жодного значення, до якої країни відносять себе кримські татари. Для сучасної Росії неважливо, змиряться кримські татари з роллю російської Удмуртії чи Адигеї, або будуть наполягати на тому, що Україна – це їхня країна. Кримськотатарський народ зазнає гонінь не за свою проукраїнську позицію і не тому, що Путіну потрібно знайти ворога в Криму, який стрімко убожіє. Кримські татари знищуються як народ, який несе в своїй колективній пам'яті інші, чужі і небезпечні для Кремля смисли.

На закінчення хочу сказати ще про одну важливу ознаку конфлікту. Його суб'єктів завжди два. За кількістю протиборчих «істин». Навіть якщо учасників більше, вони неминуче утворюють коаліції.

Сьогодні питання стоїть однозначно: або Путін – або кримські татари, або Путін – або Україна, або Путін – або цивілізований світ. І триста тисяч кримських татар можуть перетворитися в мільйони, які підтримують їхні принципи і готові вступити з ними в коаліцію. Доля кримськотатарського народу і Криму в цілому залежить сьогодні від їхньої вірності власним цінностям та історії боротьби за повернення на свою Батьківщину.

Лариса Волошина, кримчанка, практикуючий психолог

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG