Доступність посилання

ТОП новини

Іван Ампілогов: На сімферопольській лінійці


Іван Ампілогов

Сімферополь, 20 березня ц.р. шкільний двір, сонячний полудень. Проходить лінійка. Діти стоять у два ряди. Виступив директор, виступає завуч. Говорить про «кримську весну»:

– Не забудемо, не пробачимо! – кричить вона. – У нас не Донбас! Немає жертв серед населення! Спасибі Путіну, а то б були. Ми всі були б трупами, всі! Уявляєте, діти? Трупи, скрізь трупи *). А Путін нас врятував!

Діти прислухаються, але нудьгують. Якщо раптом задзвонить телефон, його потрібно миттєво вимкнути – про це постійно нагадували класні керівниці. Ще потрібно було прийти в шкільній формі, але це майже ніхто не виконує. Дівчатка, особливо старшого віку, від форми стогнуть. Взагалі тупість, відстій – «білий верх, чорний низ». Стій тут, втикай – кажуть обличчя дівчаток, особливо старших.

– А зараз виступить борець із денеер, Сергій Степанович! – оголошує завуч.

Сергій Степанович мнеться, намагається підморгувати. Він у шкіряній куртці і кепці, схожий на водія маршрутки.

– Ну, що тут скажеш... Ви, діти, не уявляєте... Я все життя в Торезі прожив, як ви в школу ходив, потім в училище... Бізнесом займався, банкоматами, картками... Ну, що скажеш? За України було як – тиснуть. Мене ось міліція їхня постійно тиснула – то те, то це... Справи відкривали. Я кажу: за що? Що я такого зробив? І головне, я цього оперативника близько знав, а тут...

Вклинюється завуч: – А зараз Сергій Степанович живе в Криму, він не може жити на своїй батьківщині!

Учням старших класів прикро – про оперативника житель Тореза говорив схвильовано, відчувалося, що про життя. Далі виступає «ветеран Великої Вітчизняної»**), невисока жінка з двома жовтими медальками.

– Діти, я тут перед вами виступаю, а у самої серце... Війна – це найстрашніше, страшніше немає. І коли на нашу батьківщину напали фашисти, я була зовсім маленька***). Війна – зло, постійне зло! І тут, у цьому сонячному Криму, ніколи не повинно бути... але коли по всіх флангах на нас насуваються вороги...

– А тепер виступить Ауріка, онучка Анастасії Іванівни, – говорить потім завуч.

З першого ряду 7-Б класу виходить Ауріка – велика дівчинка в шкільній формі. Нічого зайвого, тільки жовто-коричнева стрічка на ледь припухлих грудях. Вона найсерйозніша з усіх своїх однокласників.

– Ауріка – ви це знаєте – приїхала до нас із Вологди, – говорить завуч.

– З бабусею і мамою, – вставляє Анастасія Іванівна.

– Так, з бабусею і мамою. І ще там, у Вологді, збираючись до Криму, Ауріка написала вірш – про Крим! Зараз вона нам його прочитає.

І Ауріка, збиваючись, читає:

– В Крыму засверкали все звезды,
В Крыму распустились цветы.
И лучше уж рано, чем поздно
Спасти полуостров мечты.

Тут вона зупиняється. Вона, мабуть, забула. Бабуся намагається допомогти, підказувати, вона вже сама щось читає, вихоплює мікрофон і нарешті всім стає чутно:

Чтоб не было больше войны! ****)

Діти не плескають у долоні, але за них це робить педсклад.

*) – цитата.
**) – цитата.
***) – точна цитата.
****) – точна цитата.

Іван Ампілогов, російський письменник із Криму

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG