Доступність посилання

ТОП новини

«Союз кримськотатарської молоді»


Марат Омаров і Сеїт-Амза Умеров

У квітні 1956 указом президії Верховної Ради СРСР кримські татари були зняті з режиму спецпоселень без права повернутися до Криму. Через сім місяців була ухвалена Постанова Політбюро ЦК КПРС про повернення більшої частини депортованих народів у місця колишнього проживання. Але кримські татари такої можливості не отримали – шлях на батьківщину був для них закритий. З цього моменту бере початок національний рух за повернення додому.

Підростала нова генерація молоді – покоління тих, хто під час депортації був малюком або народився в місцях вигнання. Наприкінці 1961 року виник «Союз кримськотатарської молоді» – нелегальна підпільна організація.

Мустафа Джемілєв
Мустафа Джемілєв

Докладна розповідь про неї на основі «особистих вражень та спогадів» належить Мустафі Джемілєву. У листі Петру Григоровичу Григоренку в листопаді 1968 року Джемілєв розповідає про своє знайомство з членами організації та про перші збори, на яких йому довелося бути присутнім: «У 1962 році, здається, наприкінці лютого у відділі рідкісних і старовинних видань Ташкентської публічної бібліотеки імені Навої, де я рився в книгах, що містять відомості з історії Криму і кримських татар, я познайомився з двома молодими людьми моєї національності, яких в бібліотеці цікавила та ж тема... Після нетривалої бесіди вони запропонували мені зібрати матеріали з історії нашого народу і через тижнів два виступити з короткою лекцією перед невеликою, людей на 30-40, аудиторією співвітчизників... У призначений день я з'явився в призначене місце, маючи при собі конспект, сторінок на вісім учнівського зошита, з коротким викладом основних етапів історії кримських татар».

На довгих лавках у не надто просторій кімнаті сиділи чоловік 25 молодих хлопців і дівчат, переважно студентів і робітників. Вели запеклі суперечки, читали вірші російською і кримськотатарською мовами, обурювалися нерівноправним становищем кримських татар, обговорювали проблеми повернення їх на батьківщину. Промовці критикували існуючі порядки, допускали навіть невтішні епітети на адресу «вірного ленінця» – Хрущова.

«Мені теж дали слово, і я зачитав свій конспект. Нехтуючи скромністю, скажу, що виступ мій зустріли з великим захопленням. Ніхто в житті мене до цього так уважно не слухав. Мені довго аплодували, кожен просив конспект дати переписати», – згадує Джемілєв.

Потім майже до ранку обговорювали запропоновану кимось ідею створити молодіжну організацію кримських татар для боротьби за свої права. В принципі, продовжує Джемілєв, ця організація мала бути «справді ленінською», а форми боротьби тільки конституційними. Передбачалося через деякий час, коли організація стане масовою, звернутися у відповідні інстанції і попросити дозволу на її офіційне існування. Хоча навряд чи хто-небудь серйозно вірив у можливість отримати подібний дозвіл, але ніхто проти такої постановки питання не заперечував... Тут же доручили одному добровольцю скласти проект програми і статут організації, текст клятви для вступників до неї.

На закінчення розподілили райони, де слід вести «роз'яснювальну роботу» серед кримських татар.

Організація була розгромлена на самому початку свого існування, до ухвалення конституюючих її діяльність документів

Через два тижні відбулося чергове зібрання, на якому, крім обговорення звітів членів організації про виконану роботу, йшли дискусії про проекти програми і статуту організації, зміст клятви і навіть форми квитка члена організації.

За початковим задумом організацію було ухвалено назвати «Союзом кримськотатарської молоді». На зборах був доданий ще вираз: «для повернення на Батьківщину».

Наступні збори планувалося провести через два тижні. Але вже наступного дня, 8 квітня 1962 року, були зроблені кілька арештів. Таким чином, організація, по суті, була розгромлена на самому початку свого існування, до ухвалення документів, які конституюють її діяльність.

У листі старшого помічника прокурора Узбецької РСР прокурору відділу з нагляду за слідством в органах держбезпеки від 15 травня 1962 року щодо розслідування справи «Союзу кримськотатарської молоді» читаємо: «В основу обвинувачення були покладені матеріали, вилучені при обшуку, а саме: статут нелегальної організації під назвою «Союз кримськотатарської молоді», план формування цієї організації, протоколи зборів. За час існування організації було проведено п'ять зібрань (від 17/II, 3/ІІІ, 18/III, 24/ІІІ і 7/IV 1962 року), на трьох їх яких велися протоколи. На зборах обговорювалися питання про створення масової організації задля відтворення автономії Криму, де висловлювалися антирадянські судження, читалися вірші націоналістичного змісту, обговорювалися питання давання клятви на вірність цій справі. Були виготовлені зразки членських квитків і зібрані членські внески.

Обране керівне ядро організації з 6 відділами (політичний, організаційний, історичний, культурно-масовий, фінансовий та зв'язку).

Створювався план проведення маївки, де передбачалося зібрати близько 300 осіб з кримських татар.

Як встановлено розслідуванням, члени організації з метою приховування своєї діяльності намагалися знищити згадані документи, проте вони були відновлені, частина документів не знайдена.

На допиті одного з учасників організації, згодом обраного керівником історичного відділу ядра, Джемілєва Мустафи в березні 1962 року встановлено, що ним була написана історія, в якій він в тенденційній формі викладав історію кримського народу. Але де знаходиться цей документ зараз, не відомо».

Головними винуватцями у справі були визнані Марат Омеров і Сеїт-Амза Умеров, решта заарештованих через кілька днів були випущені з-під варти.

Марат Омеров
Марат Омеров

Марату Омерову було висунене звинувачення в тому, що «він ще в 1958 році намагався створити нелегальну організацію для боротьби за відновлення національних прав кримськотатарського населення. На проведених у тому році зібраннях Омеров зводив наклепи на політику КПРС і Радянського уряду з національного питання, стверджував, що кримські татари перебувають нібито в нерівноправному положенні, їх національні права ніби то порушені. У 1962 році Омеров спільно з Умеровим Сеїт-Амзою та іншими однодумцями відновив свою діяльність зі створення націоналістичної організації і зробив практичні заходи для її створення. Омеровим були складені проекти програми і статуту організації, клятви, які мали давати особи, які вступають в організацію. На проведених у період з лютого до квітня 1962 року нелегальних збіговиськах Омеров закликав своїх однодумців до боротьби за відновлення нібито національних прав кримських татар і обмовляв радянську дійсність. Спільно з Умеровим Сеїт-Амзою та іншими Омеров схилив учасників зборищ до створення нелегальної організації».

Сеїт-Амза Умеров
Сеїт-Амза Умеров

Схоже звинувачення було висунуте Сеїт-Амзі Умерову. Йому ставилося в провину те, що він, «перебуваючи на службі в Радянській армії, зберігав у себе вірші націоналістичного змісту. Деякі з них він надсилав у Ташкент в татарську секцію Спілки письменників Узбекистану для опублікування. У зв'язку з цим в 1959 році Особливим відділом військової частини, де він служив, з Умеровим була проведена профілактична бесіда. В результаті цієї бесіди Умеров сказав, що надалі нічого подібного допускати не буде. Однак в 1962 році Умеров спільно з Омеровим та іншими однодумцями відновив свою ворожу діяльність і зробив практичні заходи щодо створення націоналістичної організації».

Мустафа Джемілєв згадує подробиці свого допиту в якості свідка у справі: «Мене допитували 3 дні, зазвичай з ранку до ночі без перерви на обід... Питали про те, хто і що говорив на зборах, про ступінь нашого знайомства один з одним, хто є «організатором», чи є у нас зв'язки з чеченцями і інгушами... Були й цілком ідіотські питання, на кшталт:

– З якими іноземними державами збиралися налагодити зв'язок?

– Як і де збиралися дістати зброю?

– Кого з керівників країни збиралися убити? і тому подібне.

Серед хлопців був інформатор КДБ із кишеньковим магнітофоном

Але переважно мене запитували з приводу мого виступу з історії кримських татар. Їх цікавило, звідки я взяв ті чи інші історичні події для свого конспекту, від кого я «перейняв націоналістичні погляди», з ким із кримських татар старшого покоління я близько знайомий; вимагав, щоб я вказав, кому передав або де сховав свій конспект».

Зміст цього конспекту правоохоронці знали майже повністю. І взагалі вони знали майже все, про що говорили на зборах. Це дало хлопцям привід припустити, що серед них був інформатор КДБ з кишеньковим магнітофоном.

«Значною мірою слідство скористалося і нашою надмірною балакучістю з ними. Всерйоз вважаючи, що КДБ помиляється щодо наших справжніх намірів, хлопці старалися розповісти все, що знали і старанно доводили на допитах свою правоту, думаючи, що слідчі, переконавшись у чистоті наших помислів і обґрунтованості наших претензій, припинять справу і звільнять товаришів. Але слідчі в наших показаннях вишукували лише моменти, які могли б служити обґрунтуванням заготовленого звинувачення, пускаючись при цьому і на довільне тлумачення наших свідчень», – розповідає Джемілєв.

У серпні 1962 року відбувся суд над Маратом Омеровим і Сеїт-Амзою Умеровим. Справа слухалася у Верховному суді Узбецької РСР. Після чотирьох днів закритого судового процесу був оголошений вирок: Омерова Марата позбавити волі на 4 роки в Виправно-трудовій колонії посиленого режиму, Умерова Сеїт-Амзу – на 3 роки в ВТК посиленого режиму.

Марат і Сеїт-Амза утримувалися в мордовських таборах. Відбули вони свій термін день у день

Одним з інкримінованих звинувачень Сеїт-Амзі Умерову були вірші, розцінені слідством як «антирадянські й націоналістичні». Джемілєв згадує, як слідчий цілком серйозно доводив йому, що вірші націоналістичні, а, отже, антирадянські, приводячи витримку «коли татарин молодий поведе коня в Учан-Су на водопій». Учан-Су – це назва водоспаду в Криму. А таким чином Сеїт-Амза натякає на повернення кримських татар до Криму – це і є сама що ні на є націоналістична пропаганда.

Марата та Сеїт-Амзу утримували в мордовських таборах. Відбули вони свій термін день в день.

Згодом через причетність до організації в тій чи іншій мірі постраждали навіть ті, хто не був заарештований. Деяких із хлопців виключили з навчальних закладів, інших звільнили з роботи. З медичного інституту виключили Сейрана Кубедінова, який на зборах читав свої вірші. Ескендер Ібраїмов через цькування адміністрації вишу був змушений покинути Ташкентський університет. Мустафі Джемілєву запропонували піти з роботи за власним бажанням, попередивши, що в іншому випадку його все одно звільнять за якою-небудь «неприємною статтею».

Усі учасники організації потрапили під нагляд в органах держбезпеки. Тим не менше, більшість із них продовжували брати участь в національному русі, багато хто згодом був засуджений.

Уже в наш час Мустафа Джемілєв так оцінював значення «Союзу кримськотатарської молоді»: «Створення організації, по-перше, дало можливість збирати молодих людей і з усією відвертістю говорити про проблеми народу та необхідності щось робити для їх вирішення, тобто спантеличити людей . По-друге, арешти і виключення з інститутів дозволили провести якусь «селекцію» серед наших молодих співвітчизників: боягузи шарахнулись убік і намагалися більше ніколи не «засвічуватися» на різних наших подальших зборах, а інші почали думати над іншими шляхами і формами діяльності у тому ж напрямку».

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG