Доступність посилання

ТОП новини

Михайло Крилатов: Ідея федералізації України як психотропна зброя Росії


Ілюстративне фото

Спеціально для Крим.Реалії. Рубрика «Погляд»

Сімферополь – У Мюнхені в рамках конференції з питань безпеки Президент України Петро Порошенко повідомив, що «Питання автономії – це питання змін до Конституції. І, звичайно, він вимагатиме іншої моделі обговорення, включаючи референдум... Я готовий будь-яке питання сьогодні поставити на референдум: питання федералізації я готовий поставити на референдум, і я знаю результати, питання державної мови я готовий поставити на референдум – і я знаю результати. Питання автономії включається в питання федералізації», – підкреслив Порошенко. У той же час він відзначив: «Не можна гратися з Конституцією, є абсолютно чітка процедура. Це не рішення парламенту і не уряду – це рішення українського народу». Раніше Петро Порошенко неодноразово говорив, що «Україна федеративною не буде, а залишиться унітарною державою». Днями в ході першого засідання Конституційної комісії в Києві Петро Порошенко сказав, що «зміна устрою в напрямку федералізації можлива лише шляхом референдуму. Якщо хтось прагне до федералізації, є кінцевий інститут – референдум. Якщо ви вбачаєте в цьому необхідність».

Сьогодні, коли дехто ще починає говорити про необхідність федералізації України відразу стає зрозуміло, під чий вплив він потрапив або навіть на кого працює. Між тим, ідея федералізації України як якась психотропна зброя Росії, яка негативно впливає на свідомість громадян України, ще не до кінця досліджена, і не до кінця пояснена. Це необхідно зробити хоча б для того, щоб зрозуміти наскільки цинічним і небезпечним може бути висунення такої ідеї.

«Тріумфальна хода» ідеї федералізації Україною

Дискусія про федералізацію до початку російської агресії свідчила про наявність в Україні реальних свободи слова, свободи дискусій, свободи друку, зборів, відсутність переслідувань за інакомислення

Раніше, коли ідея федералізації висувалася як предмет для теоретичної дискусії, як один з гіпотетичних варіантів з якогось безлічі адміністративних реформ, вона виглядала цілком безневинно, бо поставлена в ряд зі своїми «сестрами» децентралізацією, «правами регіонів», навіть автономізацією, сприймалася як проблема теоретична. Любителі дискусій не бачили нічого поганого в тому, щоб покрасуватися і повправлятися в геополітичних дебатах на тему федералізації, демонструючи свій талант брати участь у пустопорожніх дебатах. Одним це здавалося нешкідливою забавкою. Іншим предметом навіть для наукових досліджень. Але в будь-якому випадку, дискусія про федералізацію до початку російської агресії свідчила про наявність в Україні реальної свободи слова, свободи дискусій, свободи друку, зборів, відсутність переслідувань за інакомислення і так далі. Хоча, чесно кажучи, деякі дискусії переходили вже в таку стадію, що явно підпадали під статтю про заклики до порушення суверенітету, і розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Нинішня Росія багато що з тих дискусій швидко б підвела під статті про екстремізм, сепаратизм, тероризм і автори дуже багатьох ідей, закликів і висловлювань вже кілька років бачили б небо в клітинку. Україна ж все це вважала нешкідливими іграми. Але багато «дітей» її не на жарт загралися.

«Батьки» цієї ідеї вимагали значно більшого – не зважаючи ні на соцопитування, ні на статті в пресі, ні на висновки безлічі теоретичних дискусій, які доводять, що федералізація в тому вигляді, в якому вони вимагають, неприйнятна, вони навіть анексію Криму представили як результат відмови України від федералізації, а військову агресію на Донбасі також розв'язали під прапорами, одним з яких була вимога федералізації. Та й проголошення «ДНР» і «ЛНР» – це не що інше, як насильницьке руйнування суверенітету країни під слушним прикриттям саме ідеї федералізації. До речі вже після того, як Росія, розв'язавши агресію і міцно загрузнувши в ній, зрозуміла, що відірвати цілісні області не вдасться, а шматки районів приєднувати як би не з руки, і відмовилася брати їх до свого складу.

30 січня минулого року тоді народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко сказав, що планує звертатися до президента Віктора Януковича та Верховної Ради з питанням про необхідність переходу до федеративної моделі управління країною. За такі ж конституційні зміни виступав від імені Компартії України Петро Симоненко. В українську ситуацію активно втручалися «радники» з-за кордону. Так, відомий радник президента Росії Сергій Глазьєв підтримав ці заклики, назвавши їх «ідеєю глибокої (!) федералізації України і зближення південно-східної частині країни з Митним союзом». І навіть дипломати – радник-посланник посольства Росії в Києві Андрій Воробйов взагалі сказав, що Україна неформально вже розвивається як федерація, оскільки в низці областей створені альтернативні органи державної влади.

Україна пропустила той момент, коли було вже пора дати деяким знахабнілим інтриганам хоча б почитати Кримінальний кодекс і прозоро натякнути, що він може бути застосований безпосередньо до них

І це все за тієї умови, що згідно ст. 109 Кримінального кодексу, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, – караються обмеженням волі на період до 5 років або позбавленням волі на той самий термін, а якщо це робить представник влади, покарання – позбавлення волі на період від 3 до 7 років. Але Україна пропустила той момент, коли було вже пора і владу застосувати, у всякому разі дати деяким знахабнілим інтриганам хоча б почитати Кримінальний кодекс і прозоро натякнути, що книжка ця не дарма написана і що він може бути застосований безпосередньо до них.

Треба сказати, що багато з них вже перейшли від теоретичних дискусій до практики, стали приміряти на себе корони «президентів» і «спікерів». Наприклад, голова Харківської обласної держадміністрації Михайло Добкін 14 лютого 2014 року в ході круглого столу «Соціально-економічні та політичні процеси в посткризовій Україні» у Харкові, закликав «не боятися говорити про федералізацію, як про максимально прийнятний варіант децентралізації влади». Він стверджував, що «Федералізація дозволяє законодавчо, конституційно закріпити право території на більш широкі повноваження. Якщо проводити децентралізацію в унітарній державі, то скільки повноважень на місця не давай, ухвалюється один спеціальний закон під назвою бюджет, і вся ця самостійність регіонів і децентралізація перетворюється на пшик». За його словами, «федералізація – це не страх, це не сепаратизм, це не зрада державі, інша форма управління. Україна як унітарна держава не відбулася. А якщо не відбулася, то давайте шукати нову форму».

Більше того, тоді Добкін закликав зробити це незаконним шляхом і наполягав, щоб подібне рішення було ухвалене в найкоротші терміни: «У нас є чудове законодавство, яке сьогодні дозволяє в обхід Верховної Ради, через референдум, ухвалювати найважливіші для країни закони».

Немає сумніву, що всі ці публічні заклики цих діячів спотворили реальне уявлення громадян про свою країну Україну, її історію, сутність її влади, стан демократії, руйнували патріотизм, формували погодницьке ставлення до порушення законів і територіальної цілісності країни, робило з цих горе-політиків образ певних героїв, які домагаються реформ, хоча домагалися вони цього винятково або під впливом порадників з Росії, або заради власних інтересів, бажаючи мати хоч невелику, але повністю свою вотчину. Не можна приховувати, що величезна частина наших співгромадян була зомбована ідеєю федералізації, і цей жупел затулив для них здоровий глузд життя, вони втратили здатність адекватно сприймати дійсність. Це була справжня психотропна зброя Росії, що впливає на нервову систему українців і на їх психіку.

Чому федералізація неможлива в Україні в принципі

Ідея федералізації в пресі вже проаналізована досить глибоко, проте є кілька аргументів, які, незважаючи на їх очевидність і першорядну важливість або не висловилися, або їм не надана достатня популярність, у всякому разі, це аргументи, які не опанували масами, хоча це потрібно навіть зараз.

По-перше, унітарний тип держави це більш досконала форма державного устрою, ніж федерація. Унітарна форма держави, це її нормальна, природна форма. У той час як федерація – нагадаємо, що це об'єднання кількох самостійних держав з тієї чи іншої причини – це вимушене і часто тимчасове співіснування унітарних держав, які з тієї чи іншої причини вирішили, що існувати спільно краще, ніж окремо.

При цьому ніхто не скасовував принцип формування держав за національною ознакою незалежно від того, що в світі існує всього декілька держав або федерацій, створених не шляхом самовизначення тієї чи іншої нації, наприклад США, але це виняток, який лише підтверджує правило. При цьому треба мати на увазі, що сучасне міжнародне право, яке проголошує право націй на самовизначення і затверджує непорушність прав корінних народів, підтверджує юридично саме цей природний шлях створення держав, а не будь-який інший.

Отже, природний шлях створення федерацій, це спочатку самовизначення деяких суб'єктів, які мають на нього право, – а це право закріплене за цілісними народами або націями в місцях їх походження, тобто в регіонах, де вони є корінними, – і створення первинних держав в доступній їм формі, а тільки потім – другим уже кроком – об'єднання у федерацію.

Федерації не створюються шляхом «розпилу» цілісних унітарних держав до половини, тобто не до повного розділу, а до створення якогось об'єднання

Федерації не створюються шляхом «розпилу» цілісних унітарних держав на половини, тобто не до повного розділу, а до створення якогось об'єднання. Таке може статися тільки в тому випадку, якщо відбувається процес розпаду імперії, але її складові частини ще не настільки зміцніли, щоб оголосити про повний вихід з-під влади «імператора», і їх силою змушують залишитися «погостювати» ще на деякий час. Так було в 1917 році, коли Російська імперія розпалася, але РРФСР кого війною (як Україну, яка вже створила УНР, і як кримських татар, які уже створили тоді Кримську народну республіку, як і багатьох інших майбутніх «республік»), кого вмовляннями змусили не «йти назовсім», а ще й далі бути у складі імперії. При цьому зміна форми участі в імперії від підневільних рабів до «рівноправних учасників федерації» як би нівелює насильницький характер її створення. Так шляхом примусу республік у тій чи іншій формі в 1922 році був створений СРСР. Він так само, як імперія, і розпався в 1991 році остаточно.

Але то нації і народи. А хто в Україні буде самовизначатися, щоб відокремитися і увійти до федерації? Є такі «народи», крім кримських татар, зрозуміло, право на самовизначення яких ніхто не відбирав. Може бути якийсь «харківський народ» має право на самовизначення, щоб створити республіку, яка увійде в федерацію України? Або «дніпропетровський народ»? Або таке право є у «луганського народу»? Або у «донецького народу»?

Цей же фактор говорить про те, що і спроби Путіна подати анексію Криму як якусь реалізацію права не існуючого «кримського народу» на самовизначення, притому шляхом референдуму, є блефом і свідомим обманом тих, хто нетвердо засвоїв, що право на самовизначення не може бути присвоєне самому собі за бажанням, а регулюється міжнародним правом.

В Україні немає суб'єктів, які могли б проголосити створення своїх автономій (крім кримськотатарського народу) для подальшого об'єднання у федерацію

Тому фактор перший – в Україні немає суб'єктів, які могли б проголосити створення своїх автономій (крім кримськотатарського народу) для подальшого об'єднання у федерацію.

По-друге, федералізація України неможлива технічно. Якщо немає суб'єктів, то на скільки автономій будемо рвати Україну? На п'ять, на десять, на двадцять сім? Якщо слідувати досвіду Криму 1991-92 років (та й «ДНР» і «ЛНР» досвіду 2014 років), то виходить, що потрібно створювати окрему країну з кожної області. Це означає 27 Верховних Рад (а хтось створив би відразу «держдуму»!), 27 Рад Міністрів, 27 представництв президента, величезна «рада федерації» або «сенат», сотні (!) «міністерств», сотні окремих міліцій-поліцій, прокуратур, тюремних систем, не кажучи вже про такі системи як освіта, охорона здоров'я, пенсійне та соціальне забезпечення і т.д.

А армія і флот? У кожного свої, чи будемо створювати спільні? Так в кожній же області знайдеться навіть не генерал чи адмірал, а лейтенант чи капітан, який захоче стати «верховним головнокомандувачем», як Аксьонов в Криму минулого року. І як їх помирити?

Жодна область – як і зараз Крим після анексії! – не витримає такої кількості чиновників, окремих законодавств, ні одна область, як і зараз Крим, не створить самодостатню економіку

Жодна область – як і зараз Крим після анексії! – не витримає такої кількості чиновників, окремих законодавств, ні одна область, як і зараз Крим, не створить самодостатню економіку, здатну заробити гроші не тільки на чиновників, а й на пенсіонерів та бюджетників, тобто вчителів і лікарів. Це все не вирішується, навіть якщо створювати не 27, а скажімо 10, або навіть 5 або 7 автономій. Це все розвалиться через рік, як зараз дійшов до краю Крим, якби Україна не годувала і не постачала окупантів та їх військові частини на півострові так щедро і так старанно.

Чи думали про ці наслідки Михайло Добкін, Петро Симоненко, Вадим Колесніченко та інші «федералізатори», чи затуляла горизонт перспектива одноосібної влади та відпрацювання російського замовлення? Але власне, саме цієї мети і домагалася Росія своєю психотропною зброєю під назвою федералізація, – Україна розпадається, а окремі частини попросяться до Росії. Нікого в Росії не хвилювало ні міжнародне право, ні право націй на самовизначення, ні законодавство і конституція України, ні доля кожного окремо взятого українця, їм потрібна була первісна розруха, бедлам, конфлікти. Саме в цій воді Росія звикла ловити свою рибу.

Чи потрібен референдум? А якщо він вирішить, що всім потрібно полетіти на Марс?

Здається, втрата Криму і війна на Донбасі розвіяли російський туман в головах легковірних, більшість побачило й зрозуміло звідки ноги ростуть і що не варто вестися на безплідні дискусії. Цей висновок підтверджують соціологічні дослідження. Як показує соцопитування Центру Разумкова, яке нещодавно оприлюднив заступник директора Валерій Чалий, федеративний устрій в Україні підтримують лише 15,8% опитаних, не підтримують 61,4%, важко відповісти – 22,8%.

Хотіли б, щоб яка-небудь область створила свою незалежну державу, лише 4,5% опитаних, не хотіли б – 86,9%. При цьому жителі східних областей також у більшості виступають проти приєднання до Росії.

Зокрема, за приєднання південно-східних областей до Російської Федерації висловилися 12,4%, проти – 74,4%, важко відповісти – 13,2%.

Сьогодні більшість українців є прихильниками унітарної форми державного устрою України

Сьогодні більшість українців є прихильниками унітарної форми державного устрою України, про що свідчать результати соцопитування, проведеного на замовлення Комітету виборців України центром Социс, Київським міжнародним інститутом соціології та соціологічною групою Рейтинг. Відповідно до результатів опитування, унітарну форму підтримують 73,4% респондентів, федеративну – 15,8%. Також більшість українців вважають, що українська мова має бути єдиною державною. За те, щоб українська була єдиною державною мовою, а російська використовувався на побутовому рівні як мова інших національних меншин, висловилося 38,2% опитаних. За те, щоб українська була єдиною державною, а російська могла бути офіційною в деяких регіонах – 27,3%. Ідею надання російській мові статусу державної нарівні з українською підтримали 30,7% респондентів.

Опитування було проведене центром Социс, КМІС і групою Рейтинг з 8 до 13 травня, опитані 6200 респондентів (по 2067 респондентів для кожного соціологічного центру) у всіх регіонах України, за винятком Автономної Республіки Крим. Дослідження проведене методом інтерв'ю, статистична похибка не вище 0,8%.

Як бачимо, ні в 2014-му році ні зараз в Україні немає більшості, яка б підтримувала ідею федералізації. Її прихильниками є тільки ті громадяни, які або налаштовані вороже проти України, або брак освіти та громадянської зрілості не дозволяє їм оцінити наслідки такого перетворення. Але й при цьому Росія і представники її інтересів в Україні все одно наполягають на референдумі. Петро Порошенко при цьому займає двоїсту позицію: з одного боку на основі всього досвіду і соцдосліджень він «знає його результати», з іншого боку – готовий його провести. Питається – навіщо? Щоб потішити Росію? Щоб дати їм можливість ще раз спробувати вплинути і фальсифікувати його результати, а якщо не фальсифікувати, то все одно оголосити на весь світ, що вони фальсифіковані? Щоб втратити час і ресурси, які так потрібні сьогодні Україні для корисних реформ, а не для даремних «потішних ігор» на догоду Росії.

Навіщо референдум про федералізацію, якщо соцопитування показують, що він не потрібен, і, з іншого боку, якщо політологічний аналіз показує, що це неможливо буде зробити технічно, і для цього немає підстав?

Навіщо референдум, якщо соцопитування показують, що він не потрібний, і з іншого боку, якщо політологічний аналіз показує, що навіть якби – припустимо на хвилиночку! – несвідомі громадяни вирішили б, що слід федералізуватися, то все одно, як було видно вище, – це неможливо буде зробити технічно, і для цього немає підстав, адже немає суб'єктів, які би могли цього вимагати, а Добкін – не суб'єкт міжнародного права і не суб'єкт права на самовизначення. Тоді навіщо референдум і навіщо подальші розмови про федералізацію, яка зараз взагалі неможлива. Це все одно, як би, припустимо, ми б провели референдум, який би вирішив, що всім терміново потрібно полетіти на Марс. Ну – вирішив. Ну, і як летіти? Або кинемо нашу Україну і якось полетимо?

Михайло Крилатов, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG