Рік, що минув після анексії Криму, дає змогу оцінити події, які кардинально повернули перебіг історії як для України, так і всього світу. Еволюційний розвиток міжнародних і внутрішніх процесів перервався мало прихованою окупацією півострова Росією. Наразі всі – президент Путін і політичне керівництво України, експерти й аналітики висловлюють свої погляди на минулорічні кримські події, роблять висновки і прогнози. При цьому по-різному оцінюється роль українських військових на півострові. Крим.Реалії звернулися до одного з офіцерів внутрішніх військ, які базувалися в Криму і які дійсно могли змінити долю півострова. З урахуванням того, що офіцер наразі продовжує службу, просив не називати себе в інтерв҆ю.
– Частини внутрішніх військ України – це професійно підготовлені бойові підрозділи. За років правління Януковича вони, на відміну від збройних сил, кардинально укріплювалися. Отже, номінально їм відводилася функція придушення масових заворушень у країні. У Криму дислокувалася окрема бригада внутрішніх військ, добре укомплектована й озброєна технікою. Які завдання внутрішні війська виконували в Криму?
– Так, наша частина займала велику територію, основна база розташовувалася прямо в центрі Сімферополя і була добре укомплектована особовим складом і озброєнням. Особовий склад комплектувався з призовників строкової служби, офіцерів і молодшого офіцерського складу – прапорщиків і сержантів, які служили за контрактом. Постійно підтримувалася висока бойова готовність, щотижня відбувалася бойова підготовка: стрільби, навчання в умовах масових заворушень, особовий склад нарівні з міліцією ніс службу з охорони громадського порядку. Також у складі частини діяв спецпідрозділ «Тигр».
Внутрішні війська мали потужне формування у Криму
Це правда, внутрішні війська мали потужне формування у Криму. До нього входило п’ять частин і з’єднань: бригада у Сімферополі, полк у Севастополі, два окремі батальйони в Євпаторії та Гаспрі, база спецназу «Тигр» у селі Краснокам'янка.
– Як відомо, у Криму не відбулися такі масові акції громадської гідності, як у Києві. Але на Майдані у грудні-лютому основною «живою стіною» стали саме внутрішні війська. Кримські підрозділи були задіяні в столиці?
– Практично з перших і до останніх днів Майдану кримські підрозділи внутрішніх військ несли службу Києві. Переважно це були солдати-строковики під керівництвом кримських офіцерів, а також спецпідрозділ «Тигр». Вони виконували роль буферу між учасниками революції та Беркутом, який стояв за нашими спинами. У Києві вони простояли від першого до останнього дня.
– Чи були якісь втрати? Адже відомими стали «герої» кримського «Беркуту», загиблих членів якого в Криму використали як елемент залякування населення. Мовляв, їх убив Правий сектор, фашисти і тому треба просити допомоги в Росії.
– Маловідомо, але наші підрозділи зазнали найбільших втрат. У Києві загинули шістнадцять наших військовослужбовців – від кульових поранень. Усі загиблі – не з Криму, тому говорити про якісь вбивства саме кримчан не варто. З-поміж них троє представників «Тигру» загинули від кульових поранень у шию, бо нижче були захищені бронежилетами. Про це треба також говорити. Хто і навіщо їх убивав?
Наших загиблих військовослужбовців не використовували в антимайданівських, відповідно в політичних цілях, тому що частина, які загинули на Майдані, були призовники строкової служби і родом з материкової України. Мабуть, ті, хто планував заколот на півострові, розуміли, що це може відіграти роль антипропаганди. Але основне – ми, як внутрішні війська, захищали передусім закон, під яким я маю на увазі насамперед безпеку громадян України під час масових заворушень. Якщо «Беркут» – це спецпідрозділ, і в Києві стояв за нашими спинами, вступаючи у дію під час якоїсь їхньої спецоперації, чи-то захопити, розігнати, штурмувати, то внутрішні війська розмежовували дві сторони.
– Невідомо, щоб вашим бійцям влаштовували якісь урочисті поховання. Як особовий склад ставився до цих смертей?
– Безумовно, це були і будуть смерті людей. Але ставилися як до виконання свого службового обов’язку. Не було такого собі накручування щодо протиставлення нас Києву, якогось накручування, що треба Крим захищати від хунти з Києва і тому подібне. Особовий склад був психологічно мобілізований до виконання суто службових завдань. І це, до речі, збереглося до останнього дня, поки наша частина не вийшла з Криму.
– Дивно, хоча на півострові у січні-лютому вже йшли активні політичні процеси у вигляді різноманітних рухів і мітингів, особливо ключовий із них під станами Верховної Ради Криму 26 лютого 2014 року, а внутрішні війська жодного разу не задіювалися ні для охорони, ні для, припустимо, розгону.
– Внутрішні війська і не могли бути задіяні. Нагадаю, що 22 лютого 2014 року була переформотована Верховна Рада України. Одним із її законів став закон про заборону використання внутрішніх військ під час масових громадських заходів і акцій. І це логічно, враховуючи ту роль, яку відіграли ці підрозділи у подіях на Майдані, і ставлення після цих подій до них суспільства. Тому під час активної фази захоплення Криму «зеленими чоловічками», тобто Російською Федерацією, наші частини законодавчо не могли бути задіяні.
Крім того, командування в Києві було «паралізоване». Майже одразу після початку російської операції з анексії Криму, а саме 28 лютого 2014 року до 13 березня, внутрішні війська очолив Тимофій Полторак. Він замінив тоді Станіслава Шуляка, якого саме й підозрюють у розстрілах на Майдані.
Частини збройний сил прийняли на себе основний удар місцевої самооборони, за спинами якої стояли озброєні російські військові
Нагадаю, що генерал Полторак згодом очолить Національну гвардію і нині очолює міністерство оборони України. Тому про якусь чітку координацію зі штабом головнокомандувача годі було й говорити. Усі рішення ухвалювалися на місцях залежно від обстановки. Звичайно, наші частини не можна порівняти з частинами збройний сил, які прийняли на себе основний удар місцевої самооборони, за спинами якої стояли озброєні російські військові.
– Напередодні, 26 лютого, сталося відоме захоплення російським спецназом будівель Ради міністрів і Верховної Ради Криму. Вас задіяли в операції з їх звільнення?
– Це не наша функція. Нас тоді підняли по тривозі, і ми оточили квартали навколо урядових будівель. Однак їх звільнення не входить до завдань внутрішніх військ та їхніх спецпідрозділів. Цим має займатися антитерористичний підрозділ «Альфа», загін якого також був у Сімферополі. Зараз згадується, що вони, альфовці, тоді заявили, що не мають спеціальних засобів для штурму. Далі думайте самі…
– Після появи зелених чоловічків, як відомо, вас не штурмували? Хоча ваша частина розташовувалася в самому центрі Сімферополя, у ній було чимало військової техніки та зброї?
– Так, нас не штурмували відкрито, хоча в’їзди-виїзди були заблоковані. Наші солдати й офіцери несли цілодобову внутрішню службу, ми місяць не виходили з розташування частини. Але наголошу – наші солдати й офіцери були без бойової зброї, без боєкомплектів в автоматах чи іншої зброї. Водночас, бойовий настрой, особливо у призовників строкової служби, був дуже високий і вони готові були захищатися рішуче. Зрозуміло, що не вступати у відкрите протистояння з російською армією.
– Як це можна пояснити: високий бойовий дух і неможливість боронити свою землю.
– Частково я вже дав відповідь раніше – це відсутність чіткого керування з центру, адже на ньому будується управління військами. Окрім цього, мабуть, чи не найголовнішою причиною стало розуміння того, що не було кого захищати. Так, не всі, але велика частина готові були боротися за землю України. Але водночас, дивлячись навколо і той масовий психоз, який охопив велику частину кримчан, у тому числі і моїх сослуживців, прийшло розуміння – а кого захищати?! Принаймні, у Сімферополі симпатиків і фанатиків Росії було чимало.
Наш командувач, начальник управління Кримського територіального командування внутрішніх військ Микола Балабан, тоді чітко заявив, що частини підпорядкованих йому військ у Криму вірні присязі й українському народові, готові захищати півострів від радикальних сепаратистів.
– Натомість, цього не сталося. Є якесь пояснення, чому по-бойовому налаштовані частини так «мирно» залишили півострів. Скільки з ваших військових-контрактників не зрадили присязі?
– Не зрадила невеличка частина. Приблизно десять відсотків офіцерів і прапорщиків на чолі з командиром Миколою Балабаном. Які причини цього, ймовірно обіцяні російські зарплати переважили совість і місце твого народження. До того ж, більша частина контрактників були родом із Криму, тобто думали і діяли так, як переважна частина населення.
– І все ж, не могли просто так взяти і відпустити цілу бригаду військ, із технікою, зброєю, боєкомплектом.
– Думаю, існували якісь невідомі мені домовленості на рівні вищого керівництва. Мається на увазі заступник командира бригади Степан Гайдаржийський.
Він давній товариш Аксьонова і, мабуть, через нього йшла вся комунікація – хто залишиться і на яких умовах. Схоже на це, бо інакше він би не очолив одразу цю частину, яка сьогодні стала 112 бригадою Внутрішніх військ МВС Російської Федерації в Криму. Це доволі потужний збройний підрозділ, що має свої бази в Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, селищах Гаспра і Краснокам'янка, а також спеціальний розвідувальний загін. Нещодавно цьому «бойовому» генералу, мабуть, за великі заслуги, вручили почесну грамоту від президента Росії Володимира Путіна.
Уже зараз новий голова Криму, Аксьонов, заявить, що під час «кримської весни» наша частина проявила витримку, і подякує офіцерам, які діяли в інтересах Криму. Так що багато чого залишається наразі невідомим.
– Як ви ставитеся до заяв окремих політиків, зокрема Рефата Чубарова, що військові у Криму не підтримали виступи проукраїнської громадськості, яка зробила все, що могла.
Сьогодні розглядаються різні сценарії можливого розвитку подій річної давнини в Криму
– Ми військові та виконуємо накази. Політикам треба зрозуміти, що збройні сили – це не комп’ютерна гра, в якій можна керувати солдатиками. Тим більше, треба оцінювати ситуацію в комплексі, в її сумі зовнішніх і внутрішніх факторів. Звичайно, сьогодні розглядаються різні сценарії можливого розвитку подій річної давнини в Криму, всі сильні заднім умом, здається так кажуть.
– Що сталося з бригадою внутрішніх військ після виходу з Криму?
– Саме тоді починався Слов’янськ і в загальному налагодженні нового державного управління нові військові підрозділи, мається на увазі Національна гвардія, лише починали формуватися. Збройні сили були зруйновані попереднім режимом. Тому внутрішні війська, як найбільш боєздатні, і зайняли оборону під Слов’янськом, не давши терористичним бандам Гіркіна розповзтися на весь Донбас. Зараз у складі підрозділів міністерства внутрішніх справ продовжуємо нести службу і захищати Україну.
– Сьогодні, після року анексії, бойових дій під Слов’янськом і на Донбасі, чи готові ви повернутися чи повернути український Крим?
– Висловлю свою суб’єктивну точку зору, якщо буде наказ, то, безумовно, так. Водночас, не дуже впевнений, що саме військове повернення Криму буде ефективною тактикою. Так, півострів треба повертати, але еволюційним, тобто не збройним шляхом, і в разі, коли у головах тих, хто відчув «смак» російського життя, визріє бажання повернутися додому в Україну.
