Доступність посилання

ТОП новини

Сергій Громенко: «…Та за повного збройного сприяння Кримської держави»


Сергій Громенко

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

305 років тому, 16 квітня (5-го за старим стилем) 1710 року в Тягині (Бендерах), що тоді перебував в османських володіннях на правому березі Дністра, зібралася без перебільшення унікальна козацька рада. Вперше в історії України обирався очільник саме політичної еміграції, а не черговий претендент на булаву всередині держави – це по-перше. А по-друге, часи звичаєвого права та гетьманського самовластя поступилися місцем європейській традиції верховенства закону. Новий гетьман Війська Запорізького Пилип Орлик в день свого обрання підписав договір із всім козацтвом, в якому гарантувалися стародавні права та вольності, а також визначалися взаємні обов’язки сторін. Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis – не тільки перша українська конституція, але й один із найважливіших міжнародних документів про кримсько-українську співпрацю.

Як годиться, Конституція починалася із преамбули. Стрижень її складали пафосні та популярні в той час, але геть антинаукові твердження про походження козаків від «козарів» (хазар) або «шлюбний союз сина [візантійського імператора] з дочкою кагана, тобто, князя козацького» – мабуть, віддзеркалення «корсунської легенди» про Володимира Великого. Щоправда, знайшлося в преамбулі місце і реальним подіям недавньої історії – передовсім, революції Богдана Хмельницького. Саме в тому місці було наголошено на важливості допомоги кримських татар українцям в справі здобуття свободи – невипадково ця цитата опинилася в заголовку.

У конституції Пилипа Орлика окремий розділ був присвячений міждержавним кримсько-українським відносинам

Але однією згадкою справа не обмежилася – окремий розділ було присвячено міждержавним кримсько-українським стосункам. В нинішніх умовах вважаю абсолютно слушним процитувати його повністю.

Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, тож, скільки під сей час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації [співпраці] та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь у чому насильствувати. А після закінчення війни, коли Господь Бог посприяє, при бажаному і задовільному для нас мирі, новообраному гетьманові осісти у своїй резиденції, а по тому кріпко й невсипуще стерегти того. Має він бути зобов'язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи.

Так коротко і вичерпно Пилип Орлик звершив кілька речей. По-перше, віддав належне допомозі з боку Кримського ханства козацтву в справі «оборони», тобто численних війн за незалежність України, починаючи з 1648 року. По-друге, згадав давню військову співпрацю між українцями та кримськими татарами. Ясна річ, деталі до конституції не потрапили, але пригадати було що – і спільний бій запорожців з кримцями проти турків 1624 року під Карасу-Базаром (нині – Білогірськом), і кримсько-українська військова угода 3 січня 1625 року, і великий похід козаків Михайла Дорошенка в Крим на допомогу хану Мехмеду Гераю ІІІ у 1628 році, в якому гетьман наклав головою, а козаки ще рік допомагали хану.

Історія кримсько-козацьких відносин від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи була довгою та драматичною

Історія кримсько-козацьких стосунків від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи, зрозуміло, була довгою та драматичною. Не все було гладко і райдужно, не раз гетьманські та ханські війська опинялися на полі бою під різними прапорами, мали місце і набіги кримців на Україну, і запорізькі походи в Крим. Але врешті-решт Пилип Орлик звів позитивний баланс цих стосунків і визнав, по-третє, що співпраця з Кримом – це шлях до убезпечення України від іноземного втручання.

Ба навіть більше – задля збереження приязних стосунків з ханством, гетьман збирався обмежити власних «легковажних» людей, які звикли розривати «мирні союзи». Найвірогідніше, Пилип Орлик мав на увазі героїчного, але безміру анархічного полковника Івана Сірка. У надважливому 1667 році, коли гетьман Петро Дорошенко разом із кримською армією оточив майбутнього польського короля Яна Собеського в Підгаєцькому замку, Сірко вдарив на Крим і спустошив його так, що там залишилися «тільки пси й коти». Зрозуміло, що кримсько-український союз було зруйновано, а сподівання на визволення Західної України від поляків розвіялися. Недопущення подібного в майбутньому мало стати завданням нового українського гетьмана.

Зрештою, «Пакти і конституції» так і стали чинними. Хоча їх визнало низове козацтво на чолі з кошовим Костем Гордієнком, на Велику Україну поширити дію цього закону не вдалося. На виконання нового союзу, спільне кримсько-українське військо вирушило в січні 1711 року на Правобережжя, але вже в березні, після невдалої облоги Білої Церкви, мусило відступити назад до Бендер. До 1734 року Запоріжжя та Кримське ханство разом знаходилися під сюзеренітетом Османської імперії, втім, конституція Пилипа Орлика не діяла і тоді.

Мине кілька десятиліть – і українці та кримські татари втратять свою державність в «обіймах» Російської імперії, складну правду про неоднозначні стосунки України з Кримом замінить історичний міф про «віковічну боротьбу Лісу зі Степом», і знадобиться ціла революція 1917 року, щоби новопосталі кримська та українська держави знову повернулися до ідеї політичного союзу, закріпленого ще в «Пактах і конституціях» Пилипа Орлика.

Сергій Громенко, кримський історик і публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG