Артур Воронін
Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Сімферополь – У Криму не приховують розчарування прямою лінією Путіна. Вигуки невдоволення доводилося чути і на вулицях, і на ринку, і «неофіційно» в офіційних установах, і тільки в пресі – суцільні дифірамби і твердження, що кримчани «жадібно ловили кожне слово президента». Вони ж очікували отримати відповіді на цілих 10 тисяч надісланих запитань, а не отримали на жодне.
Хіба можна вважати відповіддю президента його здивування, що навіть у день прямої лінії черга на пором перевищує всі можливі межі і що він дасть доручення вжити заходів? Могли б вжити заходів – так вже і без нього вжили б. Або відповідь на друге питання про реєстрацію автомобілів: я не знаю, як ми вирішимо це питання, але вирішимо! А як він може його вирішити, якщо будь-яке вирішення питання про реєстрацію автомобілів іншої держави на анексованій території буде незаконним? Немає законних варіантів! Президент тим самим сказав, що дасть команду порушувати закон.
Чим добрим хвалимось?
Всі помітили, що Путін на прямій лінії якийсь не такий, як раніше. Вже не рішучий воїн, не ведмідь, який вийшов з тайги захищати свої інтереси, не хитрий і винахідливий розвідник, який рятує від «вірної смерті» Януковича, який тікає від своїх обкрадених громадян, не мачо з ракетою-вбивцею авіаносців, а державний діяч, який натужно, з усіх сил прагне показати цивілізовані підходи. Але крізь спроби мовити по-людськи пробивається зневага до наук і світового досвіду. І Україна, мовляв, суверенна держава, і війни не буде, а народ все одно один і той же, що б ви не говорили. Так буває, коли комік раптом отримує серйозну роль, намагається грати в драматичному стилі, але колишнє амплуа все одно пробивається назовні – то в застереженнях, то в інтонації, а то і в сенсі сказаних фраз.
Перша частина прямої лінії була присвячена, за задумом сценаристів цієї вистави одного актора, успіхам «року персональних рішень президента». І президент з усіх сил намагається їх демонструвати. Зростання ВВП на ...0,6%. Ого! Той факт, що Росія в кризі, ретельно приховується, а явні провали трактуються як успіхи і навіть перемоги. Рубль упав на 45%, а потім підріс на 5% – так ні слова про те, що впав, а ось що підріс на 5% – ну хіба не успіх?
І найголовніше – ніякого усвідомлення того, що криза довга і системна, а маленьке зростання випадкове і тимчасове. По обличчю видно – ось пряму лінію відбуду і знову візьмуся за своє!
Потрібно абсолютно не розбиратися в економіці, щоб сказати, що «санкції обернулися благом»
Особлива розмова про санкції. Потрібно абсолютно не розбиратися в економіці, щоб сказати, що «санкції обернулися благом». Звичайно, Росія може проводити політику імпортозаміщення, але це не благо, а вимушений захід. І політику-то проводити можна, але ніякого заміщення імпорту все ж не буде. З тієї простої причини, що в умовах міжнародного поділу праці жодна держава в світі не може виготовляти все і потрібної якості. Хіба в Росії можуть налагодити масовий випуск автомобілів класу «Мерседес»? Значить росіянам треба попрощатися з мрією їздити на машинах світового класу? Або всім пересісти на танки? А хіба в Росії можуть випускати моцарелу? Та й не мають права. Та навіть і шампанське не мають права випускати, якщо б для Росії були писані закони, як для інших країн світу.
Сакральний регіон №1, кажете?
Я знаю багато прикладів, коли кримчани дійсно не відривалися від екрана всі 4 години. Але не тому, що «жадібно ловили кожне слово президента», а тому, що намагалися зрозуміти – яке сьогодні справжнє ставлення Москви до Криму. Кримська преса в цьому плані старається щосили, в мізки кримчан вже вбили, що Крим – «регіон Росії №1», «сакральне місце», «патріотичний натхненник для всієї Росії», «місце відродження російського патріотизму», «місце, де Росія встала з колін», «перший предмет турботи для уряду» і ще багато інших похвальних епітетів.
Кожна його публічна поява на людях – закодований меседж для світу і для росіян
Тому нетерпіння все наростало: минула година – про Крим ні слова, пройшла друга – про Крим ні слова, минула ще година – про Крим ні слова! Вже навіть час прямої лінії закінчувався, і багато думали – ну все, про Крим нічого і не буде, і раптом виникає «Артек» і дисципліновано вишикувані шеренгою на тлі скель Адалари колишні видатні діячі кримської Партії регіонів. Ну, думали кримчани, зараз посиплються президенту 12 питань! Та де там. Два питання ні про що, та й ті залишилися без відповідей. А в Севастополі, як виявилося пізніше, навіть і того не було.
У Путіна нічого не буває просто так. Кожна його публічна поява на людях – закодований меседж для світу і для росіян. Багато хто вже навчився читати цей код.
Думаю, і в Криму його успішно прочитали.
Для внутрішнього споживання Путін сказав всій Росії: ажіотаж навколо Криму скінчився! Місце сакральне, але тільки до 9 Травня, і на цьому вся сакральність скінчиться. Ніхто більше возитися з регіоном №1, як з дитям малим, не буде. Посвяткували і вистачить: Крим тепер не свято, не проблема, не предмет особливої турботи. Від нього – одні втрати.
З Кримом тепер – за залишковим принципом, як і на прямій лінії
Говоримо, що санкції не через Крим, але хто ж не розуміє, що якби не анексія і не Донбас, а головне, якби не було стільки салютів у Криму, то не було б і санкцій? У всякому разі, в таких обсягах. Тому подальша політика Москви щодо Криму – це спроба замовчати, не афішувати, працювати нишком. Це знак губернаторам і окупаційній владі самого Криму.
З Кримом тепер – за залишковим принципом, як і на прямій лінії: часу вже не залишилося, але ах, є ж ще Крим, зовсім промовчати про нього не можна, ну давайте по-швидкому вирішимо і закінчувати пора! Тому скоромовкою.
Меседж для зовнішнього світу, в першу чергу, для Обами, Олланда і Меркель: бачите, який я став мирний і цивілізований? Вже не ведмідь. І нікому я мститися не хочу, це тільки здалося. На Донбасі наших військ немає, Україна – окрема суверенна країна, яку всі ми тут поважаємо і любимо, і рахуємося з її інтересами. Але все одно ж ми тут головні? От ви нарікали нам за вбивство Нємцова, так ми швидко вбивць знайшли. І ніякої політики. Добре, я навіть дам команду, щоб квіти на місці вбивства не чіпали. А ось в Україні бачите, що робиться, – спочатку Калашников, а тепер ось Бузина, прямо під час мого ефіру, і ніхто там вбивць не шукає і не знайдуть. І взагалі – несерйозні там політики, хоч і нацисти, тому вам не з ними справу треба мати, а зі мною, бачите, який я став цивілізований, як і ви, майже. А ви все відвертаєтеся. Може, натиснемо ще раз червону кнопку перезавантаження відносин? Невже це важко?!
Але справа в тому, що кілька останніх путінських авантюр – з Кримом, Донбасом і не тільки! – змінили не тільки Росію, не тільки Україну, а й увесь світ. Як Росія сьогодні вже не та, що була в 2013 році, так і світ не той. Бувають політичні помилки, які не можна відіграти назад. Не те вже НАТО, не той Євросоюз, не та ООН, не те ЮНЕСКО, не той Берлін і не той Париж, та й Вашингтон уже змінився, а скоро зміниться ще кардинальніше. Путіну, як показує реакція світу на пряму лінію, не вірить вже не тільки Кудрін, але й світовий політикум. З Росією ще, можливо, перспективи є, але з Путіним – уже ні.
Артур Воронін, економічний оглядач
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
