В історії СРСР є сторінки справді трагічні, коли держава прирекла на загибель тисячі ні в чому не винних громадян. А тому вражає, що і сьогодні, коли так багато написано і сказано, коли опубліковані архівні документи і мемуари про той час – знаходяться апологети комунізму і кривавого диктатора Сталіна. Один із трагічних днів в історії кримських татар – чорний день 17 квітня 1938 року, коли були розстріляні найвизначніші представники, цвіт кримськотатарського народу.
Бухаринцы... зиновьевцы... троцкисты...
И даже всяк, кто косо посмотрел!
Дела их злы и помыслы нечисты:
В тюрьму их! На допросы! Под расстрел!
Мы страх на обывателя нагоним:
Всех ненадежных – в лагерную пыль!
Мы Гитлера в терроре перегоним!
Костями жертв усеем всю Сибирь!
Цей уривок з вірша поета Олександра Дибіна «Рік 1937» вельми красномовно характеризує страшну епоху в історії Радянського Союзу, названу періодом «Великого терору».
В утвореній в 1921 році Кримській АРСР проголошувалися принципи пріоритетного розвитку національних груп півострова, насамперед кримськотатарської. У цей період почалося активне вивчення історії, етнографії та культури кримських татар, були відкриті національні школи, кримськотатарський театр, виходили газети і журнали кримськотатарською мовою... Існувало Постійне Представництво Кримської АРСР в Москві – і цю посаду завжди займав кримський татарин.
Проте вже з другої половини 1920-х йшли перманентні репресії під гаслом боротьби з місцевим «націоналізмом». У травні 1928 року вперше в історії радянських національних республік був засуджений і розстріляний голова Кримської АРСР Велі Ібраїмов. Після цього репресії щодо кримськотатарських партійних керівників стали нормою. В період колективізації близько 30 тисяч кримських татар – голів і членів «куркульських» родин були знищені або вислані з території півострова.
У 1930-х роках сталінський курс на практиці рішуче дрейфував до відродження великодержавності. Через десять років після розстрілу Велі Ібраїмова в історії кримських татар трапилася нова трагедія – але вже з великою кількістю жертв... Невинних жертв.
«Сталінські списки» – переліки людей, засуджених за особистою санкцією Сталіна і його найближчих соратників у Політбюро ЦК ВКП (б) до різних мір покарання – в переважній більшості до розстрілу
«Сталінські списки» – переліки людей, засуджених за особистою санкцією Сталіна і його найближчих соратників у Політбюро ЦК ВКП (б) до різних мір покарання – в переважній більшості до розстрілу. У списку шодо Кримської АРСР від 5 березня 1938 року виявляємо імена відомих представників кримськотатарської інтелігенції: Асан Сабрі Айвазов, Якуб Аблямітов, Якуб Азізов, Осман Акчокраклі, Рамазан Олександрович, Усеїн Боданинський, Яг'я Байрашевський, Джафер Гафаров, Керім Джемаледінов, Сулейман Ідрісов, Ібраїм Ісмаїлов, Абдулла Лятіф-заде, Февзі Мусаніф, Мамут Недім, Абдураїм Самедінов, Ільяс Тархан, Сервер Трупчу, Сеїтджеліль Хаттатов, Білял Чагарі та інші. Це лише найвідоміші імена з цього списку. А скільки їх було невідомих, «рядових» – чиї біографії ми вже ніколи не дізнаємося...
Один день – і не стало цілої плеяди. А за три можна було розпорядитися долею цілого народу, який віками жив у Криму – саме стільки зайняла операція з депортації кримських татар 18-20 травня 1944 року...
Ключове питання – чи були вони винні і якщо так, то в чому полягала їхня провина перед радянським режимом...
Наприклад, Усеїна Боданинського. Цей чудовий художник, мистецтвознавець, етнограф, історик, став одним з організаторів і керівників археологічних та етнографічних експедицій Кримом, він засновник і директор першого національного музею кримських татар – Бахчисарайського палацу-музею. Як свідчила одна з офіційних характеристик: «Директор Бахчисарайського музею Боданінський Усеїн – добрий знавець кримськотатарської культури. Найбільша наукова одиниця серед кримських татар. Мистецтвознавець. Має спеціальну художню освіту». Але цей дійсно видатний чоловік в 1934 році був відсторонений від завідування Бахчисарайським музеєм. Потім він працював художником-декоратором на будівництвах Москви і в Грузії. У 1937 році в Тбілісі був заарештований за звинуваченням у націоналізмі. Вирок – найвища міра покарання. Розстріляний 17 квітня 1938 року в Сімферополі.
Цей же день став останнім днем життя Османа Акчокракли. Це був учений з воістину енциклопедичними знаннями – історик, філолог, археолог, фольклорист, епіграфіст, педагог, письменник. Вчений до мозку кісток, він усього лише хотів займатися наукою – вивчати пам'ятники кримськотатарської старовини, історію і культуру свого народу, але... – не вийшло.
Улітку 1934 року Осман Акчокракли був знятий з посади викладача за звинуваченням у націоналізмі й звільнений з Кримського педагогічного інституту. Деякий час він викладав географію в комсомольській школі, потім переїхав до сестри в Баку. Заарештований 5 (за іншими відомостями – 7) квітня 1937 року, переправлений до Сімферополя; звинувачений в вихвалянні пантюркізму Ісмаїла Гаспринського, контрреволюційній пропаганді та шпигунстві. На суді наполягав на своїй невинності. Але 17 квітня 1938 року виїзною сесією Верховної Колегії Верховного Суду СРСР засуджений до найвищої міри покарання, і в той же день розстріляний.
Поет, філолог, літературознавець, педагог Абдулла Лятіф-заде народився в Сімферополі, в сім'ї вчителя. Дитинство провів у степовій частині Криму, звідки виніс прекрасне знання кримськотатарських діалектів. Потім довго вчився, писав вірші, вчителював. З 1915 до 1917 року служив в армії. У роки революції Лятіф-заде брав участь у діяльності Курултаю. Після утворення Кримської АРСР почав співпрацювати з радянською владою, працював у профспілках. В 1927-30 рр. – активний учасник кампанії з переведення кримськотатарської мови з арабської на латинську графіку; відповідальний секретар комітету нового тюркського алфавіту. Був направлений на навчання в аспірантуру держакадемії мистецтвознавства в Москві. Після повернення до Криму на викладацькій роботі. 21 березня 1937 року звільнений як «затятий націоналіст», а 19 квітня заарештований. 17 квітня 1938 року разом з групою інших діячів кримськотатарської культури страчений у дворі Сімферопольської в'язниці НКВД.
Асан Сабрі Айвазов – великий громадський діяч, педагог, письменник. У 1917-1918 роках Айвазов – редактор газети «Міллет», двічі обирався головою Курултаю, був послом Кримського крайового уряду в Туреччині. Після встановлення в Криму Радянської влади він працював у відділі перекладів Центрального Виконавчого Комітету, з 1922 року викладав у педагогічному інституті арабську і турецьку мови. У 1926-1927 роках побачили світ кілька його статей з мовознавства в газеті «Ен'і дунья», журналах «Ілер» і «Ок'ув ішлері»; він був редактором дитячого журналу «Козь-Айдин». У 1930 році заарештований, проте через два місяці звільнений. Через сім років, 5 квітня 1937 року, був заарештований знову. 27 грудня 1937 року, перебуваючи в ув'язненні, Асан Сабрі Айвазов повідомив слідчому, що був секретним агентом органів НКВС з 1930 року. Якщо вірити протоколу допиту, він зізнався, що «будучи агентом НКВС, займався дворушництвом», приховуючи відомі йому «дані про антирадянську діяльність інших». Розстріляний 17 квітня 1938 року.
Тоді ж відбулася розправа над ще одним відомим громадським діячем, театральним критиком, в 1928-29 роках – наркомом освіти Кримської АРСР Мамутом Недімом, а також над Ільясом Тарханом – письменником, видатним політичним діячем. З 1925 року Тархан був на партійній роботі в Кримській АРСР. З лютого 1931 року очолював Центральний Виконавчий комітет, а з серпня 1934 року – Спілку письменників Криму. Звинувачувався в тому, що «був одним з керівників антирадянської пантюркістської шпигунсько-диверсійної терористичної організації». Від свідчень у суді відмовився і винним себе не визнав. Засуджений виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР, і 17 квітня страчений.
Біографії жертв 17 квітня 1938 року ще належить відновити дослідникам, які лише недавно отримали доступ (далеко не повний!) до архівних матеріалів. А цей день – 17 квітня 1938 року – слід запам'ятати нам усім, щоб він ніколи не повторився – ні з нами, ні з нашими дітьми, ні з іншими – ні в чому не винними жертвами людоїдських режимів.
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
