Доступність посилання

ТОП новини

Твереза війна Федора Гаврилова


Ветеран Другої світової війни Федір Гаврилов

Спиртне на війні як чи не єдиний оптимальний антидепресант розглядалось давно. Так, горезвісні «наркомівські 100 грамів» у радянській армії були затверджені у січні 1940 року під час Фінської війни. За ініціативи маршала Климента Ворошилова, котрий запропонував Сталіну затвердити норму щодо видачі бійцям Червоної армії щоденно 50 грамів сала («ворошиловський пайок») і 100 грамів горілки. Танкістам ця норма була подвоєна, а льотчикам, як еліті, замість горілки видавались 100 грамів коньяку. Пізніше ця норма декілька разів змінювалась стосовно окремих категорій вояків, проте «наркомівські 100 грамів» все ж залишились незмінними. Навіть певний час і в повоєнні роки, через що народ масово спивався і передчасно йшов із життя.

Це добре пам’ятає ветеран Другої світової війни, полковник у відставці Федір Гаврилов із Сімферополя. «Так, мого командира Банниха, з яким я пройшов усю війну – від Харкова до Праги – саме оковита поклала в домовину в 54 роки. Майже весь льотний склад нашого полку – а це вісімдесят осіб – з яким я зустрів перемогу, не «дотягнув» до сімдесяти років. У післявоєнний період ті самі «сто грамів» увійшла навіть у норму харчування і солдатів-строковиків. Коли Хрущов призначив Жукова міністром оборони, то він цю норму негайно скасував. Проте «питна» інерція у військах залишилалсь. Я тоді служив начштабу авіаескадрильї на Далекому Сході. Довелось особисто «воювати» з бійцями, вилучати у них «гітлерівки» – великі темні пляшки з горілкою, які тоді продавались у гарнізоні».

У післявоєнний період ті самі «сто грамів» увійшла навіть у норму харчування і солдатів-строковиків

Сам Федір Гаврилов з юнацьких років на наполегливе прохання матері (в їхній родині ніхто взагалі не вживав спиртне) дотримувався «сухого» закону і не палив. Тому, мовляв, у свої 90 почувається непогано, при справі – досі очолює раду ветеранів війни Центрального району Сімферополя, щодня приходить на роботу.

На фронті у старшини Гаврилова був «бартер»: свої «наркомівські 100 грамів», а також пачку «Казбеку» він міняв у однополчан на плитку шоколаду. Як не дивно, але найбільше фронтовикам «наливали» не на передовій, а… під час підготовки до параду перемоги на Красній площі у Москві 24 червня 1945 року. До речі, Гаврилов – єдиний із нинішніх кримчан, хто брав участь у тому історичному заході, у складі зведеного батальйону авіаторів 2-го Українського фронту. «Тоді на сніданок і вечерю, – продовжує мій співрозмовник, – наливали по сто п’ятдесят, в обід – двісті грамів. У мене ж було своє – компот. Щоразу ящик з горілкою в їдальню приносив і розподіляв особисто начальник продовольчої служби. Окрім того, була посилена норма харчування. Такий був наказ Сталіна. Він хотів бачити своїх вояків на параді відгодованими».

Найбільше фронтовикам «наливали» не на передовій, а… під час підготовки до параду перемоги на Красній площі у Москві 24 червня 1945 року

На фронт сибіряк Федір Гаврилов потрапив у листопаді 1943 року під Харковом. Загалом уся війна у нього вмістилась у 127 бойових вильотів. А літав чоловік у буквальному сенсі сидячи навпаки. Власне, у такому положенні, тобто спиною до пілота, воювали у роки Другої світової війни всі стрільці-радисти радянських штурмовиків. Зокрема, наймасовішого Іл-2 , «літаючого танка», як називали машину самі авіатори. Від стрільця-радиста вимагалось одне – відстрілюватися з турельного кулемета калібру 12,7 міліметрів від ворожих винищувачів ззаду, точніше – у задній напівсфері. А ще у разі необхідності «обробляти» і наземні цілі.

«На завдання, – згадує ветеран війни, – ми вилітали під прикриттям винищувачів переважно цілою ескадрильєю – це 12 машин. Ланки розміщувались «коробочкою» і шикувались не в одну лінію, а уступом. Наша машина була в першій ланці, так би мовити «ведена». Піднімались на висоту 1200 метрів, а звідти по черзі атакували цілі з піке під кутом 20-30 градусів, знижуючись до 100-75 метрів. Проти танків ефективними виявились півторакілограмові ПТАБи – протитанкові авіабомби кумулятивної дії. Одна така бомбочка здатна була пробити будь-яку танкову броню. Завантажували ж нам у бомбовий відсік до 400 таких ПТАБів.

Саме за успішну «ПТАБову» атаку одержав Федір Гаврилов свою першу нагороду – орден Вітчизняної війни І-го ступеня. Сталось це на березі озера Балатон, під Будапештом. Восени 1944 року війська 2-го Українського фронту розпочали облогу цього міста, «дунайського Сталінграда», де скупчилось майже 300-тисячне угруповання нацистів. Ворог намагався будь-що розірвати кільце облоги за допомогою своїх «Тигрів» і «Пантер». Їхнє просування до обложеної столиці Угорщини зафіксувала наземна і повітряна розвідка. Проте, коли ескадрилья Гаврилова вилетіла у визначений район, то замість бронетехніки побачила на полі рівні ряди... копиць сіна. Однак командир ескадрильї капітан Агарба на свій ризик віддав наказ їх атакувати. Тільки згодом, після узагальнення даних фотозйомки на полковому КП, екіпажам довели, що з першого заходу вони знищили 12 фашистських танків, які були замасковані сіном.

За успішну «ПТАБову» атаку одержав Федір Гаврилов свою першу нагороду – орден Вітчизняної війни І-го ступеня. Сталось це на березі озера Балатон, під Будапештом

Загалом бої за угорську столицю, як попередні під час Ясько-Кишинівської операції, стали для їхнього гвардійського 188-го шап (штурмового авіаполку) найзапеклішими за всю його історію. Тоді «іли» піднімались у небо по 4-5 разів на день. У самому Будапешті по карті визначались для бомбардування конкретні вулиці і навіть окремі споруди з добре укріпленими вогневими точками супротивника, артилерійськими розрахунками. Діставалось від нацистів і льотчикам. За весь час бойових дій втрати склали майже 100%. Іл-2 із пілотом Іваном Баннихом і Федором Гавриловим підбивали двічі. Щоразу снаряд «ерлікона» (зенітної гармати – авт.) прошивав бронезахист мотора, проте Банниху вдавалось дотягувати штурмовик за лінію фронту…

Останні дні війни старшина Гаврилов зустрів у небі над іншою європейською столицею – Прагою. Вже впав Берлін, проте ще доволі потужне формування гітлерівців намагалось розправитись з учасниками збройного повстання, яке спалахнуло у Празі 5 травня. Штурмовикам було поставлене завдання відсікати на шляху до чеської столиці всю ворожу бронетехніку. І льотчики з цим успішно впорались. Переможну крапку було поставлено 11 травня. Хоча для самої ескадрильї Гаврилова цей останній день війни мав гіркий присмак, позаяк у бою загинув відважний командир ескадрильї Агарба...

Що, так жодного разу і не виникала після війни у Федора Лаврентійовича спокуса трохи «розслабитись» у колі колег, приятелів? «Виникала, звичайно, – зізнається ветеран. – Друзі часто-густо приїжджали на відпочинок до Криму, заходили до мене в гості. Й інколи приносили як подарунок пляшку... нашої «Масандри». Вона потім довго стояла у серванті. Двадцять років – із 1965 по 1985 – я пропрацював помічником начальника Кримського обласного управління з хлібопродуктів із кадрів. Звичайно ж, не обходилось тоді без усіляких урочистостей, вечірок. Колеги знали, що я не вживаю і ставили на стіл графин із водою. Я зі всіма для проформи «чокався», проголошував тости. А після цього зазвичай мені діставалась невдячна роль «перевізника» – начальник довіряв мені службову автівку, щоб доправити додому надто захмеліх колег».

XS
SM
MD
LG