Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Ті, хто служив у війську, добре знають, що таке підсумкова перевірка. Це такий собі усний і практичний екзамен, зазвичай, за півроку чи рік підготовки військовослужбовця і його підрозділу. За великим рахунком, критерій цієї усталеної десятиріччями процедури один – визначити спроможність чи, навпаки, неспроможність військового організму практично виконати бойове завдання із захисту країни в умовах ймовірної військової агресії. Торік навесні понад 20 тисяч українських військовиків у Криму на очах всієї країни і навіть світу здавали чи не найголовніший екзамен у своєму житті. Геть усі – від молодого матроса, солдата до зрілого адмірала, генерала.
Втім, не лише вони. І все ж людей у погонах ця задумана у чужих штабах віроломна «підсумкова перевірка» зачепила найбільше. Хоча б тому, що певною мірою «вписувалась» не лише в абстрактний моральний імператив, але й скріплений особистим підписом чинний нормативно-правовий документ – військову присягу. На жаль, більшість бійців не відступили, свій головний екзамен не здали, а банально здалися. На милість «зелених чоловічків», без будь-якого натяку на належний спротив. Натомість отримали за свій «пацифізм» ще й вербальну подяку від Володимира Путіна. І що найбільше прикро, буквально декілька тижнів потому, без докорів сумління самі ж побігли з рапортами про готовність вірою і правдою служити класичному агресору. А вже чи не наступного дня у новій «цифровці» від Юдашкіна хвацько віддавали честь новими батьками-командирами.
«У мене вся рідня у Криму і Росії мешкає, в Україні мені робити нічого», – виправдовувався тоді підполковник Сергій М. із Сімферополя, що нині, до слова, служить в штабі Чорноморського флоту Росії у Севастополі. «А що мені дала Україна за ці роки?», – питанням на питання відповідав підполковник Володимир З. із Бахчисарая. «Знаєте, це не телефонна розмова», – відхрещувався полковник Олександр К. із Перевального. Єдиний з-поміж «респондентів» уродженець материкової України, командир донедавна 406-ї обераг (окремої берегової артилерійської групи – авт.) Центру військ берегової оборони ВМС України полковник Дмитро Козаченко теж був небагатослівним: «В Україні мені загрожує в’язниця – за здачу військової частини».
У полковника справді сьогодні реальні шанси туди потрапити. Недаремно кажуть, що наші думки, фобії інколи можуть матеріалізуватись. Офіцер, що колись бідкався через невисоку зарплатню («бракує коштів на навчання доньки, ліки для хворої дружини»), нині у становищі обкладеного зусібіч червоними прапорцями сіроманця.
Офіцер фактично проігнорував наказ вищого командування щодо прибуття до нового місця служби в Україні
Судіть самі: за українськими законами йому «світить» до 15 років за фактом дезертирства, як це, власне, передбачено ст. 408 Кримінального кодексу України, оскільки офіцер фактично проігнорував наказ вищого командування щодо прибуття до нового місця служби в Україні. Його прізвище у списку тих, проти кого у листопаді 2014 року військовий прокурор Одеського гарнізону за цим фактом відкрив кримінальне провадження. Тому, ясна річ, пан офіцер навряд чи стане випробувати долю, щоб пересікати пункт пропуску в районі Чонгару чи Армянська, аби, скажімо, відвідати рідню на малій батьківщині. Це зрозуміло: там його одразу затримають українські прикордонники і передадуть компетентним органам.
Як це, скажімо, трапилось у нещодавній історії з 22-річним сержантом-контрактником із Перевального. Той, нагадаю, торік начебто під впливом місцевої нареченої, що від нього завагітніла, залишився служити Російській Федерації, а згодом, отямившись, рвонув до батьків на материкову Україну.
У 46-річного полковника Дмитра К. існує цілком реальна перспектива мати серйозну справу ще й з російською Фемідою. Хоча поки з ним розібралося лише командування Чорноморського флоту – відсторонило від командування 8-м артилерійським полком через «особисті якості».
Публічного, бодай в інтерпретації відомчої прес-служби, «розшифрування» цих самих «якостей» не сталося. Можна лише здогадатись. За неофіційною інформацією, в офіцера за останній час на рахунку два серйозні «зальоти», пов'язані з коштами. У першому випадку хтось, буцімто, переправив «одиничку» на «четвірку» у звітному документі за проживання у готелі на зборах перепідготовки в Росії. І таким чином отримав «на руки» кругленьку суму за відрядження. Шахрайство викрили, коли хтось із посадовців направив запит у готель, де жили артилеристи із Сімферополя. За прикладом командира так само «підкорегували» тариф ще з десяток його офіцерів. Другий епізод – це збір разом із начальником штабу рубльової «данини» з матросів і сержантів-контрактників рідного полку. А це, як подейкують, більш серйозна провина, якою вже зацікавились у місцевому відділенні військового Слідчого комітету по ЧФ. Одне слово, на флотській кар’єрі артилерист-перебіжчик може сміливо ставити хрест.
Хоча минулої осені для полковника все так добре починалось. В урочистій обстановці, у професійне свято (19 листопада – день ракетних військ і артилерії), під фанфари полкового оркестру, відео- і фотокамери місцевих ЗМІ бойовий прапор із двоголовим орлом йому на полковому плацу вручає начальник берегових військ ЧФ генерал-майор Олександр Остриков. А ще почесну грамоту від самого президента Володимир Путіна. Комполку в піднесенні, патетично розповідає пресі про значущисть історичного моменту. І тут такий несподіваний безславний фінал. Втім, як колись написав автор знаменитого циклу романів «Людська комедія» Оноре де Бальзак, «усе здійснюється несподівано для тих, хто не вміє бачити причин».
Володимир Личко, військовий оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
