За рік перебування Севастополя під владою офіційної Москви, місто відвідали безліч представників західноєвропейських ЗМІ. Хтось приїжджав, переслідуючи якусь конкретну інформаційну мету, хтось намагався емпірично сформувати власну думку про життя міста в нових умовах, хтось знаходив інші причини і передумови, які, втім, були і залишаються настільки ж індивідуальними, як і враження, що залишилися у журналістів після відвідання Севастополя.
Саме про ці враження Крим.Реалії говорили зі шведським журналістом і письменником Калле Кнійвіля.
– Скажіть, коли Ви востаннє відвідали Севастополь і які були перші відчуття від міста?
– Я приїхав до Севастополя наприкінці вересня минулого року. Не скажу, що відчув щось особливе. Перше, що я побачив – це арка на в'їзді до міста і велика кількість історичних пам'яток, що нагадують, здебільшого, про військову історію цих місць.
– Скажіть, цей візит був першим для Вас чи ви вже бували в місті раніше?
– Ні. Я відвідав місто вперше.
– Ваша книга, присвячена «кримській проблемі», заснована, в основному, на спілкуванні з місцевими жителями. Як Ви оцінювали настрої севастопольців? Про що вони говорили?
Спілкуючись із людьми на вулицях, я помітив, що вони відповідали на мої запитання у формі якихось патріотичних гаселКалле Кнійвіля
– Настрої людей, їх думки і репліки можна умовно розділити за кількома критеріями: спілкуючись із людьми на вулицях, я помітив, що вони відповідали на мої запитання у формі якихось патріотичних гасел. Це були певні ідеологічні кліше, які, ймовірно, сказав хтось із політиків чи громадських діячів на телебаченні чи в інших засобах масової інформації. Всі ці люди в безумовній формі підтримували анексію Криму і говорили найчастіше про історію, про подвиги народу, вчиненіх на території Севастополя і так далі. Я не можу точно відповісти, чому так відбувалось: можливо, всьому виною стадне почуття, а може, й ні. У той же час я мав можливість поговорити з городянами у спокійних, домашніх умовах. У цьому випадку люди мали можливість абстрагуватися від соціуму та відповідали на мої запитання більш виважено, вдумливо, більше вдавалися в деталі. Крім усього іншого, спілкуючись із прихильниками та противниками анексії, я помітив, що останні підходили до відповідей на мої запитання аналітично. Всі вони говорили, що в процесі торішніх політичних подій вони неодноразово ставили під сумнів свою громадянську позицію, мислили критично відносно самих себе, але все одно поверталися до початкової точки зору.
– Наскільки «імперський синдром», притаманний кримчанам і описаний у Вашій книзі, характерний для Севастополя і севастопольців?
– Він характерний у тій самій мірі, що і в усьому Криму. Севастопольці також не до кінця позбулися свого радянського та імперського минулого. Я вважаю, що вони так і не змогли перебудувати своє життя на новий, сучасний лад і в більшості своїй продовжують мислити старими категоріями відносно влади, політики та інших аспектів сучасного суспільства. На півострові панує ще радянська система цінностей, люди продовжують ностальгувати за минулим. У цьому їх певною мірою підтримують і ЗМІ, які, більшою мірою, концентрують увагу на минулому, ніж на сьогоденні.
– Тим не менш, за твердженням багатьох людей в Севастополі російський патріотизм розвинений на порядок сильніше, ніж у решті Криму. Чи помітили Ви це? Якщо так, то в чому, на Вашу думку, це виявляється?
– В якійсь мірі це так. Я вже згадував про всюдисущі пам'ятники, які акцентують увагу городян на військовому минулому Севастополя. Це постійно нагадує обивателю про те, що він знаходиться в епіцентрі тих історичних подій, які пов'язані з Російською Імперією і Радянським Союзом. Люди постійно бачать барельєфи, які вказують на те, що «Севастополь – місто російської слави». Я вважаю, що це одна з причин цього «посиленого патріотизму». Я вже говорив про ЗМІ. Пам'ятаю, коли я був у Севастополі і зустрічався з представником одного з місцевих телеканалів, він також мені дуже багато говорив про історію, про подвиг російського і радянського народів, говорив про роль Севастополя у цих подіях, про те, скільки крові було пролито в боротьбі за це місто. Підсумувавши, він наголосив, що де-де, а в Севастополі фашизм точно не пройде.
– Скажіть, Калле, перебуваючи в Севастополі, Ви відчували якийсь тиск або загрозу з боку влади чи місцевих жителів?
– Загрози як такої не було, але, пам'ятаю, я спілкувався з однією жінкою, яка була якоюсь представницею однієї з так званих народних республік. Я точно не пам'ятаю, яку саме посаду вона там займала, але справа не в цьому. Коли я задав їй деякі питання, вона почала дуже полум'яно розповідати мені, чому у них на Донбасі правильна позиція, а ми на Заході всі неправі. У якийсь момент я парирував їй і висловив свою незгоду з її реплікою, на що вона відреагувала надмірно бурхливо і озлоблено. Це, мабуть, єдиний ексцентричний момент, який стався зі мною в Севастополі, але ніяких фактичних погроз не було.
– Як ви вважаєте, Севастополь – російське місто?
У Скандинавії кожна держава може знайти той чи інший клаптик землі, який історично належить іншій країні, але тут це нікого не цікавить
– На таке питання лаконічно відповісти дуже важко. Історично він був російським військовим містом довгий час, але ж політично це не має ніякого значення. Якщо розглядати це питання в контексті минулорічних подій, то тут очевидним є лише те, що були порушені відразу кілька нормативно-правових актів, зокрема й міжнародних – саме це є головною проблемою.Стосовно цього у нас, у Швеції, сказали одну дуже тонку фразу: «У Скандинавії кожна держава може знайти той чи інший клаптик землі, який історично належить іншій країні, але тут це нікого не цікавить».
– І наостанок: Ви приїхали б до сьогоднішнього Севастополя в якості туриста?
– Ні, звісно, я б не приїхав сюди як відпочивальник. Я вважаю, що це політично некоректно. Так само я ніколи не поїду в якості туриста до північного Кіпру чи на якусь іншу територію, яка має невизнаний світовим співтовариством політичний статус. Для мене це принципово неприйнятно. Я можу ще раз відвідати Севастополь в якості журналіста, що я і зробив раніше, але в якості відпочивальника – однозначно ні.
