Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Сімферополь – У чиновницьких колах Криму з новою силою розгорається скандал про те, що так звані «перші особи Криму» є насправді зрадниками Росії. Це тому, що «патріотизм» і «зрада» в них переплелись настільки тісно, що складно зрозуміти, коли він патріот, а коли зрадник. Клянеться у вірності й тут же зраджує. Нещодавно Інтернет облетів ролик, на якому «голова Криму» і великий «патріот Росії» Сергій Аксьонов, а на той момент голова «Русского единства» Криму, клянеться в тому, що він є громадянином України, і в нього немає, не було і не буде мети приєднувати Крим до Росії. А ось тепер у зраді російської батьківщини звинуватили головного «героя кримської весни» Володимира Константинова.
І не хто-небудь, а «перший і єдиний президент Криму» Юрій Мєшков. 28 квітня 2015 року він звернувся з відкритим листом до ФСБ, в якому стверджує, що «дії голови Держради Володимира Константинова можна розцінювати як публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації, що містять склад злочину, передбаченого ст. 280.1 Кримінального кодексу Російської Федерації. Мою заяву прошу розглядати як відкрите звернення до ФСБ з вимогою порушити кримінальну справу за ч. 4 ст. 33 – ст. 280.1 Кримінального кодексу Російської Федерації проти Володимира Константинова. Згідно з ч. 4 ст. 33 Кримінального кодексу Російської Федерації В. Константинов є підбурювачем, тобто особою, яка намагається схилити іншу особу до вчинення злочину шляхом домовленості, підкупу, загрози або іншим способом».
Після фільму «Д'Артаньян і три мушкетери» в російській мові прижився крилатий вислів, який вказує на несподіваний розвиток подій гротескного характеру, що сприймається з великою іронією. Тому історія зі взаємними звинуваченнями кримських сепаратистів один одного в зраді є ні чим іншим як своєрідним «Марлезонським балетом» короля Людовика XIII, який складався, як відомо, з цілих 16 актів, так що до розв'язки ще дуже далеко.
Витоки цього «кримського балету» ідуть у 2011 рік. Нагадаємо, 28 лютого 2011 року український Апеляційний суд АР Крим засудив лідера Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія» Валерія Под'ячого і його соратника Семена Клюєва за ст. 110 ч. 2 Кримінального кодексу «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України» до трьох років позбавлення волі умовно. СБУ звинуватила їх в організації та проведенні прес-конференції 21 січня 2008 року, під час якої оголосили прес-реліз із таким останнім абзацом: «Для того, щоб уникнути драматичних для жителів півострова подій, кримський парламент негайно зобов'язаний імплементувати результати референдуму 20 січня 1991 року, для чого скасувати Конституцію АРК 1998 року як таку, що суперечить волевиявленню кримського народу і ухвалити Декларацію про возз'єднання Криму з Росією. Потім оголосити півострів територією, що перебуває під юрисдикцією Російської Федерації, а також прибрати окупаційну символіку з будівлі Верховної Ради Криму і зобов'язати всі місцеві органи влади в Криму та інші підвідомчі їм установи вивісити державні прапори Росії».
Цілком очевидно, що ця фраза містить низку підтасувань і невідповідностей, через які Под'ячий із Клюєвим досягти успіху в нормальному правовому полі ніяк не могли. На успіх вони, мабуть, і не сподівалися, а вирішили похід за скасуванням конституції використовувати для особистого піару. Тому що іншого результату в цієї акції і бути не могло.
Тим не менш, вирок набув чинності і до цього часу залишається не скасованим. Це і породило у Мєшкова бажання зіграти на цій справі другий акт «Марлезонського балету». Нікому не відома в Криму громадська організація «Блок патріотів Криму – Нескорений Бастіон» звернулася до спікера республіканського парламенту Володимира Константинова, щоб ініціювати скасування вироку. Проте у відповідь отримала листа за підписом «героя кримської весни», в якому він порекомендував: «Якщо засуджений після відбування покарання поводився бездоганно, а також відшкодував шкоду, заподіяну злочином, то за його клопотанням суд може зняти з нього судимість. Таким чином, Подьячий В.В. має право звернутися до суду за місцем його проживання з клопотанням про зняття судимості», – йдеться в офіційній відповіді «держради» Криму.
Тут і почався третій акт кримського «Марлезонського балету». Вже ветеран Республіканського руху Криму Вадим Мордашов обурився позицією «держради» у справі Подьячего. До речі, саме Вадиму Костянтиновичу належить порівняння цих подій з нескінченним «Марлезонським балетом», тому ми зовсім не претендуємо на авторство цього порівняння і просимо читачів дякувати за образність саме йому. На сайті «Політнавігатор» екс-депутат кримського парламенту, ветеран РДК Вадим Мордашов повідомив, що, «аналізуючи як юрист все, що відбувається, припускаю, чим саме міг керуватися голова кримського парламенту, надсилаючи таку відповідь на адресу громадської організації – у нього був мотив до здійснення таких дій, спрямованих, як припустив Юрій Мєшков, на порушення територіальної цілісності Російської Федерації».
Вадим Мордашов розповів, що «три роки тому Константинов публічно виступав із засудженням борців за російський Крим. Коли лідер руху «Севастополь-Крим-Росія» Валерій Подьячий виграв у Вищому адміністративному суді в Києві процес за право на судове скасування української конституції Криму, Константинов як вища посадова особа автономії відмовився визнати позов у суді і робив все, щоб зберегти український статус півострова, закріплений у Конституції АРК 1998 року. Згідно зі статтею 1 цього документа, «АРК є невід'ємною складовою частиною України». Тоді у своєму інтерв'ю парламентській газеті «Кримські вісті» 19 січня 2012 року Константинов сказав дослівно наступне:
«Група політичних аутсайдерів з незареєстрованої у встановленому законом порядку громадської організації на чолі з якимось «діячем», до речі, недавно засудженим за злочинне зазіхання на територіальну цілісність України, витягла з нафталіну свій судовий позов про скасування кримської Конституції. У своїх вимогах ці маргінали, які не представляють нікого в республіці, дійшли до того, що наполягають не тільки на скасуванні Конституції АРК 1998 року, але й на початку переговорів про передачу Криму під юрисдикцію Російської Федерації. Немає жодних сумнівів, що абсурдні вимоги політичних ліліпутів отримають у суді законну оцінку».
На підставі цих слів Константинова, Вадим Мордашов стверджує: «Константиновим завжди рухало прагнення відстоювати український статус півострова, засуджувати і «топити» тих, хто виступав за незаконність перебування Криму у складі України, що власне випливає і з його інтерв'ю від 19 січня 2012 року. У зв'язку з цим виникає і абсолютно логічне запитання: наскільки насправді було щирим керівництво кримського парламенту навесні минулого року у своєму «пориві» повернути Крим Росії, і як так звана «команда переможців» може повести себе у випадку активізації (не дай Бог!) дій Києва, спрямованих на реванш в Криму? Вважаю, що відповідь – очевидна».
При цьому ветеран РДК, екс-депутат і, що головне, юрист Вадим Мордашов, безумовно, лукавить, коли говорить «Не дай Бог!». Тому, що розуміє: Бог неодмінно дасть, і Київ Росії Крим ніколи не подарує, а тому рано чи пізно, але «дії, спрямовані на реванш», почне. Ох, і незавидною буде тоді доля всіх кримських зрадників, які візьмуться танцювати четвертий акт свого «Марлезонського балету».
Юрій Мєшков у своєму зверненні пише, що «збитки, заподіяні злочином за статтею за «сепаратизм», полягали у закликах до повернення Криму під юрисдикцію Російської Федерації. Кримський парламент через шість років після оголошення прес-релізу руху «Севастополь-Крим-Росія» реалізував той же самий сценарій, до якого його публічно закликали учасники скандальної прес-конференції Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія» 21 січня 2008 року. Тепер, за логікою керівництва Держради, засуджений має компенсувати шкоду, заподіяну посяганням на територіальну цілісність і недоторканність України, тобто повернути Крим назад – до складу України. (...) Україна оцінила збитки від «втрати Криму» в трильйон доларів. Судячи з останніх повідомлень про прибутки депутатів та сенаторів, вони цілком можуть організувати благодійний марафон і допомогти зібрати нашим судимим активістам суму, яку вимагає голова Держради В. Константинов для зняття судимості», – радить Юрій Мєшков.
Немає сумніву, що коли українська прокуратура наздожене Сергія Аксьонова, Володимира Константинова та інших «танцюристів», як наздогнала вже Василя Ганиша, вони будуть виправдовуватися: Аксьонов – тим самим роликом, а Константинов – згаданим тут листом, і знову стануть стверджувати, що вони все життя відстоювали суверенітет і територіальну цілісність України, а Крим допомогли Путіну відірвати для того, щоб у Києві зрозуміли, наскільки дорогий їм півострів, кримськотатарський народ і українська діаспора на ньому. Без цього, мовляв, вони не моли б осягнути істину. Така у зрадників мораль, такі у них «скріпи», така у них роль у цьому нескінченному «Марлезонському балеті». І до 16-го акту танцювати їм ще довго.
Сергій Кононенко, кримський оглядач
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
