Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Сімферополь – У перші травневі дні «влада» Криму довела до кульмінації жорстокий соціальний експеримент. З одного боку, вона забороняє будь-які самостійні ініціативи кримських татар, як жалобний мітинг у День пам'яті жертв депортації або мітинг у День прав людини, який відзначає весь світ, або мітинг на підтримку заарештованих представників народу та інші. З іншого боку, «радмін» і «держрада» самі стали ініціатором всекримського гуляння в день кримськотатарського свята «Хидирлез», намагаючись перекреслити його національний зміст і для чогось зробити його «святом усіх кримчан».
Газета «держради» так і написала «Хидирлез став інтернаціональним». Але експеримент явно не вдався. Душевного свята не вийшло. Перетворити національне на «інтернаціональне» за всю другу половину ХХ століття не змогли ні КПРС, ні влада в СРСР, які були куди більш освічені, досвідчені і вправні в міжнаціональних питаннях, ніж «влада» Криму. Тим не менш, вже більше року «влада Криму» знову ставить той же самий експеримент на живих людях, приносячи в жертву й історію націй, і культуру народів, і свою репутацію. Варто розібратися – чому?
Вже перші хвилини «свята», коли «гостям» – Олегу Белавенцеву, Сергію Аксьонову і Володимиру Константинову – хліб-сіль винесли, – показали публіці, хто на цьому святі «господарі», а хто «гості»
Вже перші хвилини «свята», коли «гостям» – Олегу Белавенцеву, Сергію Аксьонову і Володимиру Константинову – хліб-сіль винесли, – не кажучи вже про те, що це повністю слов'янська, а ще точніше, російська весільна, а не тюркська, традиція! – не кримські татарки, а російські дівчата, одна з яких, у центрі, була в неякісному російському кокошнику, друга дівчина, ліворуч, вбрана під татарку, і третя дівчина, праворуч, у псевдонаціональному, невизначеної приналежності, костюмі, – показали публіці, хто на цьому святі «господарі», а хто «гості». Ну звичайно, це ось приїхали люди, які вважають себе господарями землі, води і повітря, господарі веселощів і жалоби. Цього разу вони веліли веселитися. І тому всі мають співати і танцювати. Наступного разу, вже через тиждень-два – вони накажуть бути в жалобі й справляти поминки, сидячи по домівках, і спробуй тільки-но хтось не підкоритися!
Традиція звичайного «Хидирлеза» полягає в тому, що це національне свято саме тюрків, які і є на ньому господарями. Звичайно, що вони запрошують на своє свято всіх в окрузі, незважаючи на національності, але саме свято і після цього продовжує залишатися тюркським за культурою, і від участі гостей його характер не змінюється, воно не стає ні російським, ні українським. Більше того, воно не стає «інтернаціональним», з чим ми розберемося трохи пізніше.
Цього року кримська «влада» дуже перелякалася, що їм, як і в минулому, зібрати людей на свято не вдасться, тому вони явно перестаралися, розсилаючи рознарядки щодо явки, але, незважаючи на це, ще й значно прибрехали, оголосивши, що зібрали на своє гуляння 40 тисяч людей, хоча реально, за оцінками експертів, масовка становила не більше 10 тисяч.
Точно так само, як і на погано організованих міських ярмарках, «господарі Криму» змусили кожен район виставити «свій намет», – ще один спосіб підкреслити масовість і покірність. Не вислизнув від публіки і той факт, що танці та хороводи, зокрема й «Хайтарма» за участі «гостей-господарів», ініціювалися спеціально призначеними «заводіями», які крутилися перед начальством і демонстрували веселощі.
І, звичайно, кримськотатарський «Хидирлез» не може бути перетворений ні на узбецький, ні на казанський. У той же час, саме ці артисти склали основну лінію в концертній частині «свята».
Вийшов мікс «удаваних веселощів» і «організованої радості» всіх і вся
Що ж вийшло? Вийшов мікс «удаваних веселощів» і «організованої радості» всіх і вся. Чесно кажучи, представників «влади» це вже мало цікавило, головне, що їх влаштовувала штучно створена масовість, а це вже давало можливість оголосити, що, підмінивши вигнаних з Криму лідерів кримських татар, обмеживши дії Меджлісу, разом узяті «радмін» і «держрада», плюс представник російського президента «вперше в російському Криму» не підкачали, забезпечили, організували, зібрали, виконали свою організуючу і мобілізуючу роль. Про що і повідомив для ЗМІ «віце-прем'єр» Руслан Бальбек. Кримське і російське телебачення і російські ЗМІ знімуть і покажуть в потрібному дусі, «картинку» створювати їх не треба вчити. А той факт, що за змістом і в деталях це був зовсім і не кримськотатарський «Хидирлез» – хто там розбере, головне «правильно» оголосити і правильно відзвітувати нагору. Так діяла радянська влада, так діють сьогодні в Росії та в Криму.
Чи став національний «Хидирлез» «інтернаціональним», як стверджують у Криму? Відповісти на це питання можна, тільки зрозумівши сенс слова «інтернаціональне». Отже, інтернаціональне це вже не національне, інакше – навіщо б вигадувати нове слово? Але яке ж? Багатонаціональне, міжнаціональне? Знову ж ні, бо можна було б вжити ці слова, а не вигадувати нове.
Всі довідники зазначають, що «інтер» – префікс, що позначає поняття «той, що перебуває між» кількома поняттями, відповідно, не належить до жодного з них. Слово «інтернаціоналізм» вигадали комуністи на межі ХІХ і ХХ століття для позначення їхньої теорії про те, що «пролетаріат не має батьківщини», «інтернаціональний» – це той. що не належить жодній національності, а це чистої води вигадка, такого, як ви розумієте , в реальності не буває, бо кожна людина навіть несвідомо, вже тим фактом, що вона користується якою-небудь національною мовою, реально належить до якоїсь нації. Рівно так само, як не може одна і та сама людина належати до кількох націй одночасно, хоча деякі хитруни і стверджують таку нісенітницю. І навіть «громадяни світу», які заперечують свою національність, називають себе космополітами, а не «інтернаціоналістами». На практиці «інтернаціональне» завжди протиставлялося «національному», перекреслювало його, заперечувало його. «Інтернаціоналізм» перекреслював всякий «націоналізм», навіть той, що пояснюється як патріотизм, і в першу чергу як патріотизм. Пролетаріат не має нічого – ні засобів виробництва, ні культури, ні історії, ні навіть батьківщини!
Фальшиву сутність «інтернаціоналізму» глибоко розкрив український письменник Іван Дзюба в роботі «Інтернаціоналізм чи русифікація», за яку Радянський Союз репресував його як інакомислячого. Він довів, що всяке заперечення конкретної національності, переведення чиєїсь національної приналежності в «інтер», в якесь «між» – призводить до неминучої заміни її мови, культури, традицій – мовою, культурою, традиціями домінуючої нації, що здійснює асиміляцію.
Якщо інтернаціоналізм і «пролетаріат не має батьківщини» – то вже й не кримські татари, а російська влада буде вирішувати, проводити їм «Хидирлез» чи ні, і якщо проводити – то в кокошниках і за російськими, а не за тюркськими традиціями
І дійсно, якщо інтернаціоналізм і «пролетаріат не має батьківщини» – то вже й не кримські татари, а російська влада буде вирішувати, проводити їм «Хидирлез» чи ні, і якщо проводити – то в кокошниках і за російськими, а не за тюркськими традиціями. Якщо «інтернаціоналізм» це те саме, що «пролетаріат не має батьківщини», – то вже і батьківщина ця, сама земля – не кримських татар. Це ми тут вирішуємо, кому можна в'їжджати в Крим, а кому не можна, які мітинги і які свята проводити, а які ні, і «гості» ми на цьому гульбищі тільки для вигляду, для того щоб вшановували нас, а не кримських татар, а насправді – ми і є справжні господарі! «Інтернаціоналізм» – це наша влада, а не ваша батьківщина. Якщо «інтернаціоналізм» – то у школах багато російської мови і літератури і мало кримськотатарської, в бібліотеках багато російських книжок і мало кримськотатарських, у самій владі – все російське і майже нічого кримськотатарського. Відповідно: на «Хидирлезі» багато російського і трохи кримськотатарського, щоб не скаржилися, що взагалі немає. Чому? Та тому, що «інтернаціоналізм» і місцевий пролетаріат не має ніде і ніякої батьківщини.
А хіба кримські татари мають батьківщину, на якій вони були б господарями? Крим? «Ой, вибачте!» – з усмішкою скажуть вам російські «господарі» Криму. І такий «Хидирлез» тільки пояснює суть цієї «влади» і зміцнює їхню впевненість у цьому. Для цього його і проводили.
Ельмір Абібулаєв, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
