Доступність посилання

ТОП новини

Доля президента і «досьє Іванова». Слідами КГБ-ФСБ


Юрій Федоров
Юрій Федоров

Рубрика «Погляд»

Інформація з Лондона, де Високий суд з'ясовує обставини смерті Олександра Литвиненка і визначає, хто несе за неї відповідальність, стає все більш інтригуючою. Наприкінці квітня 2015 року повністю опубліковані матеріали судових слухань, зокрема і документ, відомий як «досьє Віктора Іванова». Підготовлене, в основному, колишнім офіцером КДБ Юрієм Швецом, який переселився 1993 року до США, досьє робить явним те, що до пори було прихованим.

На початку 1990-х років, ідеться в цьому документі, Віктор Іванов, який буд тоді начальником відділу боротьби з контрабандою Санкт-Петербурзького управління Федеральної служби контррозвідки, невдовзі перейменованої в Федеральну службу безпеки, допомагав ватажкові Тамбовської ОЗУ Кумаріну, він же Барсуков, приватизувати Санкт -Петербурзький морський порт, який бандити використовували для транспортування колумбійського кокаїну в Європу. І Путін, у той час заступник мера Санкт-Петербурга, був у курсі цієї операції. За словами Швеця, Литвиненко отримав цю інформацію завдяки його роботі в ФСК/ФСБ, де він займався боротьбою з оргзлочинними угрупованнями. За допомогою свого партнера в Росії, знайомого з діяльністю Іванова в той час, Швець перевірив ці відомості – і вони підтвердилися.

З Литвиненком Швець познайомився навесні 2002 року. У той час на прохання української Верховної Ради він займався розшифровкою магнітофонних записів, зроблених охоронцем в кабінеті тодішнього президента України Кучми, а Борис Березовський фінансував цю роботу. Для обговорення деталей проекту Швець прилетів до Лондона, де і зустрів Литвиненка. Влітку 2006 року стосунки Литвиненка з Березовським ускладнилися, і йому довелося шукати нові джерела прибутків. Швець обіцяв, що якщо Литвиненко знайде клієнтів, що потребують інформації про можливих партнерів в Росії, то отримає домовлену частину гонорару. Литвиненко швидко знайшов замовника – консультативну фірму Titon, що займається оцінкою ризиків для компаній, що ведуть бізнес в Росії. Першим замовленням від Tition була підготовка досьє на чотирьох осіб, серед них і на Віктора Іванова. Така зав'язка цієї історії.

Сам «об'єкт вивчення», Віктор Іванов, упродовж багатьох років тісно пов'язаний з тодішнім шефом ФСБ Патрушевим і тодішнім спікером Держдуми Гризловим, був одним з наймогутніших людей в Росії. Його дружба з Гризловим почалася ще в студентські роки – вони разом навчалися в Ленінградському електротехнічному інституті зв'язку. А Гризлов, у свою чергу, сидів за однією шкільною партою з Патрушевим. Так склався тісний союз трьох «силовиків», що став ядром одного з найпотужніших московських центрів сили в 2000-і роки.

І все ж головне джерело впливу Віктора Іванова – його близькі стосунки з Путіним. У 1994 році він пішов з ФСБ і за рекомендацією Путіна був призначений начальником департаменту адміністративних органів мерії Санкт-Петербурга, який опікувався усіма правоохоронними відомствами міста. У 1998 році Путін, який став директором ФСБ, призначив Іванова начальником Управління власної безпеки цього відомства – на ключову посаду, що дозволяє контролювати весь особовий склад ФСБ і позбуватися від запідозрених у нелояльності до керівництва. Пізніше Іванов очолив управління економічної безпеки ФСБ, покликане, крім усього іншого, контролювати найбільші олігархічні угруповання, а в 2000-2008 роках працював в адміністрації президента. Вінцем його кар'єри стала посада помічника президента по роботі з кадрами. Іншими словами, у віданні цієї людини знаходиться вся вища російська номенклатура. На такий пост Путін міг призначити тільки дуже довірену особу.

19 вересня 2006 року «досьє Іванова» надіслали замовнику. І відразу після цього Литвиненко зробив помилку, яка, мабуть, коштувала йому життя. У 20-х числах вересня він переслав «досьє» Андрію Луговому, пояснивши це бажанням створити з його допомогою мережу інформаторів у Росії, здатну збирати для західних компаній інформацію щодо потенційних партнерів. «Досьє Іванова», за розрахунками Литвиненка, мало послужити зразком того, як потрібно складати такі документи.

Литвиненко повністю довіряв Луговому. І дарма. Через три тижні після пересилки «досьє Іванова» Луговому, той з'явився в Лондоні разом ыз Дмитром Ковтуном і такою кількістю полонію-210, якого б вистачило для гарантованого знищення кількох сотень жителів британської столиці. Поки незрозуміло, чи був Луговий давнім агентом російської держбезпеки, якого впроваджували в оточення Березовського, або був завербований після того, як отримав від Литвиненка «досьє Іванова» – вагомий привід для безжальної розправи.

Схоже, «досьє Іванова» стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Кремля. У другій половині жовтня і перших числах листопада 2006 року Луговий і Ковтун тричі з'являлися в Лондоні з полонієм-210, намагаючись отруїти ним Литвиненка. Третя спроба виявилася вдалою.

Схоже, настає час, коли навіть ті політичні діячі, які досі налаштовані на певний компроміс із Кремлем, починають відчувати незручність від подальшого спілкування з верхівкою російської влади

Чи можна вважати вбивство Литвиненка відразу після того, як у Москві з'явилося «досьє Іванова», випадковістю? Навряд чи. Швидше, це свідчення того, що вибухонебезпечна інформація про зв'язок Іванова – а через нього, мабуть, і самого Путіна – з тамбовським угрупованням відповідала дійсності. Перед Кремлем цілком могло постати питання – що робити з колишнім співробітником ФСБ, який професійно розробляв організовані злочинні угруповання в «лихі дев'яності», що йому вже відомо або ось-ось може стати відомо? Відома формула сталінського часу «Немає людини – немає проблеми» здалася очевидною відповіддю. В цьому випадку ця формула, однак, не спрацювала. Усунувши Литвиненка, організатори його вбивства створили собі проблеми, масштаби яких починають з'ясовуватися тільки зараз.

Навряд чи на Заході досі не знали, хто стоїть за отруєнням Литвиненка. Якщо й не могли стверджувати зі стовідсотковою впевненістю, то вже точно здогадувалися. Підстав було достатньо. Взяти хоча б той факт, що у безпосередніх виконавців – Лугового і Ковтуна – не було ні власних мотивів для усунення Литвиненка, ні можливості дістати полоній-210 без допомоги російських державних органів. Не кажучи вже про те, що добре відомі вченим методи дозволяють встановити, де конкретно вироблявся полоній, яким був отруєний Литвиненко, і так далі.

Однак аж до останнього часу політичні еліти Заходу не поспішали розставити крапки над i. Їм здавалося, що з Путіним можна мати справу, що українська авантюра – або випадковий зигзаг російської політики, або результат того, що Захід не враховував якісь життєві інтереси Росії. А значить, вважали в західних столицях, не час витягувати на світ брудну білизну кремлівських мешканців і торкатися публічно особливо делікатних сюжетів їх діяльності. Але дізнання, що проходить в Лондоні, свідчить: ситуація змінюється.

Якщо в результаті буде юридично встановлена відповідальність російської правлячої верхівки за політичне вбивство, яке до того ж може бути кваліфіковане як акт ядерного тероризму, то Іванов, Путін і бог (або диявол)-знає хто ще можуть виявитися не просто нерукопожатними персонажами, але й поповнити своїми іменами список міжнародних злочинців.

Схоже, настає час, коли навіть ті політичні діячі, які досі налаштовані на певний компроміс із Кремлем, починають відчувати незручність від подальшого спілкування з верхівкою російської влади. Питання, що піде за незручністю? Герой популярного радянського кінофільму в схожій ситуації зауважив: «Тебе посадять, а ти не кради... »

Юрій Федоров, військово-політичний експерт

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації на сайті Радио Свобода

XS
SM
MD
LG