Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Україна «обломових»


Павло Казарін

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Українська держава сьогодні нагадує автобус. Витрати зашкалюють, кузов проіржавів. У двигуні не вистачає третини запчастин – якісь вийшли з ладу, якісь забрали собі більш спритні пасажири. У бензобак провели шланг – куплений у складчину бензин зливають у персональні каністри. Два колеса з чотирьох спущені, їх треба замінити, але надійшла патріотична пропозиція пофарбувати їх в кольори національного прапора і багато хто замислився. У багажнику лежать запчастини від колишнього авто – до нового вони не підходять, але їх не викидають, тому що «традиція» і «тут так заведено».

З механіком, який пропонує замінити карбюратор, сперечається пасажирка – вона переконана, що гроші мають піти на нові крісла. Тітонька наполегливо називає свою ініціативу соціальною і вимагає не шкодувати грошей. Вона вперто хоче покерувати, але минулого разу двічі врізалася в стіну, тому хоче цього на самоті.

На заправці половина пасажирів не скидається на пальне. Вони переконані, що заправляти машину мають механік і водій, тому що їх наймали, щоб автобус їхав. Ще вони хочуть кондиціонер, телевізор і безкоштовні хот-доги. У салоні ходить молодиться дядечко з лисиною, який сам не проти сісти за кермо. Час від часу він каже, що бензин АЗС мають наливати безкоштовно, чим викликає бурю захоплення. На відміну від технарів, які намагаються на ходу приводити автобус до тями. Тому що технарі говорять неприємні речі і заважають слухати, як аніматори в проходах гарно співають гімн.

Проблема в тому, що якщо автобус зупиниться – то більше не заведеться.

Вся державна система донедавна була заточена тільки під утилізацію радянського спадку

Сьогодні часто говорять, що останні двадцять три роки українська держава була неефективною. Це неправда – вона була суперефективною. Просто вся державна система донедавна була заточена тільки під утилізацію радянського спадку. Якщо брати це за точку відліку, то українська держмашина била всі рекорди.

А потім сталося те, що сталося. І виявилося, що всю систему в Україні доведеться збирати заново з нуля. Більше того – стандарти цієї системи мають бути дуже високими. Тому що витримати протиборство з ресурсно більш багатим противником можна лише за рахунок високої якості організації.

Для України настав час «штольців» – сухих, раціональних, механістичних. Можна, звичайно, пограти в «обломовщину», поміркувати про минуле, розповісти про принципові відмінності вишиванки від косоворотки, але все це буде нічим іншим як копіюванням Росії. Тому що саме Росія сьогодні є чемпіоном за вибором форми замість змісту.

Якість державної машини визначається за одним-єдиним критерієм: чи є держава інструментом деградації власного населення, чи інструментом його розвитку

Ментальне відмежування від сусіда не матиме жодного значення, якщо в усьому іншому ми будемо схожі до зубного скреготу. Тому що якість державної машини визначається за одним-єдиним критерієм: чи є держава інструментом деградації власного населення, чи інструментом його розвитку.

Сьогодні Україна опинилася десь посередині між цими двома крайнощами. Це та сама ситуація, коли громадянське суспільство за своєю якістю на два корпуси обганяє політичну еліту – і все питання в тому, чи вдасться цьому самому громадянському суспільству приватизувати державу.

І головна перешкода тут – той самий політичний клас. Одна частина якого відчайдушно не хоче змін, тому що виявиться незатребуваною в нових умовах. А інша частина якого може і хотіла б змін, але онтологічно не спроможна їх проводити через відсутність знань і волі.

Можна скільки завгодно закликати бізнес бути патріотичним, але він ним не стане. Тому що бізнес за своєю природою орієнтований на отримання вигоди. Від держави залежить лише та модель, за якою цей самий прибуток буде вилучатись. Умовно кажучи, якщо бізнесу вигідніше розпиляти на металобрухт приватизований завод, а співробітників звільнити, то розпиляють і звільнять. Завдання держави полягає лише в тому, щоб бізнесу було вигідніше на заводі виробляти товар, а не пиляти верстати на метал. Ось, власне, і все.

У Росії приватний бізнес особливо не потрібний – головні прибутки бюджету там створюють експорт вуглеводнів та імпортні мита. Бізнес вторинний і несуб'єктний, російська вертикаль не годується з його податків. Тому ніхто нікому не відчуває себе зобов'язаним. Чиновники – бізнесу. Бізнес – країні, яка не створює для нього умов. У сухому залишку – витік капіталу: термометр бізнес-атмосфери.

Різниця між Україною і Росією лише в тому, що у Києва немає жодної нафтогазової подушки безпеки

Різниця між Україною і Росією лише в тому, що у Києва немає жодної нафтогазової подушки безпеки. Єдина запорука виживання країни – це створення тієї самої системи, яка здатна працювати незалежно від того, хто опиниться за кермом. Ми можемо скільки завгодно радіти гучним затриманням, але поки структура залишається колишньою – на місце зловленого корупціонера прийде новий. Ми можемо скільки завгодно довго платити депутатам триста доларів на місяць, але це означає, що жоден ефективний професіонал, який не хоче красти, не погодиться піти працювати до Верховної Ради.

Воювати з Росією – це ще не означає «не бути Росією».

Хотіти на захід ще не означає «бути Європою».

Тому що і Росія, і Європа – це не географія. Це правила життя.

Тільки й усе.

Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG