Родина моєї дружини – родом із Балаклави. Будинок її предків, великий будинок, досі стоїть край дороги. Тепер це магазин.
Десь у землі – тайник і кістки розстріляного більшовиками прапрадіда.
У Балаклаві залишилися старі, що досі зберігають пам'ять про цього гордого конезаводчика, який не прийняв комунізм, і його родину. І ще про дивовижу – білий рояль, який «визволителі» забрали з собою.
Мама дружини народилася вже в Узбекистані і зустріла дитинство в землянці, викопаній на кладовищі
Мама дружини народилася вже в Узбекистані і зустріла дитинство в землянці, викопаній на кладовищі. Їй дали ім'я старшої сестри – немовляти, яке померло у вагоні для перевезення худоби. У цих вагонах нелюди везли людей далеко від Батьківщини.
Не хочу ділитися деталями виживання. Це божевільно страшна, гнітюча історія, яку пройшли практично всі депортовані кримські татари ...
Голод, холод, низка безперервних особистих драм і трагедій не завадили анайці з роками стати на ноги і заслужити репутацію «суцільнометалевої» селф-мейд.
Вона вижила. Вона дала життя трьом дітям. Вона є моральним прикладом своїм онукам.
Ця сімейна історія – історія незламної частинки незламного народу – стала, зокрема, моєю особистою історією
Дванадцять років тому я став частиною цієї сім'ї. Яка не забула звідки вона і куди повинна повернутися з місць депортації. Ця сімейна історія – історія незламної частинки незламного народу – стала, зокрема, моєю особистою історією.
Тому не забуду і не прощу тоталітарному режимові трагедію 18 травня так само, як ніколи не забуду і не прощу розкуркулення і вбивства тим же режимом своїх предків.
Амінь.
Сергій Костинський, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
