Клер Бігг
«Цей торговий павільйон з 1996 року стояв за України спокійно. А зараз за рік все згоріло. Всі злі. А що толку? Безкарність. Хто палить – його не шукають, не знаходять. Як бути?!» Енвер Османов із кримського курортного селища Рибаче, батько трьох дітей, розповідає, як наприкінці квітня був спалений магазин, що годував його родину майже 20 років.
Після анексії Криму Росією кількість туристів скоротилася, і бізнес йшов важко, а тепер і зовсім знищений. Османов – кримський татарин, в 1944 році його народ був депортований Сталіним, повернутися на батьківщину кримським татарам було дозволено тільки у 1980-х. Торік кримські татари виступили проти російської анексії.
Османов розповідає, як спалили його торговий павільйон:
– Це сталося наприкінці квітня. Вночі зателефонував сусід. Він живе поряд з моїм торговим павільйоном. Я за п'ять хвилин там був, а павільйон уже повністю згорів разом з обладнанням, грильницею, холодильниками.
– Ви звернулися в поліцію? Вдалося щось з'ясувати?
– Я звернувся. МНС приїжджало. Експертизу проводили. І в міліцію звернулися. Поки тиша.
– У вас є підозра, хто це зміг зробити?
– Наші місцеві із села. Не перша точка вже. До цього дві машини згоріли, готель, потім кафе Ельдара, потім Азізи кафе «Південна ніч», «Затишок» палили – встигли згасити, «Інсайд» встигли загасити. Мій торговий павільйон згорів. Спалюють всі татарські точки.
– А яка мета, по-вашому, – вигнати зі справи, налякати?
– Так. У кого документи є хоч якісь, тих спалюють. У кого документів немає – сказали, будуть ламати в наступному році.
– У вашому селі велика кримськотатарська громада?
– У нас 14 сімей живуть.
– Які у вас плани? Ви залишитеся? Знову відбудуєте? Виїдете? Що плануєте робити?
– Не знаю. Будувати, напевно, не дадуть. Договір оренди у мене є на 25 років, а цього проекту на будівництво немає. Їхати? Куди я з Криму поїду? Це моя батьківщина. Я звідси нікуди не поїду.
– Жити ж треба на щось.
– Так, у мене троє дітей – три дівчинки. Сім'ю годувати треба. Щось доведеться десь перепозичати.
– Як ви бачите своє майбутнє у вашому селі, в Криму взагалі, майбутнє кримських татар?
– Дуже важко.
– А були якісь проблеми, конфлікти з місцевими жителями у вашому селі до анексії?
Я давно тут живу. Не було ніяких у мене конфліктів. Не знаю навіть, що робити далі
– Ні, не було ніяких конфліктів. Я тут вже з 1989 року, звідси в армію йшов. Я давно тут живу. Не було ніяких у мене конфліктів. Не знаю навіть, що робити далі. У нас тут в сім'ї живуть 11 осіб. Ми з батьками, два брати з дружинами, з дітьми. В цілому 11 людей цей павільйон годував. Усі там працювали, і дружина, і я. Зараз поки на батьківські пенсії живемо, на дитячі. Дають нам 5 з половиною тисяч на трьох дітей, копійки, – розповідає Османов.
Ескендер Барієв, член Меджлісу кримськотатарського народу, наприкінці квітня бив тривогу, повідомляючи у Facebook про підпали комерційних об'єктів татарських підприємців:
– У селі Рибаче сталися протягом трьох днів підпали семи об'єктів кримськотатарських підприємців. Підпалили торговий павільйон, готель і два кафе. Крім того, підпалили дві машини. Наші джерела сказали, що до цього має відношення Самвел, один із лідерів «Самооборони», загонів, які брали участь у процесі анексії Криму. Крім того, наскільки нам відомо, в інших місцях Криму створюють нестерпні умови, людям доводиться закривати кафе, закривати бізнес. Багато кримськотатарських підприємців зараз перебувають у дуже важкому становищі.
– Ви говорите про переділ власності. Чи вбачаєте ви в цих нападах етнічну підоснову, релігійну?
– Етнічну. У першу чергу, це пов'язане з позицією всього кримськотатарського народу, який не сприймає і не буде миритися з тими процесами, які почалися рік тому. Тому ці дії потрібні, щоб налякати підприємців, у яких, в основному, працюють кримські татари, щоб створити нестерпні умови для простих людей. Люди опиняються без роботи. Людям неможливо далі годувати сім'ю.
– Яким ви бачите майбутнє кримських татар у Криму?
– Кримським татарам діватися нікуди, бо це їхня батьківщина. Кримські татари упродовж більш ніж 50 років прагнули після депортації повернутися на свою рідну землю. І тільки в останні 20 років кримські татари займалися облаштуванням, щоб збудувати будинок, щоб налагодити якийсь бізнес, щоб знайти роботу, щоб можна було спокійно і мирно жити на своїй рідній землі. На жаль, знову прийшла біда, знову прийшла трагедія. І сьогодні частина кримських татар змушена виїжджати на материкову частину України. Основна частина все-таки намагається якось вижити в Криму. Ми розуміємо, що, тільки залишившись на батьківщині, ми зможемо зберегти її. Ми маємо тільки ненасильницьким шляхом домагатися свого права – права жити на батьківщині.
Оригинал публикации – на сайте Радио Свобода
